Завдяки перекладацькій діяльності Фульберта Шартрського, Європа відкрила для себе відомі арабські, єврейські, грецькі праці із філософії та природознавства. Зокрема, ним було перекладено ряд праць знаного давньогрецького мислителя Арістотеля.
З перших днів свого існування Шартрська школа заявила про себе як центр гуманітарної освіти та енциклопедичних, природничо-наукових досліджень. XII ст – стало часом найбільшого розквіту богословського центру. Значну роль в цьому відіграв її тодішній голова – Бернар.
Завдяки богословській школі, місто Шартр стало на рівні з Парижем та конкурувало із відомими тогочасними освітніми осередками. Яскраву сторінку в діяльності школи залишив Гільом із Конша. Він зробив значний внесок у вивчення класичної античної літератури. Вихідцями Шартрської школи також були Жильбер Порретанський, Іоанн Солсберийський.
Основу постулатів школи становив синтез філософії Арістотеля та Платона, зокрема, праця останнього – «Тімей». Також значну роль у формуванні схоластичного вчення відіграли праці християнського теолога Боеція.
Представники школи особливу увагу звертали на необхідності втілення в працях всіх сторін тогочасних знань та здобутків минулого. Вони звеличували тандем красномовства з мудрістю, поєднання граматики, поезії, логіки та риторики, Згідно вчення Шартрської школи, подібний синтез мистецтв формував модель космосу.
Мислителі були переконані, що сенс світобудови знаходиться в алегоріях, символах та образах. Поруч з цим, слідуючи Арістотелю, вони не відкидали важливість раціонального, роль логіки в пізнанні світу. Цим самим вихідці школи поклали основу для формування основного завдання схоластики – визначення, що важливіше — реалізм чи номіналізм. Найяскравіше суть вчення та догмів Шартрсьої школи розкривають праці її послідовників – «Про сукупність світу» Бернарда Сильвестра та «Плач природи» Алана Лілльського.
Іван Гудзенко
