Патріарх Філарет (мирське ім’я Михайло Денисенко) народився взимку 1929 року в селі Благодатне, Амвросіївського району Донецької області в родині шахтаря. У 1946 р. — закінчує середню школу, а вже після її закінчення поступає на перший курс навчання Одеської духовної семінарії.У 1948 р.- закінчує цей духовний навчальний заклад. У цьому році він вступив на навчання у Московську духовну академію. На другому курсі академії, взимку 1950 р. – прийняв чернечий постриг з іменем Філарет, був призначений наглядачем патріаршого покою у Трійце – Сергієвій лаврі. У 1952 р. – закінчує академію з відзнакою кандидата богословських наук. Філарета було призначено викладачем Священного Писання Нового Завіту при Московській духовній семінарії.
Виконував обов’язки благочинного Лаври. У 1954 р. — отримав звання доцента. Восени 1956 р. — був підвищений у сані ігумена. Займав відповідальну посаду інспектора при Саратовській духовній семінарії. Займає таку ж саму посаду у Київській духовній семінарії.Влітку 1958 р. – підвищений у сані архімандрита. У 1960 р. – займає посаду керуючого справами Українського екзархату. Навесні 1961 р. – призначений настоятелем подвір’я РПЦ при Олександрійському патріархаті. Посаду займав включно до 1962 року. У цьому ж році був підвищений у титулі вікарного єпископа Лузького, в Ленінградській єпархії. Був призначений керівником Ризької єпархії., а вже літом — звільнений від виконання обов’язків вікарія Ленінградської єпархії. Його призначили вікарієм Середньоєвропейського екзархату з тимчасовим управлінням.
Восени 1962 р. – призначається єпископом Віденським і Австрійським. Взимку 1964 р. – призначається єпископом Дмитрівським, вікарієм Московської єпархії. Був призначений на посаду ректора МДА і МДС.
Навесні 1966 р. — його було підвищено у титулі архієпископа Київського і Галицького, Екзархом України та призначено як постійного члена Священного Синоду. Приймає участь у роботі міжнародних відносин РПЦ, особливо очолює Відділ зовнішніх церковних зв’язків у Києві при Московському патріархаті. Продовжує плідну працю, приймаючи участь у конференціях, асамблеях та конгресах. У 1979 р. — за рішенням Президії Верховної ради УРСР був удостоєний носіння ордену Дружби народів.
А 1988 р. — у зв’язку з 1000 – літтям Хрещення Київської Русі був нагороджений орденом Трудового Червоно Прапора за миротворчу діяльність.
У 1990 р. – після швидкої смерті Патріарха Московського Пімена, Філарет був обраний місцеблюстителем Патріаршого престолу у Москві.
Філарет став єдиною кандидатурою, щоб очолити патріарший престол. 7 червня 1990 р. – відбувся Помісний собор з обранням нового керівника РПЦ.
Претендувати на місце Патріарха Московського і всієї Руси мав митрополит Київський Філарет, в тім був і його опонент – митрополит Алексій ІІ. Згідно встановленої традиції, другим за значенням архієреєм Російської православної церкви і досить впливовим, постійним членом Священного Синоду повинен бути митрополит Київський. В тім його кандидатура влаштовувала не всіх.
Відбулись вибори нового патріарха на тлі існуючої боротьби УПЦ за автокефалію. Взимку 1990 р. – Архієрейським собором було прийнято « положення про екзархати», згідно якого більше прав у самоуправлінні та побудові церковного життя з національними традиціями мав Український екзархат. Восени цього року, Архієрейський собор Російської православної церкви прийняв до уваги звернення єпископату Української православної церкви з метою надання автокефалії. Собор РПЦ надає право УПЦ незалежності та самостійності в її управлінні.
Філарет був удостоєний в УПЦ носіння титулу «Блаженніший Митрополит Київський і всієї України». Помісним собором УПЦ на чолі з Митрополитом Київським Філаретом було зроблено спробу звернення до Святішого Патріарха Московського і всієї Руси Алексія (Рідігера) щодо дарування їм автокефалії, тобто канонічного самоуправління. Питання про надання автокефалії УПЦ Священним Синодом чомусь відкладалося, рішення не було.
Заручившись підтримкою Леоніда Кравчука при ЦК КП України, Філарет робить спробу відділення УПЦ. Це відбулося зі здобуттям незалежності української держави у 1991 році. Президент Л.М. Кравчук сприяє у активній підтримці щодо становлення незалежної церкви на підґрунті канонічної Української православної церкви. Тому наділення УПЦ канонічним статусом повинно було стати об’єднанням православних церков України в єдину конфесію, що допомогло знизити релігійне протистояння та підвищити соціально – політичну стабільність українського суспільства.
Навесні 1992 р. – у Києво – Печерській лаврі було скликано Архиєрейський собор УПЦ. Собором було зміщено українця – архієрея Філарета з митрополичої кафедри у місті Києві, в тому числі з посади першоієрарха УПЦ, відправлено поза штат і заборонено у служінні взагалі. Новим предстоятелем УПЦ було призначено митрополита Ростовського і Новочеркаського Володимира (мирське ім’я Віктора Сабодана), причому зауважмо з російським прізвищем Мороз.
25-26 червня 1992 р. – у місті Києві було скликано Собор. У результаті об’єднання представників УПЦ МП, частина яких ще залишилася з Філаретом та Українською автокефальною православною церквою було утворено УПЦ КП. Філарет стає замісником Патріарха Української православної церкви Київського патріархату Мстислава (Скрипника). Через рік після смерті патріарха Мстислава у 1993 році його місце зайняв новообраний патріарх Володимир (Романюк).
14 липня 1995 р. — патріарх Володимир помирає при загадкових обставинах подій «чорного вівторка». Восени 1995 р. – Філарет обирається Патріархом УПЦ КП. Патріарх Філарет сприяє активному об’єднанню УПЦ КП і УАПЦ в Єдину Помісну Українську православну церкву. Його діяльність була високо оцінена українською владою. Ним було отримано високі нагороди – орден князя Ярослава Мудрого другого, третього і четвертого ступенів за особливий внесок у розбудову Помісної православної церкви в Україні, багатовікову діяльність з метою утвердження ідеалів духовності, милосердя, міжконфесійної згоди у суспільстві.
У 2005 р. — прихильники патріарха Філарета звертаються до президента України В.А. Ющенка з проханням визнання Константинопольським Патріархом Варфоломієм І УПЦ КП як незалежної помісної автокефальної церкви. У 2007 р. – архієреї УПЦ МП завадили пропозиції УПЦ КП, адресовані Вселенському Патріарху. Наприкінці літа 2008 р. – відбулося торжество з нагоди 1020 – річчя Хрещення Київської Русі на якому були присутні глава РПЦ Алексій ІІ і Вселенський Патріарх Варфоломій І, не було лише Патріарха Філарета.
Президент Віктор Ющенко нагадав Константинопольському патріарху Варфоломію стосовно національної помісної автокефальної церкви і просив благословити її створення, проте це питання було трішки проігноровано. Пізніше агентство Вселенського патріарха повідомило про те, що дійсно зацікавлене в єдиній українській православній церкві.
Патріарх Філарет є заслуженим доктором богослов’я Пряшівського богословського факультету з 1982 року, а також автором багатьох праць зосереджених у площині богослов’я.
Це такі богословські праці: «Біблія»; «Закон Божий»; «Воскресний Октоїх і загальна Мінея»; «Мінея Святкова» (у 2 – х томах); «Тріодь Постова» (у 2- х томах); «Тріодь Квітна», «Октоїх», «Апостол»; «Євангеліє; »«Доповіді»; «Проповіді» і інші.
Святіший Патріарх Філарет — будівничий Української Православної Церкви Київського Патріархату, завдяки якому у духовно – моральний спосіб відроджується українське суспільство і робиться вагомий внесок у розвиток історичної культури та розбудови української держави та духовності в Україні.
Велика заслуга Патріарха Філарета у тому, що він завжди підтримує український народ, його рівноправність, право на свободу і захист прав громадян України. Патріарх Філарет є впливовим богословом ХХІ століття як на державному і міжнародному рівні.
Патріарх Філарет і увесь Київський Патріархат, священики УГКЦ, УПЦ МП, протестанти були присутніми на Євромайдані, зверталися із закликом миру, припинення жорстокої політичної репресії над тими, хто захищає інтереси прав і свободи українського народу. Ще одна із заслуг Київського патріархату полягає у захисті і наданні притулку в Михайлівському Золотоверхому монастирі постраждалим учасникам на Майдані Незалежності в Києві. Свята обитель стала справжнім форпостом і лікарнею для поранених під час сутичок з спецпідрозділом «Беркут».
22 січня 2014 р. — у зв’язку з складною ситуацією на Майдані Незалежності, побиттям мирних протестувальників – студентів у ніч на 30 січня, жорстокими методами влади, з нагоди 85 – річного ювілею Патріарх Філарет відмовився прийняти державну нагороду з рук президента України В. Ф. Януковича. Своє неприйняття нагороди Предстоятель Київського Патріархату пояснив наступним чином: «В умовах, які сьогодні склалися в Україні, коли загинули люди, а в центрі Києва триває жорстоке протистояння, я прошу не вручати мені нагород. Це моє рішення також підтримали члени Священного Синоду та інші архієреї, які зібралися сьогодні у Києві. Поділяючи з українським народом біль і скорботу, Церква молиться за мир і припинення міжусобиці і закликає до молитви всіх вірян. Також ми молимося за душі загиблих, за полегшення страждань і зцілення постраждалих».
Патріарх також зазначив, що духовенство має повне право читати молитви там, де цього найбільше потребують люди, а також сприяти упокоренню ворожнечі в країні.
В студії «5 каналу» Філарет сказав, що оголений козак, що підняв високо голову, будучи роздягненим на морозі – символізує Україну, її гордість і нескореність перед насміханням ворогів. Це свідчить також про незламний дух українського народу, за яким Бог і правда Божа з якою він переможе усіляку неправду.
Глава УПЦ КП підтвердив про те, коли за рішенням Священного Синоду перестали взагалі молитися за владу на чолі з Януковичем, то відбулося щось неймовірне: представники влади як ті щурі почали тікати з тонучого корабля, яким є держава Україна. В результаті український народ на Майдані переміг злу силу, а влада Януковича зазнала краху, і як наслідок тоталітарний режим був скинений.
Сьогодні Патріарх Філарет веде активні переговори з УПЦ (МП) про об’єднання в Єдину Помісну Церкву,
Богдан Стрикалюк
