В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
Христос воскрес!
Оповідання нинішнього Євангелія про зцілення двох сліпців дає нам привід, брати і сестри, поміркувати про духовну сліпоту.
Св. Іоанн Златоуст говорить так: «Сліпота духовна — це злоба серця, бо як сліпий не може дивитися на сяйво світла, так і злісна людина не може розуміти таємниці благочестя». Духовно сліпі ті люди, які своїми гріхами і пороками настільки засліпили себе, що забувають свого Господа і Бога і не можуть розуміти того, що служить для їх порятунку. Бог багато благословив нас благодіяннями; Він дав нам життя і зберігає його, Він живить нас, Він забезпечив нас багатьма силами і здібностями тіла і душі,
Він прийняв нас у свою Церкву і надає нам в ній всі засоби для того, щоб ми стали блаженними. Але що виходить? Чи вдячні ми Господу за ці благодіяння? Користуємося ми здібностями тіла і душі, щоб служити Йому? Вдаємося ми до рятівних засобів Церкви, щоб стати блаженними? Ні, багато хто живе легковажно і забувши про Бога, їсть і п’є, веселиться і потішається, думає і говорить, що йому завгодно, начебто б не було Бога, якого він ображає, начебто б не було Судді, що кожному віддасть за його справи, начебто б не було пекла для покарання безбожних.
Що ж повалило людей в цю жалюгідну сліпоту? Гріх. Що тримає їх у цій глибокій сліпоті і заважає їм пізнати те, що служить їм для їхнього порятунку? Знову гріх. А між тим, не бракує велелюбних повчаннь і застережень. Отці, пастирі Церкви, добрі друзі часто закликають нас відстати від гріха і прагнути до «єдиного на потребу»; але все марно. Засліплена гріхом, людина не хоче пізнати того, що служить для її душевного спокою. Багато хто, подібно древнім ізраїльтянам, служать золотому теляті — хтивості, непомірності, і з одного гріха повергаются в інший. Такі наслідки духовної сліпоти! Хто одержимий нею, той забуває свого Бога, той не думає про порятунок своєї безсмертної душі, той служить гріхові і дияволу, і йде прямо в прірву вічної погибелі. «Горе тим, — говорить прор. Ісая, що зло називають добром, а добро злом, що темряву називають світлом, і світло темрявою, гірке солодким, а солодке гірким!» (Іс. 5, 20).
Погано, якщо людина засліплена гріхом; але ще гірше, якщо вона не усвідомлює своєї сліпоти, і якщо не хоче усвідомити навіть тоді, коли Бог вживає найсильніші заходи, щоб привести її до цієї свідомості. Бог дає людині хрест і посилає страждання різного роду, щоб вона зрозуміла і сповідала, що вона має Бога і Господа над собою, Якого не можна беззаконно ображати. Так сталося, наприклад, із запеклим і зарозумілим єгипетським фараоном. Він сказав: «Я не знаю Господа». Але коли він відчув на собі тяжку руку Божу, коли покарання Божі зневажили його, тоді він покликав Мойсея та Аарона і просив їх упросити Бога, щоб Він зняв з нього послане лихо. Благо нам, якщо ми стражданнями і скорботами, які Бог посилає нам, зціляємося від нашої духовної сліпоти і повертаємося на шлях чесноти, який залишили! Але якщо час відвідування Божого пройде один за іншим, не звернувши нас до Господа, тоді Бог забере від нас світло своєї благодаті; Він надасть нас погибелі, і тоді здійсняться на нас слова, сказані Христом про жорстоких іудеїв: «народ цей засліпив очі свої, і скам’янив серце, щоб не бачити очима, і не зрозуміти серцем, і не навернутись, щоб Я зцілив їх» (Ін. 12, 40).
Пізнаємо ж, брати і сестри, що служить для нашого спасіння! Якщо поміркуємо про своє життя, яке ми проводили досі, то знайдемо, що гріхи засліпили нас, що, внаслідок цього, ми забули свого Бога і не дбаємо про спасіння своєї душі. Господь застерігає і карає нас; Він закликає нас відстати від гріха і йти шляхом покаяння. Свт. Ігнатій Кавказький пише, що при істинному духовному подвигу, благодать Божа, насаджена в нас святим хрещенням, починає зцілювати нас мало-помалу від сліпоти духу.
Дай Бог, щоб ми не озлоблювали свої серця і повернулися до Нього скоріше, щоб потім не було пізно. Взиваємо зі сліпими, про яких переповідало нинішнє Євангеліє: Господи, допоможи мені; дай мені пізнати і здійснювати те, що служить для мого спасіння! Амінь. Христос воскрес!
Хижняк Ярослав
