Співробітниця Інституту сходознавства ім. А. Кримського НАН України, кандидат історичних наук Юлія Філь з’ясовує в інтерв’ю у філософа і дослідника релігії Миколи Карпіцкого, чи може релігієзнавець судити про хибність релігії.

Юлія Філь: Очевидно, будь-яка релігія претендує на істину, і з цієї позиції чужа релігія, яка дає інше розуміння Бога, буде вважатися хибною. Але чи можливо говорити про хибну релігію з позиції вченого-релігієзнавця?

Микола Карпіцкий: Більшість релігієзнавців скаже, що неможливо. Адже релігієзнавці не можуть говорити про онтологію Бога і реальність його існування. Підхід релігієзнавства – науковий, що виключає визнання вищої реальності. Він дозволяє вивчати соціальні, культурні, історичні та інші аспекти релігії, але не саму реальність чи істинність об’єкта поклоніння. Але поглянемо на це інакше. Існують пародійні релігії, хибність яких очевидна релігієзнавцям, так і всім іншим людям. Наприклад, пастафаріанство – віра в Летючого Макаронного Монстра. Відверта імітація релігійності дозволяє застосовувати в науковому описі термін «квазірелігія». Однак імітація релігійності може бути не тільки пародійною, але цілком серйозною, і ставити певні ідеологічні цілі. Наприклад, практика марксистсько-ленінської ідеології в Радянському Союзі передбачала віру в світле майбутнє, заради якого необхідні жертвопринесення, і при цьому запозичила з християнства елементи культу – демонстрації, зібрання, пантеон святих і навіть встановлені в мавзолеї мощі вождя. Тому багато хто називає комунізм – релігією. Однак правильніше було б його називати «квазірелігія», як це запропонував Пауль Тілліх.

Юлія Філь: Тобто марксизм-ленінізм – це квазірелігія?

Микола Карпіцкий: Марксизм-ленінізм – це ідеологія, на основі якої виникла власна філософія, наукова (або псевдонаукова) інтерпретація економіки та історії, своя міфологія і, поряд з цим, практика в масовій свідомості. Ось саме до цієї практики я застосовую поняття квазірелігія.

Юлія Філь: У наведених випадках наперед відомо, що поклоніння Летючому Монстру або комуністичному ідеалу взято не з релігії. Однак, як говорити про фальшиву релігію, якщо буття Бога обґрунтовано у  віровченні і ритуальній практиці такої релігії?

Микола Карпіцкий: У релігієзнавстві переважає позитивістський підхід, в рамках якого неможливо говорити про справжність чи хибності релігії. Адже буття Бога неможливо підтвердити або спростувати жодними науковими доказами. Проте релігієзнавець може виявити хибність релігії з позиції феноменології релігійного досвіду. Феноменологічний підхід передбачає опис явищ так, як вони безпосередньо дані у свідомості людини. В рамках феноменологічного підходу ми не можемо говорити про онтологію Бога або доводити його буття, проте ми можемо описати очевидність існування Бога для людини, яка спілкується з Богом і відчуває на собі божественну дію. Крім цього людина може потрапляти в залежність від темних духів. Релігієзнавець не може стверджувати, чи реальні темні духи в онтологічному сенсі, але він може стверджувати, що вони реально існують в феноменологічному сенсі. Якщо і Бог, і темні духи є реальністю в феноменологічному розумінні, то можливий обман, коли в фальшивій релігії темні духи видаються за янголів, Богородицю або навіть самого Бога.

Юлія Філь: Однак, видається дивним використання в науковому дискурсі такого виразу із містики чи міфології як «темний дух».

Микола Карпіцкий: Ну, якщо так, то релігієзнавці не повинні використовувати й слово «Бог», яке також запозичене з релігії та богослів’я. Але як тоді вони зможуть описувати явища в релігійному досвіді людини? Насправді «темний дух» – це просто термін для позначення явища в релігійному досвіді людини. Можливі й інші терміни. Колін Вільсон називав це явище «паразитами свідомості», а Карл Густав Юнг назвав би якимись особливими архетипами в колективному несвідомому.

Юлія Філь: Але чому в такому разі не використовувати більш строгу наукову термінологію, наприклад, «архетипи колективного несвідомого»?

Микола Карпіцкій: Поняття архетипу колективного несвідомого передбачає психологічне пояснення проявлення темного духа. Однак, давати психологічні пояснення не є завданням релігієзнавця, він лише неупереджено описує релігійну практику, в процесі якої людина стикається з цим явищем. У даному випадку я використовую найбільш зрозумілий представникам конфесій термін, так само, як чинить будь-який релігієзнавець, використовуючи термін «Бог» для опису релігійного досвіду людини.

Юлія Філь: За якими ознаками релігієзнавець може встановити, що поклоніння відбувається саме Богу, а не так званим темним духам?

Микола Карпіцкий: У рамках позитивістського підходу в релігієзнавстві це встановити ніяк неможливо. Однак, відповідно до феноменологічного підходу в релігійному досвіді можна виявити унікальну особливість ставлення до Бога. Адже людина сприймає Бога не як зовнішню даність, а зсередини власної суб’єктивності. Бога усвідомлюють як джерело і основу особистісного існування людини, яка позамежне зовнішньому світові. У разі, коли Бог розкривається тільки як зовнішня даність, його сприймають як одну з сутностей зовнішнього світу поряд з іншими. Це вже язичницьке розуміння бога, яке на письмі позначається іншим способом – не з великої, а з малої літери. Таке розуміння богів було, наприклад, в Стародавній Греції. Якщо людина потрапляє в психічну залежність від такого бога з маленької літери, то той вже постає як темний дух. Така психічна залежність цілком реальна і проявляється подібно до наркотичної залежності, що і дозволяє говорити про реальність темних духів в феноменологічному сенсі.

Феноменологія релігійного досвіду в іудаїзмі, християнстві, ісламі та вайшнавізмі засвідчує, що у всіх цих релігіях присутнє різне розуміння одного і того ж Бога як надсвітової особистості, яка відкривається як основа людської суб’єктивності. У богословському сенсі відмінності в розумінні Бога можуть трактуватися як істинні або хибні, проте в феноменологічному їх не можна вважати помилковими, бо вони однаковою мірою засвідчені релігійним досвідом людини.

Однак можливі особливі випадки, коли сутність, яка функціонує в релігійному досвіді як темний дух, підноситься як об’єкт поклоніння нібито від Бога. Всього чверть століття тому в «Білому Братстві» від імені Ісуса Христа як об’єкта поклоніння був запропонований дволикий образ Марії Деві та Іоанна Свамі. Вплив цього дволикого образу на психіку людей був цілком реальним, люди залишали своє звичне життя в очікуванні швидкого кінця світу. У феноменологічному сенсі люди пережили досвід впливу темного духа, який харчувався їхніми страхами. З наукової позиції ми не можемо судити, реальний чи ні цей темний дух сам по собі, проте в релігійному досвіді людей він функціонував як реальний. Тому з позиції феноменології релігійного досвіду ми можемо констатувати обман: сутність, яка функціонує як темний дух була видана за об’єкт поклоніння божественному. Ця обставина дає нам підставу визначити «Біле Братство» як неправдиву релігію або квазірелігію в релігієзнавчому сенсі, при чому деструктивну квазірелігію.

Юлія Філь: Однак, тут можна заперечити. Багато людей визнають релігію за традицією і поклоняються тому образу Бога, який сформувався у цій традиції, але при цьому не мають екзистенційного досвіду спілкування з Богом. Хіба не можна будь-яку релігію на цій підставі вважати помилковою?

Микола Карпіцкий: Звісно, ми повинні розрізняти в релігійному досвіді Бога і уявлення про нього або його образ. Більшість вірян задовольняється поклонінням образу Бога, а не Богу. Особливо це помітно, коли люди ходять до церкви за політичними переконаннями, тому що церква має історичне і культурне значення для їхньої країни. Останнім часом навіть виникло таке абсурдне поняття – «православний атеїст», а деякі пішли ще далі і стали говорити про атеїстів Київського і Московського патріархату. Однак я не вважаю релігії помилковими на цій підставі. Наведу аналогію. Є наука, є лженаука, а є абітурієнти та першокурсники, які тільки-но беруться до вивчення науки, але в них ще не сформувалося розуміння, як проводиться наукове дослідження й вони ще не знають критеріїв науковості. Сенс освіти в тому, щоб залучати ще не освічених людей і вести їх до наукового розуміння. Також сенс церкви в тому, щоб залучати людей, які ще не мають досвіду спілкування з Богом, і вести їх до Бога. На першому етапі людина сприймає тільки образ Бога, проте в самій релігії закладені принципи, що забезпечують рух людини від зовнішнього образу Бога до самого Бога. Я розумію, що протестанти заперечують православне поклоніння іконам, але ж по суті будь-який вірянин спочатку створює ікону Бога в своїй душі, а потім виходить із неї до Бога. Просто в православ’ї етапи цього руху оформлені зовнішнім обрядом. Звичайно, більшість вірян може зупинитися в духовному розвитку й так і не перейти від образу Бога до нього самого. Однак, сам вектор їхнього руху, нехай і не завершеного, вказує на приналежність релігії, а не квазірелігії, так само, як студент, який не зміг завершити навчання, не перетворює тим самим науку в лженауку.

Юлія Філь: Чи існують зараз подібні до «Білого Братства» деструктивні квазірелігії?

Микола Карпіцкий: Так. Прикладом можуть служити «богородичники». Тут також можна спостерігати, що сутність, яка функціонує в релігійному досвіді як темний дух, видається за Богородицю і нав’язується як об’єкт поклоніння. При цьому використовуються таємні магічні практики, які пригнічують волю людини, руйнують її особистість і ставлять в повну залежність від свого лідера .

Юлія Філь: Що ви розумієте під таємними магічними практиками, і звідки ви знаєте про їх використання?

Микола Карпіцкій: Під таємними магічними практиками я розумію психічне маніпулювання людиною за допомогою сили, пов’язаної з об’єктом поклоніння. Я був всередині організації на самому початку її становлення в 1990 році, познайомився з її лідером в домашньому середовищі, яке залишається за кадром для непосвячених, тому міг використовувати метод включеного спостереження. Можу підтвердити факт, що деякі люди мимоволі здійснювали в напівнепритомному стані дії, які їм навіювалися ззовні.

Юлія Філь: Однак я бачу деяку суперечність. Ви говорите про феноменологічний підхід опису явища так, як воно очевидно дане у свідомості вірян. Якщо віряни сприймають об’єкт поклоніння як Богородицю, то для них є феноменологічною очевидністю свідомості те, що це – Богородиця, а не темний дух.

Микола Карпіцкій: Релігійний досвід, який покликаний дослідити релігієзнавець, включає в себе не тільки віровчення, але і релігійну практику. Віровчення і догмати не є релігійним одкровенням. Вони виникають як результат рефлексії, осмислення одкровення, а практика – це реалізація цього одкровення в своєму житті. Таким чином, релігійний досвід включає кілька рівнів. По-перше, одкровення, по-друге, його осмислення і практичне застосування в житті, по-третє, нові події і явища релігійного життя, що виникли в процесі практичного застосування одкровення. Наприклад, дія благодаті і спокус.

Первинне одкровення вірян відкривається тільки вірянам, тому стороння людина, зокрема, релігієзнавець, не може його досліджувати. Але вона може досліджувати осмислення цього одкровення вірянами. Однак якби релігієзнавець досліджував тільки віровчення і догмати, то отримав би історію релігійних ідей, але не розуміння самої релігії. На цьому рівні він не може зрозуміти суть об’єкта поклоніння вірян. Якщо віряни кажуть, що поклоняються Богородиці, то йому залишається лише приймати їхню думку.

Однак в релігійній практиці вірян виникають події та явища, які є феноменологічної очевидністю і дозволяють вивірити те, як одкровення осмислюється в віровченні. В Євангелії це називається впізнавати лжепророків за плодами. Якщо розуміння одкровення не відповідає подіям релігійного життя, то в християнстві це помилкове розуміння називають маною, спокусою, принадністю або «прелестью» російською мовою. У святоотецькій традиції поширений сюжет, коли чернець поклонявся дияволові в образі ангела і в результаті цього потрапив в залежність від темного духа. В даному випадку факт залежності від темного духа є феноменологічною очевидністю, яка спростовує неправильну інтерпретацію одкровення – явлення якоїсь сутності в образі ангела.

Юлія Філь: Ви згадали термін «принадність», «прелесть». Проясніть його в даному контексті.

Микола Карпіцкій: У християнстві «принадністю» називають спокусу, принадження, коли нижче приймають за вище, потворне за прекрасне, темного духа за ангела, Богородицю або Бога, зло за добро.

Юлія Філь: Але тоді до таких явищ релігійного життя як спокуси феноменологічний підхід непридатний. Якщо людина приймає потворне за красу, значить феноменологічно їй явлена ​​саме краса. Якщо вона приймає темного духу за ангела, значить феноменологічно для неї очевидним є явлення саме ангела.

Микола Карпіцкій: Насправді феноменологічно можна описати красу. Феноменологічний досвід має різні модуси, це не тільки імпресія, те, що безпосередньо дано у враженні, а й очікування. Оманливе сприйняття краси виникає тоді, коли очікування краси проектується на імпресію. Якщо людина перемкне увагу з ілюзорних очікувань на зміст імпресії, то побачить ілюзорність краси. В основі спокус лежить витіснення помилковими очікуваннями безпосередньо даного змісту життя, і цей процес можна феноменолічно описати. Наприклад, людина очікує побачити явлення ангела і це очікування накладається на сприйняття даності. Те ж саме відбувається і зі спокусою пристрастями. Наприклад, людина очікує зустріти несправедливість там, де її немає, і проекція цього очікування породжує гнів – одну з пристрастей в християнському розумінні.

Юлія Філь: Припустимо, людина з духовним досвідом може зрозуміти, що під виглядом Богородиці діє темний дух, але яким чином це може зрозуміти релігієзнавець?

Микола Карпіцкій: Наведу приклад з досвіду першої зустрічі з лідером богородичників. Жодних упереджень у мене не було, і я запросив його на зустріч на філософському факультеті Томського держуніверситету. Говорив він так, що люди занурювалися в легку ейфорію, які б дивні речі не чули. У якийсь момент він заговорив про Богородицю, розплакався, і в цей момент за якусь невинну репліку налетів з грубою лайкою на мою знайому, завдяки якій, до речі, він і приїхав до Томська. У православній традиції зустрічалися грубі наставники, які могли образити з повчальною метою, однак грубість їх виявлялася в повсякденному профанному стані, коли ж вони молитовно возносилися до сакрального, то пом’якшували своє ставлення до учнів. Тут же, навпаки, в своєму звичайному стані він був м’який, але як тільки у нього покотилися сльози в момент духовного єднання з «Богородицею», тут же полилися брудні слова. Саме по собі це ще нічого не доводить, але для неупередженого спостерігача має послужити приводом задуматися. Крім того, так звана «Богородиця» дає дуже дивні одкровення. Наприклад, «Богородиця» стверджує, що до Бога вже немає сенсу звертатися, оскільки він відвернувся від людей, що всі жінки – відьми, тому що Єва вступила в сексуальний зв’язок зі Змієм, і тепер родовий гріх передається тільки через жінок, які відчувають сексуальний потяг до своїх дітей і хочуть захопити владу над чоловіками. У жінок за своєю природою розуму немає, і якщо вони претендують на розум і порядність, то вже чинять гріх. При цьому сама «Богородиця» зовсім не є жінкою. Така «Богородиця» більше схожа не на справжню Богородицю, а на дух Великої блудниці, яка відчуває ревнощі до жінок і тому їх ненавидить.

Це спостереження за неадекватністю реакції і невідповідністю образу – перший крок для релігієзнавця. Другим кроком буде виявлення механізму впливу на людину, який призводить до особистісної деградації. Таким механізмом є абсолютизація пошуку ворога, в образі якого, у випадку з «богородичниками» виступають жінки. Будь-який потяг до жінки, навіть природний, є гріховним. У результаті людина втрачає здатність розрізняти природне і протиприродне, і на тлі її природних потягів будь-які її погані вчинки і гріхи починають здаватися не настільки страшними і навіть прийнятними. Це веде до втрати всіх моральних орієнтирів.

Поклоніння Богу може бути тільки вільним, бо невільне, механічне або несвідоме не має сенсу. У цій свободі особистість по-новому реалізується. На противагу цьому поклоніння темному духу пригнічує свободу волі людини і веде до деградації особистості.

Юлія Філь: Але хіба догматизм, властивий християнству, не обмежує свободу особистості всередині релігії?

Микола Карпіцкій: У жодному разі. У релігійному одкровенні дані не догмати, а досвід, який людина знаходить у вільному богоспілкуванні. Догмати є результатом осмислення цього досвіду і формуються в результаті вільних богословських дискусій з доказами і спростуваннями. При цьому людина може мати і свою окрему думку, просто вона не має її підносити від імені Церкви.

Юлія Філь: Чи може категоричне заперечення інших релігій служити ознакою деструктивної квазірелігії?

Микола Карпіцкій: Ні. Самої по собі цієї ознаки недостатньо. Є багато щирих вірян, що мають досвід спілкування з Богом, які при цьому категорично не сприймають інші шляхи або способи поклоніння Богові. Таке неприйняття може бути пов’язане з темпераментом або релігійними ревнощами. Наведу таку аналогію. Подружжя бувають дуже ревнивими. Хтось один із подружжя,  або й обоє, можуть вимагати одне від одного обмежити коло спілкування, зокрема з людьми протилежної статі. Це – побутова ситуація. Зовсім інша справа, коли людина переконана в зраді не тому, що для цього є підстави, а тому що вона так спотворено сприймає світ. Життя з такою людиною може бути нестерпним. Так само і в ставленні до інших релігій. Людина може відчувати релігійні ревнощі, коли стикається з іншим розумінням Бога, або з іншою релігійною практикою. Однак зовсім інша справа, якщо його картина світу така спотворена, що формує образ ворога там, де його немає.

Юлія Філь: Як відрізнити пошук ворога в релігії від звичайних релігійних ревнощів?

Микола Карпіцкій: Звичайні ревнощі носять ситуативний характер. Вони виникають тоді, коли є зовнішній подразник. Однак образ ворога, характерний для деструктивної квазірелігії, формується самою картиною світу. В основу такої картини світу закладається принцип початкового і невиправного по своїй суті зла. Гностики вважали злом Бога, маніхейці – матеріальний світ, гітлерівські націонал-соціалісти – євреїв, більшовики – експлуататорів, богородичники – жінок. У такій картині світу людина не може існувати без ворога, і саме ця обставина надає квазірелігії деструктивного характеру.

Юлія Філь: Чи може ваше обґрунтування деструктивної квазірелігії бути використане в антикультизмі, представленому Олександром Дворкіним. Його «антисектантська» пропаганда використовується для виправдання репресій проти вірян. Можливо, ви даєте йому новий інструмент для виправдання переслідувань за релігійним принципом?

Микола Карпіцкій: Методологію антикультизму Олександр Дворкін запозичив з Московської школи психіатрії, в якій діагноз шизофренії гранично розширювався таким чином, що його можна було поставити будь-якій людині. Цей прийом використовувався при проведенні психіатричних репресій за радянських часів. Олександр Дворкін також гранично розширює поняття «тоталітарна секта» , що дозволяє звинуватити в сектантстві кого завгодно. Феноменологічний аналіз деструктивної квазірелігії, який я пропоную, спрямований на те, щоб знімати ненаукові звинувачення Олександра Дворкіна щодо цілої низки конфесій. Можна цілком науково довести, що ні євангельські п’ятдесятники, ні вайшнави Міжнародного товариства свідомості Крішни не є ні квазірелігіями, ні тоталітарними сектами, як стверджує Дворкін. Неупереджене дослідження релігієзнавця допомагає захистити вірян від переслідувань на ідеологічних підставах.

Розмовляла Юлія Філь