Історія релігійРелігія

Притча про гірчичне зерно

Вказана притча описана в трьох Євангеліях – Матфея, Марка і Луки. Святителем Іларієм Піктавійським пояснюється алегоричний зміст образу гірчичного зерна: Господь сам прирівнює себе до гірчичного зерна, збільшення сили якого залежить від мук і тягот,  насаджене  воно при якомусь іншому посіві, виростаючи вище злаків, перевищуючи славу пророків.

А святитель Феофан Затворник говорить наступне: Царство – це Церква Христова, з точністю і виразністю уподібнюється гірчичному зерну. Від початку Церква Христова є тим гірчичним зерном, малою, непримітною і утаємниченою, а потім як дерево пустила віття по всьому світу, стаючи царством. Але таке царство найвеличніше за земні царства. Адже могутні земні держави розсипалися на порох, а церква вже двадцять століть стоїть нерушимою і не зможуть її здолати ворота пекла.

Притча про гірчичне зерно

Преподобний Симеон Новий Богослов говорить, в який час ми отримаємо таке насіння. Після смерті? То таким чином порушується природній порядок. На якому полі зможеш посіяти це зерно? Якими трудами оброблятимеш його, щоб воно зросло?  Воістину, ти брате сповнений обману і остаточно спокушений, бо цей час для трудів, майбутній вік – для збирання плодів.

Як же ш розуміти простому християнину  духовний символічний смисл притчі?

Поле – це серце людини. Зерно – Царство Небесне і благодать Святого Духа. Якщо ж зараз це зерно не посіяти в людське серце, то в майбутньому можна залишитися без насіння.  Подається пояснення притчі Іоанном Златоустим: Господом пропонується притча про гірчичне зерно. Це зерно менше від усілякого насіння на землі, стає вище усіляких злаків. Те ж саме є з проповіддю. Хоч Його учні й були безсильні, принижені, але прихована у них сила є настільки великою, що проповідь Євангелія поширилася на увесь всесвіт.

Блаженний Ієронім теж намагається витлумачити євангельську притчу: Царство Боже, Царство Христа на землі спочатку є малою і менш помітною, на подобі гірчичного зерна, розрослося до таких розмірів, що змогло вмістити у собі безліч народів, подібно до зграї птахів, які ховалися у гіллі гірчичного дерева. Святитель Феофілакт Болгарський говорить, що і нам необхідно уподібнюватися цьому гірчичному зерну, малому за виглядом, теплому, ревносному, палаючому, викривальному, бо робиш себе як слабкі та недосконалі, будучи досконалим, так що птахи небесні, тобто ангели, будуть відпочивати на тобі, який веде ангельське життя. Адже самі радіють за праведних.

Архієпископом Аверкієм тлумачаться євангельські слова: так буває з душею кожної людини, спочатку бачим віяння Божої благодаті, примітної від початку, яка все  більше охоплює душу, стаючи поступово  вмістилищем різних добродійств.

Святитель Іоанн Златоуст робить порівняння гірчичного зерна з Ісусом Христом, який недовговічний на землі, а великий на небі, Він є Сином людським і Божим, вічним, невидимим, небесним, перевершує своєю величністю інші рослини, нерозлучне Слово з Отцем. На ньому перебувають птахи небесні, тобто пророки, апостоли, вибрані з ними. Силою Отчою Він спасає усіх. Від землі Він процвів до неба.

Притчу про закваску пояснює святитель Іоанн Златоуст: властивість закваски – заквашування великого замісу, хоч мала і незначна. Ми маємо бути великими і сильними у вірі та ревності перед Богом. Закваска, що не бездіяльна, проявляє свою силу так, що може більше підняти до однакової з вами ревності.

Царство Боже з його благодаттю має проростати  у кожному людському серці і поступово зростати і ставати великим для усього християнського роду людського.

Пегас 

Яка твоя реакція?

Радість
1
Щастя
2
Любов
3
Не завдоволений
5
Тупо
3

Интересно почитать:

Также в категории:Історія релігій