Святитель Іоанн Золотоустий є одним із авторитетніших отців Східної Церкви, поряд з Василієм Великим та Григорієм Богословом. Його твори охоплюють важливі проблеми тогочасного візантійського суспільства і є віддзеркаленням реального сучасного життя. Вчитуючись у текст, розумієш доступність, чіткість і виваженість думок богослова, з якого починається золота доба патристики у середньовічний період.Якщо ж ми візьмемо до уваги працю Іоанна Золотоустого «Шість слів про священство», то відразу ж побачимо змальований ним ідеал істинного духовного пастиря, яким є Господь Ісус Христос. У творі порушуються проблеми втілення образу духовно – морального наслідування для сучасного душ пастирства у світі. Ця праця є їжею та предметом для розмірковування спасіння душі священика, а разом із ним і інших, яких доручив йому у руки Сам Господь. Твір в точності змальовує не лише духовний, а й моральний стан священнослужителя, який є відображенням у сьогоднішній час. Автор цієї унікальної праці з усією силою ораторства намагається змалювати висоту гідності священика, не приховуючи тих труднощів, обов’язків, небезпек, з яким постійно він стикається.
Іоанн Золотоустий говорить: «Душа священика повинна сяяти, як чисте світло, що освітлює всесвіт» (IV розділ, книга 4), а також усвідомлювати у собі страх Божий, мудрість, благо розумність, усі чесноти, якими наділений сам священик.
У нас відразу виникає питання: а що послужило приводом для написання Іоанном Золотоустим книги «Про священство»? Поштовхом написання цієї праці постали такі обставини:
1) Зведення у архієрейський сан в місті Антіохії Іоанна Золотоустого та Василія Великого;
2) Розуміння і уникнення Іоанном Золотоустим священного сану;
3) Не готовність і недостойність стати пастирем Церкви Христової;
4) Переховування від людей і Василія Великого, здійснення хіротонії і возведення у сан єпископа;
5) Зустріч з Василієм Великим та докори Золотоустому за те, що той ухилився від єпископського сану;
6) Як противага на слова Василія Великого була написана праця під назвою «Шість слів про священство».
Сама ж праця написана у формі діалогу між двома особами – Іоанном Золотоустим та Василієм Великим. Автор робить поділ цієї праці на дві частини. У першій частині йдеться про високу гідність священства. Священство виступає як священна повинність перед Богом, що може звершуватися тут на землі і відноситься до роду ангельських чинів. В жодному разі, ні людина, і не ангел засновують такий послух,а лише Ісус Христос – Вищий Первосвященик, Який здатен підносити людей до висоти ангельських служителів.
Священик, на думку Іоанна Золотоустого повинен показувати чистоту серця і душі, розуміючи, що він стоїть перед ангельськими чинами. У такий спосіб людина, яка зодягається у тіло і кров (людську і божественну природу) має можливість наблизитись до Найвищої безсмертної Істоти – Ісуса Христа, розуміючи якої гідності удостоюється сам священнослужитель через благодать Святого Духа.
Священикам, ні ангелам та вищим силам Бог дав таку владу від божественного, невидимого світу зв’язувати і розв’язувати на землі та на небі. Господь Ісус Христос, Син Божий передав суд священикам, — як зауважує Іоанн Золотоустий, і ніхто не зможе успадкувати Царство Небесне, якщо не прийме хрещення від води і Святого Духа, а також, коли не буде споживати Тіло і не питиме Крові Христової. Тому що руками священнослужителя через невидиму присутність благодаті Божої це все звершується, а звідси видно, якою владою і ласкою наділив його Ісус Христос.
Нас сьогодні існують проблеми, пов’язані з сучасним душпастирством. Відомі випадки недбайливості, необережності, кощунства під час прийняття священиками Тіла і Крові Христової у нетверезому стані, після куріння, що є неприпустимим під час звершення Таїнства Євхаристії на літургії. Мали місце випадки кидання священиком риз на престол, який є святим місцем невидимої присутності Бога на ньому. Така зухвалість, насміхання, зневажливість до святих речей несе за собою неминучий страшний смертельний гріх священика перед Богом.
У другій частині, Іоанн Золотоустий намагається розкрити небезпеки, труднощі, що пов’язані зі священиком. Автор стверджує, що в душу священика вдаряють сильні хвилі гріхів, таких як гнів, заздрість, ворожнеча, обмовляння, брехня, лукавство, гордість. Але найбільшою отрутою для душі священика ,за І. Золотоустим — є жага до почестей
Такі речі не припустимі у духовно – моральному житті священнослужителя, тому їх потрібно йому уникати, щоб зберегти чистоту своєї душі. Іоанн Золотоустий засуджує низькопоклонство, рабський страх тих, які ніби вдають покору. Якщо душ пастир потрапляє у кігті таких звірів , то миттєво стає рабом і жертвою антиморальних властивостей і людських нахилів.
Усі ці перелічені речі про які нам розповідає Іоанн Золотоустий, насправді існують і становлять велику небезпеку у сьогоднішній час в душпастирському житті. Златоуст стверджує, що гідність священика ніколи не повинна бути принижена, звинувачена. Звинувачувати можна таких людей, які не використовують Святі Дари заради благородних цілей, а на зло. Автор зауважує, що якщо люди будуть звинувачувати, зводити наклеп, говорити неправду, йти обманним шляхом, то священики можуть справедливо звинуватити їх у тому, що вони не поступають з ними свято.
Іоанн Золотоустий виділяє важливі моральні якості, якими повинен володіти сучасний духовний пастир: мудрість, розсудливість, скромність та покірність перед Богом. У сучасному світі можна зустріти лише одиниці священиків з цими якостями, а більшість з них вдається до користолюбства, де вагоме значення має не духовне, матеріальне.
Такі священики дуже часто втрачають свою духовну сутність, забувають про Боже покликання, набуття духовних чеснот, стають предметом обожнення і людської хвали і слави, людської корисливості, впадають у гріх перелюбу, гордині, безвір’я, уникають проповіді Слова Божого.
Саме тому сучасним пастирям церкви слід бути дуже обережними, для того, щоб не потрапити у таку небезпеку, оберігаючи свою душу від диявольських спокус.
Настанови – бесіди Іоанна Золотоустого є ще однією спробою продемонструвати нам, які небезпеки можуть підстерігати християнську душу на істинному шляху до Царства Небесного. І ці небезпеки стосуються як священика так і християнина.
У книзі Іоанна Золотоустого «Вибрані бесіди» нараховується близько 150 настанов для духовно – морального християнського життя.
У першій бесіді Іоанна Золотоустого йде мова про неможливість наслідування Царства Божого для турботливих та тих, які віддані розкошам і нестриманості. Люди насправді не бачать відстані між небом та землею, яку вони ведуть боротьбу і з ким, чи можуть вони бути схильні до зла, як їх оточує гріх і які пастки готує всім. З бесіди видно, що людські турботи направлені до матеріального світу, в якому панують розкіш, об’їдання та пияцтво. Бо у постороніх речах людина виявляє силу, а у духовних – свою слабкість. Коли вона ходить по землі, то не намагається робити все для того, щоб піднятися на небо, не прагне жити так як людина, проте стає гіршою за тварин, які не мають уст.
Якщо людина буде турбуватися про матеріальні блага, то її ніхто не зможе захистити, ні праведник, ні пророк чи апостол, і тільки ревний у молитві християнин зможе отримає благодать Божу у Царстві Небесному.
У другій – розповідається про Страшний суд Божий і відплату за аморальні вчинки людини. Людина постане і гріхи її буде викрито перед усіма ангелами та людьми, які постануть перед її очима. Описується стан людської душі, коли побачать, що одні відводяться з великими почестями у вічне життя, а інші залишаються з великим соромом перед Богом. Грішники зазнають нестерпних мук,їх будуть стримувати не залізні кайдани як в ув’язнених, а з вогню невгасимого, а розпоряджатися нами будуть страшні і не співчутливі ангели, на яких не можна буде і поглянути, бо у той час вони гніватимуться на нас за ті справи, які засмутили Христа Спасителя.
Для цього слід уникати людині підлості, осудження, щоб не бути вкиненим у вічний вогонь геєни після другого пришестя і явлення Сина Божого в Отчій славі з десятками тисяч ангелів та архангелів.
У третій бесіді говориться про те, з якими почуттями християнин повинен входити у храм, слухати Слово Боже, до чого уподібнюється храм; про які речі повинна роздумувати людина у храмі; в чому приймає участь християнин; з ким він розмовляє; хто очищає його від нечистоти гріхів?
У четвертій – йдеться про важливість впливу псалмів на душу для легкого перенесення суму та праці. У ній засуджуються світські пісні, які можуть зашкодити душі, натомість підтримуються духовні пісні, які приносять лише користь для душі, велику настанову, освячення і швидкого сходження Святого Духа. Бо ті люди, які дійсно співають з розумінням закликають на себе благодать Божу. Не потрібно давати розслаблення для своєї душі, а вправлятися з псалмами, які все більше підносять славу Божу, вони ніколи не повинні сходити з людських уст.
У п’ятій – робиться застереження для людської гордині, а також вказуються її фатальні наслідки. У шостій – робиться акцент на призиванні імені Божого і подяка за все, що Він чинить по відношенню до людини, створеної на образ Божий і подобу. У сьомій – ведеться розповідь про корисне читання Слова Божого як духовної їжі для роздумів та людської душі. Через читання Священного Писання людина може отримати необхідні ліки для своєї душі. Тому від такого читання утворюється мова, окриляється і підноситься людська душа, яка освітлюється Сонцем правди – Ісусом Христом від усіляких порочних думок і набуває миру та спокою.
У восьмій – мова йде про уникання людей, які дають злі поради, і приймати поради лише тих людей, які направляють людину до доброї мети, тобто добродійників. Уникнення порочних людей і слідування за добродійними дасть людині двояку користь: примножить добродійні справи людини, скоротить порочні. У дев’ятій – розповідається про важливе значення Великого посту для тіла і людської душі. Яскраво продемонстровані приклади Старого і Нового Завіту. Показується приклад духовно – морального наслідування через Ісуса Христа, Який сорок днів і ночей провів у молитві і пості у боротьбі з дияволом у Йорданській пустелі. Тому Великий піст має велику користь для душі, тіла і розуму людського, які об’єднуючись силою молитву можуть дати відсіч дияволу – спокуснику роду людського.
У десятій – йдеться про покаяння як засіб зміни способу людського життя. Чітко вказаний приклад про ніневітян, які принесли покаяння душі через піст, одягнені на тіло веретища, посипання своєї голови попелом, омиванням тіла свого сльозами, падінням на землю і зміною нового способу життя. Спосіб цього життя полягав у житті за вірою, чиненні милостині, служінні Богу, молитві, що супроводжувалося зміною гріховного життя на духовне, разом з Богом.
В одинадцятій – ведеться мова про спільність у Святих Тайнах, а також тих людей, які не достойно приймають їх. У ній зазначається про те, що до Тіла і Крові Господньої слід приступати з обережністю, страхом Божим і полум’яною любов’ю. Але ті люди, які не достойно причащаються Святих Таїн підлягають покаранню. Людині слід зрозуміти, що освячує і перетворює Святі Дари Господь Ісус Христос.
Тому усі ці настанови у духовно — моральному житті людини є важливими, адже глибоко торкаються проблем, пов’язаних з духовним життям, моральною поведінкою людини, візантійського суспільства як правдивим віддзеркалення сучасного світу і тих процесів, які у ньому відбуваються. Автор чітко і конкретно вказує на існуючі критерії, які уможливлюють перехід з одного стану людини в інший за допомогою впливу божественного світу на земний.
Таким чином богословська діяльність Іоанна Златоустого є схваленою багатьма науковцями і відповідає тим, духовно – моральним критеріям, які повинні бути актуальними в наш час і які сприятимуть духовному відродженню і просвітництву усього людства.
Богдан Стрикалюк
