Історія філософіїСучасна філософія

Як стати собою? Про самопізнання чи щодо стійкості самоідентичності.

Американський психолог А. Маслоу нарікав, що вчені, більшою мірою зосереджені на дослідженні психологічно хворих людей. Однак, по справжньому допомогти їм можна лише глибинно розуміючи здорових особистостей. Наслідуючи цю ідею, я хочу запропонувати вашій увазі декілька думок щодо розвитку конструктивної стійкості самоідентичності особистості, яке є результатами моїх досліджень.

Мене цікавило, як саме людина пізнає себе? Або конкретніше, як правильно пізнавати себе? Що робити з цим знанням? Де межа між самопізнанням та творенням себе? Чи існує вона? Що зрештою означає пізнати себе? Чим є самотворення? Для чого? Всі ці запитання стосуються самоідентичності та її стікості.

Як стати собою? Про самопізнання чи щодо стійкості самоідентичності.

Починаючи з Сократа, який надихнувся до роздумів надписом на дельфійському храмі «Пізнай самого себе», багато мислителей прагнули слідувати йому. Та чи можливо пізнати себе? М. Бердяєв, автор біографічного філософського твору «Самопізнання», зауважував, що «в “я” акт пізнання і предмет пізнання – одне й те ж». Тож складність полягає у суб’єктивності. Філософ наголошував, що для пізнання себе потрібна гранична чесність та щирість з собою. Часто мислителі обходили стороною і запитання навіщо і для чого це самопізнання, сприймаючи згаданий надпис як заповідь до виконання. Аргументуючи свої роздуми А. Маслоу написав: «Самопізнання я вважаю головним, хоча і не єдиним, шляхом до самопокращення»[i].

Вчений вважав потребу в самопізнанні природнім почуттям людини і пов’язував її з іншою потребою – в безпеці. Мислитель стверджував, що люди дуже бояться знань, більшою мірою несвідомо. Адже можна дізнатися щось неприємне стосовно себе, може виявитися, що треба багато працювати, що потрібні якісь зміни. Однак людині простіше залишатися подумки «ідеальним собою», тож більшість з нас палко оберігає цю ідею себе і боїться будь-яких знань та змін. Відтак, «ми можемо шукати знань для того, щоб зняти тривогу, але ми також можемо і уникати знань для того, щоб зняти тривогу»[ii].

Так ми часто звертаємося до самопізнання, коли нам стає дуже страшно. І якщо ми зможемо набратися досвіду витримувати тяжкість знання, то отримаємо свободу самопізнання. А воно може приносити не лише погані новини та проблеми, а й велике задоволення від розвіяння тривоги, радість відкриття.

Хоча ще Сократ застерігав нас: «Більшість, – говорив він, – вважає, що знання не має сили і не може керувати нами: ось тому (люди) і не розмірковують про нього. Незважаючи на те що людині нерідко властиве знання, вони вважають, що не знання ним керує, а що-небудь інше: іноді пристрасть, іноді задоволення, іноді скорбота, інший раз любов, а частіше – страх. Про знання вони думають прямо як про невільника: кожен тягне його в свою сторону»[iii]. Тож секрет знання саме в цьому. Ми маємо керуватися ним, а не нашими почуттями.

Ба більше, Сократ був переконаний, що за справжнім знанням завжди відбувається дія. Сила знання в трансформаційній дії, яка змінює нас та світ. Можливо в цьому і полягає розгадка таємниці зв’язку самопізнання та самотворення.

Більш очевидним цей зв’язок буде при розгляді самоідентифікації. Вона пов’язана з самопізнанням, яке можна вважати направленістю свідомості людини на саму себе. Тож самопізнання може бути тимчасовим, випадковим зануренням в себе. Тоді як самоідентифікація – це завжди акт вольового пізнання себе з метою самотворення. Самоідентичність – це результат самоідентифікації. Стійкість – це здатність людини постійно відтворювати акт вольового самопізнання і діяти. Таку стійкість я пропоную вважати тотожною стійкості самоідентичності. Адже в цьому випадку ми уникаємо інших тлумачень стійкості, в значенні життєстійкості, світоглядної стійкості, мужності і т.і.

Конструктивна стійкість самоідентичності – це здатність мати за домінуючу поведінку автентичного самопрояву, яка йде від глибинного знання своєї людської природи. Ми домовились, що будемо розглядати психологічно здорову особистість, тож зазначимо лише, що деструктивна стійкість самоідентичності має багато проявів і пов’язана з ескапізмом, стійкою ідентичністю, нав’язаною зовні, страхом.

Тоді як конструктивна стійкість самоідентичності завжди супроводжується глибинним радісним спокоєм, відкритістю, впевненістю, творчістю особистості.

Тож як її набути? Я пропоную вам свій метод, який є результатами моїх досліджень. Хоча припускаю, що можуть бути і інші шляхи.

Наша ідентифікація починається з дитинства. Коли ми переймаємо досвід від наших батьків, ми, зокрема засвоюємо, хто ми, які, що і для чого маємо робити і таке інше. Все це знання, яке вкладають в нас інші люди, – формує нашу ідентичність. Коли ми підростаємо, ми або оголошуємо бунт цим знанням і починаємо самопізнання або віддаємося в руки реклами, церкви, оточуючих і вони продовжують навчати нас, хто ми є.

Бунт – це глибинний сумнів, щодо всієї завченої за іншими інформації щодо того, хто я. Він виходить на зовні як конфлікт ідентичності та самоідентифікації, яка починає зростати. І найчастіше гостро переживається як конфлікт з батьками. Адже батьки – наші найближчі, найрідніші люди. Вони привели нас в цей світ і коли ми намагаємося піти в ньому у вільне плавання самоідентифікації, ми шукатимемо підтримку (пам’ятаєте про потребу у безпеці?). А наші батьки не завжди ладні нам її надати.

Ось тут і виникає перший дзвіночок стійкості. Чи знайдемо ми сили піти одні чи віддамося в руки інших? На мою думку, без успішної сепарації від батьків, почати активний процес самоідентифікації не вдасться. Тож перш за все доведеться зробити інвентаризацію всього нав’язаного, пізнати і зрозуміти ці якості в собі, подякувати і пробачити своїм батькам.

Фрейд мав ідею, що людина шукає Бога, намагаючись компенсувати нестачу підтримки від батьків.[iv] Я вважаю, що цю думку можна розвернути. І спробувати в батьках розгледіти божественну природу, уявити, що мати уособлює Небесну Мати, а тато – Небесного Батька, що вони є вираженням космічних законів Всесвіту. Таке усвідомлення має заглибити пізнання людиною своїх батьків, сприяти прийняттю їх, прощенню та формуванню любові. Можна звернутися і до інших практик. Суть полягає в тому, що лише коли людина пізнає і гармонізує стосунки з батьками, вона зможемо отримати їх підтримку або спокій. Спокій, який дасть сил рухатися далі, породить дія як результат знання.

Коли людина розірве свої зв’язки з ідентичністю, постане перше запитання самоідентичності: «Хто Я?» Я вважаю, що плідним буде на нього відповісти, що «Я – Людина». А щоб пізнати цю відповідь, можна звернутися до “нелюдського”.[v] Г. Тульчинський пропонував три джерела формування самоідентичності особистості: техноморфізм, зооморфізм та теоморфізм. Техноморфізм філософ розглядає як співвіднесення людиною свого тіла з машинами, технікою. За аналогією, я пропоную зіставити свою душу з тваринами (зооморфізм), а дух з невтіленими істотами (теоморфізм). Роздуми, направлені на таке розрізнення себе від техніки, тварин та невтілених істот (богів, духів, міфічних персонажів) мають завершитися усвідомленням, що означає бути людиною. Ба більше вони мають вести до “людяності”[vi].

Коли людина набула самоідентичності Людини, зрозуміла, що означає, бути людяною, постає друге запитання самоідентичності: «Яка я людина?» Відповідь на це запитання я пропоную шукати у власній статі. З дитинства, наші якості формувалися як те що від мами, та те що від тата. Наші якості є чоловічим та жіночим в нас. Тож людина має пізнати ці якості в собі, розрізнити їх. Особисто мені близька ідея, що чоловічих та жіночих якостей в особистості має бути порівно, тоді вони дійсно гармонійно взаємодіють між собою. В цих міркуваннях я вихожу з симметричності нашого тіла: права та ліва півкуля головного мозку, дві легені, по дві кінцівки. Про андрогінність як певну цілісність зустрічаються думки у філософів Н. Хамітова та С. Крилової[vii]. Існують і більш містичні аргументи, такі як ідея Андрогіну у орфіків чи міф про андрогінів, який згадує Платон в діалозі «Бенкет».

Досягти балансу чоловічого та жіночого в собі, на мою думку, можливо лише через звернення до духовності. Тоді як стать формує нашу душевність і є чимось більш людським, хоча і вкоріненим в вічному, саме наш дух є носієм вищої мудрості і проявом божественного чи трансцендентного в нас. Коли людина пізнає свій дух, вона зможе зайняти «метапозицію» по відношенню до своєї душевності. Саме тоді, всередині неї відбудеться мир між “внутрішніми” чоловіком та жінкою. Без звернення до духу, в душі людини буде як у сварливій сім’ї, хтось когось буде обмежувати, хтось буде домінувати, хтось страждати (внутрішній чоловік чи жінка) та ладу не буде, може хіба його мерехтіння чи ілюзія.

Пізнавши свої душу та дух, можна перейти до третього запитання самоідентичності «Для чого Я?» Та перш ніж відповісти на нього, слід зростити любов до себе. Вона починається з ніжності духу до душі. Дух виражається у здатності до самоспоглядання, саме на рівні духу ми мислимо[viii]. Тож важливим є, щоб з нами не відбувалося, сприймати це ніжно, зі співчуттям до себе на рівні духу. Такий підхід допоможе “самоусиновити себе”[ix]. А ставши і дитиною і батьками собі людина знаходить ту силу і підтримку в собі, яка потрібна для визначення свого сенсу в житті. Саме тут є межа між самопізнанням та творчістю себе. Людина набуває стійкості самоідентичності.

В філософії існують різні проекти сенсу життя. І щоб визначити свій слід зняти в собі жагу до абсолютного знання. Жага до с-відомість має трансформуватися на радість спів-буття. Людина має не прагнути пізнати все, однак зробити вибір свого призначення в житті і нести відповідальність за нього. Так с-відомість перетворюється у “метасвідомість”[x], а творчість стає спів-творчістю. Особистість відкриваються світові.

Виходячи у світ комунікацій особистість потребує ствердження у власній стійкості самоідентичності. Для цього я вважаю доцільним створити внутрішню культуру турботи про себе на рівні тіла, душі та духу.

Опанування власним тілом, вміння відчувати його сигнали посилює нашу віру в себе. Вживання в соціальне тіло – творення образу себе в соціальному просторі допомагає людині відчути себе більш впевнено в ньому. Творення власної культури турботи про тіло (режим сну, харчування, занять спортом) культивує повагу до себе. Все це разом допомагає людині ствердитися у стійкості самоідентичності.

Далі стійкість самоідентичності потребує розвитку. Щоб усвідомити його, слід пізнати власну мотивацію. На рівні тіла вона зумовлена всіма його потребами, на рівні душі – я пропоную особливу увагу звернути на сексуальність. Саме вона є тією силою, яка визначає людей, які зможуть допомогти нам розвинути наші якості. Однак потрібна внутрішня культура сексуальності, яка буде включати глибинне розуміння кожного окремого випадку. На рівні духу наша мотивація має бути прагненням до вищих цінностей. Розрізнити їх в своєму житті може допомогти мистецтво мислення. Вони є всіма тими благами, що перераховував Аристотель[xi], добре їх визначив і А. Маслоу, досліджуючи метамотивацію[xii]. Власне призначення людини має бути підпорядковане цим благам. Тоді задоволення самореалізації буде кращою мотивацією розвитку стійкості самоідентичності особистості.

Варто зазначити, що для розвитку стійкості самоідентичності можна звернутися і до зовнішньої культури. Практики та явища різних культур можуть допомогти у формуванні та розвитку стійкості самоідентичності. Наприклад, йога чи пілатес допоможуть навчитись чути своє тіло. Знайомство з західною філософією дасть розуміння вищих цінностей.

На останок хочу запропонувати вам водяну лілію як символ стійкості самоідентичності. Адже наше суспільство зараз дійсно схоже на течію ріки, а ця рослина має міцне коріння, плавучий лист і гарну квітку.

Автор статті – Агнесса Пашинська.

[i] Abraham H. Maslow. Toward a Psychology of Being. Litton Education Publishing, 1968
А. Маслоу. Психология бытия. М.: «Рефл-бук» – К.: «Ваклер», 1997
К.: PSYLIB, 2003

[ii] Там же

[iii] Платон. Протагор, 352 b-с

[iv] Зігмунд Ф. Будущее одной иллюзии, [Електронний ресурс]. − Режим доступу: http://nv-shulenina.narod.ru/freyd_zigmund_buduschee_odnoy_illyuzii.pdf

[v] Тульчинский Г. Л. Нечеловеческое/Г.Л. Тульчинский. URL:    http://hpsy.ru/public/x3027.htm

[vi] Малахов В. Что значит «по-человечески»: об одном подходе к философии общения/Виктор Малалахов. URL:    https://iphras.ru/uplfile/root/biblio/School_young_ph/17_Malakhov.pdf

[vii] Хамитов Н.В. Философия Бытие. Человек. Мир От метафизики к метаантропологии Курс лекций/Н.В. Хамитов. – Киев: КНТ, 2016. – 450 с.

[viii] На рівні душі ми розмірковуємо. Схожий поділ мислення був у Плотіна, Канта, Гете, Мамардашвілі

[ix] Мигель де Унамуно, О ТРАГИЧЕСКОМ ЧУВСТВЕ ЖИЗНИ

[x] Термін взятий мною у М. Мардашвілі, над яким він міркував разом з О. Пятигорським

[xi] Аристотель, Нікомахова етика

[xii] Маслоу Абрахам Гарольд.

Дальние пределы человеческой психики / Перев. с англ. А. М. Татлы-

баевой. Научи, ред., вступ. статья и коммент. Н. Н. Акулиной. -СПб.: Евразия,

1999.-432с.

Яка твоя реакція?

Радість
0
Щастя
0
Любов
0
Не завдоволений
0
Тупо
0

Интересно почитать:

Также в категории:Історія філософії