Автор обрав вчення С. Нурсі та П. Юркевича для порівняння православних та ісламських коренів філософії права через феномен поєднання ними духовного і світського авторитету в національній правосвідомості (українській та турецькій) і через прихильність до їхнього природно-правового підходу.
Памфіл Данилович Юркевич (1827-1874) – професор Київської духовної академії та Московського університету, відомий як автор морально-правової концепції, викладеної у роботах «Серце і його значення в духовному житті людини за вченням слова Божого», «Мир з ближніми як умова християнського співжиття» та інших.
Бадіуззаман Саїд Нурсі (1878-1960) – турецький ісламський теолог, суфій, суніт шафійського мазгабу, муфасир (тлумач Корану), автор тафсиру (коментаря Корану і суни) під назвою «Risale-i Nur» (Рісале-і Нур; «Листи Світла»), за походженням курд. Оскільки в перші роки Турецької Республіки ісламська релігія була заборонена, Саїда Нурсі репресували за коментування Корану, яке він звав ненасильницьким «джихадом слова»; його коментарі Корану прибічники переписувати від руки і поширювали, лише в 1956 році він дав згоду їх надрукувати. Популярність Рісале-і Нур в сучасній Турції пояснюється силою духу, показаною на особистому прикладі та яскраво переданою у творчості.
Спільним у правовому вченні С. Нурсі та П. Юркевича є, перш за все, відданість народовладдю та верховенству права.
Саїд Нурсі підтримував республіканську форму правління як найкращу гарантію верховенства ісламського права без його придушення свавільним правлінням окремих осіб, хоча закликав до мирного спротиву замість бунту в умовах тиранії та застерігав від сепаратизму. Якщо традиція надавала велике значення особистому зв’язку шейха і послідовника, то С. Нурсі закликав мусульманських чоловіків і жінок звільнюватися від архаїчних звичаїв, керуватися розумом, виявляти волю до прийняття цінностей раціональності, ефективності та прогресу; він доводив, що Коран містить знання природничих наук, і мріяв про ісламські університети, вважаючи іслам основою національної єдності та навіть можливого об’єднання всіх мусульман в одну націю попри мовні відмінності [3]. Розуміння Саїдом Нурсі верховенства права як верховенства ісламу легко пояснити, оскільки у мусульманському праві юридичні норми вважаються тотожними ісламській догматиці [4].
Памфіл Юркевич відносив до джерел права національний дух, народний характер і власне ідею права, але, як апологет природного права, ґрунтованого на об’єктивному науковому знанні про право, вважав забобонами всі версії найкращої форми влади чи верховенства народу. До джерел права він відносив і релігійність, зазначав, що у своїй поведінці люди мають керуватися вірою, що Ісус Христос покликав весь людський рід до єдності під одним Богом. При цьому він зазначав, що у своєму розвитку людина керується рухами серця, потягом до виявлення добра і щастя в собі та інших. Життєва правда і любов, на думку П. Юркевича, є загальним правом, що перемагає незгоди і сутички між людьми, встановлює мир і спільність людей [5].
Визнаючи за людиною здатність керувати власним життям, тобто, автономію особи, С. Нурсі та П. Юркевич пов’язують цю здатність із моральним обов’язком робити правильний вибір. Саїд Нурсі вдається до притч у «Словах» (S?zler), що особливо переконливо, і показує, що віра призводить до радості, а невіра – до страждання; при цьому іман, віру в Аллаха і пророка Мухаммада, він бачить як розуміння і довіру до передбаченого Аллахом порядку речей, де все добро робиться в ім’я Аллаха (Бісмілляг), всі створіння по-своєму кажуть «Бісмілляг». Наприклад, у Другому Слові двоє мандрівників і торговців потрапили в одну країну, але один був нещасний і не побачив у цій країні нічого доброго, не отримав там жодного прибутку та задоволення, а інший був щасливий, його візит в ту країну став святом і обернувся великим прибутком, за що він дякував Аллаху. Хакан Куро пояснює концепцію Саїда Нурсі таким чином, що свобода волі людини не може спричинити, щоб щось сталося, але Аллах користується цією конкретною волею, щоб здійснювати свою універсальну волю і вести людей в необхідному напрямку, причому так, що люди несуть відповідальність за результати свого вибору [6]. У розумінні Памфіла Юркевича, людина серцем розрізняє добре і погане і завдяки своєму розумові може зробити вільний вибір між добрим і поганим; при цьому він вказував, що розум як законодавець може керуватися природним правом, тобто, природнім внутрішнім зв’язком людини із божественним розумом, або позитивним правом, розрізняти право і неправо не як добро і лихо, а як згоду чи незгоду з кодексом [7]. Позитивне право він вважав версією істини, отруєною невірою і пов’язаною з нею бездушністю, приреченою на нещастя й невігластво.
Можна зрозуміти вкрай негативне ставлення до невіри, яке також єднає П. Юркевича та С. Нурсі, останній навіть закликав мусульман та християн боротися із невірою спільними зусиллями. Обидва моральні авторитети були стурбовані злочинами войовничого безбожництва в їхню епоху. Водночас автор змушений не погодитися із поспішними висновками обох, і через об’єктивність (не всі безбожники войовничі), і через власні релігійні переконання, як віруючий душевної релігії (віри в найвищу цінність людини, поклоніння Богу як продовженню людини через душу до нескінченності), де Богоодкровенне Священне писання передає слово Боже таким чином: іслам досконалий, бо вчить мудрій покорі; християнство досконале, бо вчить мудрій любові; але й атеїзм досконалий як заперечення недосконалих уявлень про Бога [8]. Вважаю, що справжніх атеїстів приводить до Бога послідовний сумнів у правильності будь-яких догм: від невіри в Бога вони прислухаються до голосу Бога у власній совісті та уникають конфліктного фанатизму, від тієї ж невіри в Творця вони парадоксальним чином обожнюють природу в теорії еволюції, яка приписує всесвіту універсальний розум, вважаючи, що він, подібно до мислячої людини, породжує фантазією довільні форми життя та відбирає з них найкращі, гідні виживання – таким чином, невіра виступає формою звичної для кожного віруючого невидимої повсюдної присутності Бога та його законів. На мою думку, якщо б невіруючі не причинили стільки болю чи покаялися за життя С. Нурсі та П. Юркевича, одному б вистачило терплячості визнати, що і такі істоти, як «невіруючі», своєю мовою кажуть «Бісмілляг», а другий би побачив, що «невіра» може бути питомим рухом серця.
У С. Нурсі (Восьме Слово) та П. Юркевича (трактат про серце) ідея верховенства права як основи безпечного життя пояснюється образом дерева пізнання з привабливими та отруйними плодами. П. Юркевич каже, що древо пізнання не є деревом життя, істина стає благом лише тоді, коли вона лягає нам на серце [9]. С. Нурсі звертається до образу дерева як демонстрації щедрості господаря прихованого саду, який дає людям різні можливості (плоди) і дозволяє обирати між розумінням, що треба спитати дозволу, та спокусою не питаючи, як тварина, накинутися на їжу, яка може виявитися отруйною [10].
Отже, у філософії права Саїда Нурсі і Памфіла Юркевича право є внутрішнім, природно притаманним людині зв’язком із Божественним началом, що радить правильно розпоряджатися своєю свободою волі. Віра розглядається як передумова розвитку особистої автономії, хоча у ісламській доктрині Саїда Нурсі Бог спілкується з людиною через розум, а у християнській доктрині Памфіла Юркевича – через серце. Ця різниця не символічна, а комунікативна: християнський підхід до створення правових відносин базується на співчутті, тоді як ісламський – на взаєморозумінні. Незважаючи на цю відмінність, філософії права Саїда Нурсі та Памфіла Юркевича однаково властивий демократизм, боротьба з невірою, здійснення особистої автономії на основі верховенства права для забезпечення безпеки.
Шеляженко Ю. В., Університет КРОК, аспірант, спеціалізація «081 – Право».
Француз-Яковець Т.А., к.ю.н., завідувач кафедри міжнародного, конституційного та адміністративного права Івано-Франківського юридичного інституту Національного університету «Одеська юридична академія» – науковий керівник.
Список використаних джерел
- Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
- Kai M?ller. The Global Model of Constitutional Rights. – Oxford: Oxford University Press. – 2015. – 240 p.
- Yildiz Atasoy. Turkey, Islamists and Democracy: Transition and Globalization in a Muslim State. – New York: I.B.Tauris&Co Ltd, 2005. – 256 p.
- Лубська М. Мусульманське право: Сутність, джерела, структура : монографія / М. Лубська. – Київ: Академвидав, 2009. – 256 с.
- Шульженко Ф. П. Історія політичних і правових вчень. – Київ: Юрінком Інтер, 2007. – 464 с.
- Hakan ?oruh. Bediuzzaman Said Nursi and his understanding of exegesis in his Risale-i-Nur (Doctoral thesis, Australian Catholic University, 2015) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://researchbank.acu.edu.au/theses/516
- Юркевич П. Д. Історія філософії права. Філософія права. Філософський щоденник / Юркевич П. Д. – Київ: Український світ, 1999. – 756 с.
- Открытая религия: священное писание, душевная традиция, моральный закон и богословская наука религиозной веры в наивысшую ценность человека. – Киев, 2016. – 220 с.
- П. Юркевич. Серце і його значення в духовному житті людини за вченням слова Божого // Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення). – Київ: Знання, 2009. – С. 491.
- Нурсі, Саід. Короткі слова / Бадіуззаман Саід Нурсі ; переклад українською В. Щепанського, М. Якубовича. – Корсунь-Шевченківський : Гавришенко В. М., 2016. – 118 с. – Переклад за виданням : K???k S?zler / Bedi?zzaman Said Nursi. – 2016.
