Перед автором твору постає завдання: попередження тих, хто сповідує православну віру, не зраджувати ні в якому разі. Автор робить історичний виклад для наведення точних аргументів про оправданих своїми вчинками уніатів. Серед головних причин в політичній та церковній кризі розглядає недостатню освідченість народних мас, які не користуються скарбницею візантійсько-руської премудрості книг, що мертвим вантажем просто лежать в бібліотеках.
Автором звинувачені ляхи, які позбавляли православних русинів як науки так і книг церковного вжитку з цінностями, також соціальної верхівки, що намагалися переманити різними привілеями. Ним же ведеться розповідь про саму унію, зраду духовенства, яке відступивши від православної віри увійшло у пряму юрисдикцію папи римського через власні інтереси, марнославство та жадібність.
Твором розкриваються усі подробиці як велася боротьба з уніатами і католиками, що здійснювали наступ на православних і політика Речі Посполитої. Тут подаються звинувачення двох уніатських єпископів, що власне їхніми руками був вбитий православний священик – противник унійної церкви.
У сатиричній формі зображено митрополита Рогозу – дволику і підступну людину таємного агента який грає на піддавки Риму вірнопідданого і послушного польському королю.
Світлою фігурою автора твору постає острозький князь Костянтин – фундатор церковних типографій та закладів. Автор на дух не може перенести католицизм і папу. Опис папи у автора не досить ординарний адже як тільки він його не називає: мучителем, тираном, антихристом і сатаною. Демонструючи важкі унійні наслідки, автор старається усе це подати у більш колоритній картині масової репресійності та переслідуванні. Звертаючись до минулого, автором засуджені міжусобні сутички, котрі стали результатом упадку на південній частині Русі.
Пегас
