Посеред бетонної пустелі стоїть досить таки дивна конструкція. Багаточисленні картонні коробки зібралися в неправильну піраміду, яка своєю вершиною сховалася в хмарах. Вітер присутній, як дійова особа, і його роль полягала в розхитуванні ненадійної конструкції.
Асиметрична піраміда одначе не покинута, і по ній все безперевно лізуть люди. Люди, які одержимі своїми устремліннями. Ось один чоловік взявся вилізти на ось цю гору. Він все піднімається вверх. З кожним метром йому це вдається все тяжче і тяжче, та й і «цеглини» піраміди все починають більше розхитуватися. Вітер заявляє про себе і накидається на чоловіка, і останньому приходиться зупинитися на мить, щоб не бути скинутим на низ.
Інші тимчасові жителі поки, що не зачіпають чоловіка. Він сам зрідка скидає тих, хто не помітив його та був надто близько. Ще рідше, лише раз, допоміг іншій людині. Але задумавшись про себе, він не помітив, що небезпечно наблизився до конкурента. Ворог без ніяких попереджень ногою скидає чоловіка вниз. Останній вже і не надіється втриматися, але волею випадку все-таки залишається на картонному царстві. Швидко оговтавшись, розуміє, що він вже втратив зо десять метрів, і намагається наздогнати втрачене.
Невидимий верх піраміди все ближче і ближче, а коробки розхитуються все більше і більше. Стає холодніше, і нашому герою приходиться рухатися повільніше та обережніше. Але, як говорить народна мудрість: як би нянька пильною не була, все одно проморгає. І на жаль, така ж участь спіткала і чоловіка. Чергова коробка виявилася не такою надійною, як на перший погляд, і героя чекала зовсім не захоплююча подорож назад. До останнього він все глибоко надівся на добру посмішку вдачі, але у відповідь отримав лише злу гримасу життя. Коробки все і норовили вдаритися об його тіло, але якби не вони, то його чекала вірна смерть. Неприємна подорож була закінчена у несвідомому стані. Там внизу він не самотній: хтось починає свій шлях, тоді як інші теж впали.
І отямившись, поволі встає, кульгаючи на одну ногу, несподівано горланить: «Ох ! Ця клята земля !» І знову починає небезпечну подорож вверх.
Чи не дивно це, замість того, що б зрозуміти, що саме бажання лізти на сам верх і є причиною болісного падіння.
Так само і в житті: дуже неприємно падати із хмар ілюзій на тверду землю дійсності. І скільки би часу не лізеш вверх, все одно впадеш за одну мить.
Це зайвий раз підтверджує перевагу фактів дійсності над нашими емоційними, наскрізь суб’єктивними, принципами та мріями.
Але інколи ті ж самі ілюзії бувають корисними. Адже буває таке, що якась спочатку безглузда ідея, пройшовши горнило практики, стає серйозною річчю. Чи, зачасти безпідставна, віра витягує на білий світ небаченні резерви людських можливостей, які в іншому випадку просто не проявилися.
Не варто забувати і проте, що стоячи весь час внизу на місці, у відповідь не отримаєш абсолютно нічого.
**Диспут: Велике Світло**
Будинок. Великий Будинок. Величезніша будівля. Напевно вона займає собою мало не весь світ. А стільки в ній кімнат ! Напевно не має такого числа, що би виразити їх чисельність, і на думку приходить символ вісімки, що лягла на правий бік. Саме цікаво те, що кожна кімната була неповторною тим, що містила піщинку знання про Будинок. На жаль, практично всюди панувала непроглядна темрява.
Але все-таки існувало близько декілька мільйонів кімнат, що перебували у царстві світла. Таку обстановку підтримували істоти, що були наділені свідомістю та називали себе людьми. Всі вони, так чи інакше, підтримували світло. Якщо вернутися назад в часі, то відкритих кімнат було куди менше. Нові відкривалися доволі рідко, і навіть були часи, коли за їх відкриття карали. Варто, одначе, зазначити, що люди швидко вчилися. Спочатку в хід ішли руки-ноги, потім каміння-ломи і нарешті діло дійшло до відмичок. Проте, не зважаючи на усі зусилля, залишалися абсолютно непорушні двері. Поки що не порушні. Це все сприяло дослідженню Будинку. Але попри всі успіхи, величезніша частина будівлі залишалася недоступною людському окові.
Та вернімося до людей. Практично всі були об’єднанні ідеєю підтримування світла. Але була одна тема, що тисячоліттями сварила їх між собою та не рідко ставала причиною війн. І звучало це питання так: чим є Велике Світло ? Через це всі люди були поділені на шість партій, що в свою чергу ділилися на численні фракції та групи.
Що б поверхнево зрозуміти погляди партій, давайте підслухаємо їхні розмови в одній із кімнат.
Просторе приміщення вміщувало в собі десяток людей, що після тяжкого робочого дня просто відпочивали. Але повна бездіяльність їм всім аж ніяк не загрожувала, бо необхідно було дивитися за генератором, що давав струм для люстри. Ось черга дійшла до чоловіка, що носив на шиї символ у вигляді хреста. Оглядаючи джерело енергії, він замріявся, та, не очікувано для інших та самого себе, сказав вголос думку:
- Якби скоріше Велике Світло повсюди стало !
Це був представник найчисельнішої партії — монолюменістів. З десяти присутніх четверо належало саме туди. Але згода між ними була завжди хитка і порушувалися нескінченими чварами.
— Брате, вір і цей великий день обов’язково настане ! Велике Світло звільнить від темряви всі-всі кімнати Будинку, — підтримав його більш ревний монолюменіст із символом свічника на грудях.
Фанатичний же їхній однопартієць, що належав до малочисельної, але войовничої фракції, недружелюбно звернувся до чергового по генератору:
— Послухай мене по-доброму ! Якщо ще раз, хоч трішки засумніваєшся у всеблагості Великого Світла, то …, — він зробив паузу, що благоволійно потерти від пилюки символ-півмісяць, — виженемо тебе ! Я тебе і так терплю через те, що ти Світло по-іншому вшановуєш. І тобі далеко ходити не треба: всі інші партії тут присутні.
Першим в цю розмову включилися двоє представників партії полілюменістів:
— Ей, друже, що чергує ! Не бійся їх. В твоїй думці є частка правди. Велике Світло є, але воно не єдине. Адже так навчали наші далекі предки.
— Не можу зрозуміти вас решту, — підтримав свого однопартійця інший полілюменіст, — Є простий і водночас геніальний аргумент: чим старіше вчення, тим воно воно ближче до Великого Світла.
Четверо монолюменістів стали напроти полілюменістів. Диспут став на градус гарячішим, але ще не дійшов до точки кипіння.
Решта присутніх по-різному реагувала на це дійство: двоє — із добродушною посмішкою, а інші — ледь-ледь приховували свій скепсис. Зазначимо, що це були одинаки із чотирьох партій. Першим із них долучився до диспуту представник деїлюменістів:
— Давайте не будемо сваритися ! Поглянемо на це з іншої строни. В нас є спільна об’єднуюча ідея, а саме: так чи інакше існує Велике Світло.
Полілюменісти вже хотіли добавити свій коментар, але передбачливий дієлюменіст їх випередив:
— Добре ! Добре ! Існує хоч одне Велике Світло.
Проте не витримавши натиску попередніх партій, мало не викрикнув:
— Але ж очевидно, що тут його у Будинку немає. Бажаєте аргументів, то ось самі напросилися. Скажіть, чого ми всі підтримуємо штучне світло ? Висновок лише один: Велике Світло, чи Великі Світла є лише поза Будинком.
Почувши фразу «поза Будинком» у суперечку втрутився представник фракції, що входила в партію панлюменістів:
— Люди, я не піддаю сумніву існування Великого Світла. Але чому Воно повинно були поза Будинком! Просто Воно повсюди в цій будівлі. Просто світло і темрява – це не антоніми, а синоніми. Дві сторони однієї медалі. «Темрява або Світло», — так казав великий філософ Спина.
Над всіма цими аргументами сміявся, що аж текли сльози, алюменеїст. Чоловік був одягнутий в лабораторний халат, а на шиї висів знак у формі схеми атома. Зверхньо поглядаючи на дискутуючих, він свиснув, щоб привернути до себе увагу:
— Деїлюменіст, ти найбільш правий!
Від такої несподіваної заяви алюменеїста всі аж замовкли.
— Так, Великого Світла не має в межах Будинку. Але, чоловіче, чого ти не доводиш думку до логічного кінця: його не має і поза Будинком.
Фанатичний монолюменеїст аж почервонів від таких голослівних заяв, і підбігши до алюменеїста, випалив:
— Як ти смієш насміхатися над Великим Світлом ! Воно нас всіх знайде. Моїх побратимів освітить в першу чергу. Інших – пізніше, а таких як ти, залишить назавжди в темряві.
Алюменеїст слухав це звернення із злою насмішкою, і, не стримавшись, відверто посміявся із цих слів:
— Хай для початку Велике Світло хоч появиться на Світ. Хоча чого це воно пишеться із великої літери !? А ще правильніше у великих лапках.
Монолюменеїст із фракції фанатиків втратив над собою контроль та вгатив кулаком скептику у вухо. До останнього не втручався лише один чоловік, але побачивши перші плоди бійки, вирішив все-таки втрутитися поки не пізно. Коли він став між двома потенційними бійцями, то мирно проголосив:
— Не треба битися ! Все одно ми ніколи не дослідимо всі кімнати. Та й і не піддіймо до вікон Будинку, щоб подивитися, що там далі. Тому треба бути практичнішим: забути це питання та займатися життєважливими справами, як то підтримуванням малого світла.
Сказавши це, агнолюменеїст побачив, що люстра починає трохи блимкати, тому підбіг до генератора підляти солярки. А тим часом полілюменеїст переключився на панлюменеїста та деїлюменеїста:
— Ми, разом із монолюменеїстами, хоч якось розуміємо скептиків: вони просто хочуть бути єдиними, хто управляє світлами. Але що вам дає ваше Велике Світло ? Воно ж вас не освітить ? Його існування ніяк не впливає на наше життя !
Ті хто критикувався готовили свої контраргументи, але безкомпромісний алюменеїст вставив свій емоційний коментар:
— Тільки не треба все ставити з ніг на голову. Ви самі так боїтеся темряви, що вигадали собі абстрактне Велике Світло, щоб заспокоїти собі нерви. Ви ж дорослі люди, тож нарешті навчіться відрізняти бажане від дійсного!
Більш толерантний монолюменіст спробував, хоч якось утихомирити противника, і миролюбиво, як на таку ситуацію, звернувся до скептика:
— Хай і тобі явиться Велике Світло ! Невже тобі хочеться жити у вічній темряві ? Не вже у тобі не жевріє іскра того, що ми не будемо постійно підтримувати це маленьке недосконале світло ? Якщо існують малі світла, того чого не існує Велике Світло – нескінченне їх першоджерело ?
І тільки алюменеїст обдумував нові аргументи, агнолюменеїст зробив останню спробу зупинити сварку:
— Крикуни, досить ! Та зрозумійте же ви: ми настільки безкінечно малі у цьому Будинку, що питання про Велике Світло абсолютно невирішується!
— Ей, ти, незнайка! Ні риба, ні м’ясо. Не перебивай послідовно мислячих людей!
І ось тут у агнолюменеїста здали нерви і він штовхнув у плече алюменеїста. Вже ніхто не робив спроб помиритися. В хід пішли кулаки та ноги. Та посеред бійки долинали уламки аргументів:
— Воно освітить !
— Вони освітять!
— Воно не тут!
— Воно – темрява!
— Воно непізнаваєме!
— Воно ілюзія!
Першими із кімнати відступили скептики, домовившись і далі відкривати нові кімнати, не використовуючи ідею Великого Світла. За ними, з великими синцями, втекли панлюменеїст та деїлюменеїст, об’єднанні тим, що не треба нікому нав’язувати свої погляди про Велике Світло. А полілюменеїсти заключили тимчасовий мир із монолюменеїстами та залишилися у кімнаті.
Генератор не заслужено позбувся уваги і в один момент перестав поставляти струм в люстру. Кімнату заповнила непроглядна первозданна темрява. А через міріади кімнат, істоти, що мали, подібну на людську, свідомість та неподібні тіла, задавалися чим вічним питанням. Чим Воно є те божество ?
Дмитрук Андрій
