Важливе значення в інтерпретації духовної та матеріальної сутності людини та шляхів соціального розвитку має концепція про походження людини та її свідомості. В результаті це приводить до становлення вчення, яке собою об’єднує різні уявлення про походження та виникнення людини, соціуму, в так званій соціокультурній взаємодії. Наука, яка вивчає питання проблем взаємодії між людиною, соціумом та культурою отримала назву антропосоціогенезу.На даний час вже існує кілька підходів до питання вирішення проблеми становлення людини. Вони могли існувати ще в ранній період, який пов’язаний перш за все з міфологічними питаннями про те як людина народжується з натуральних стихій: із землі, води та повітря. Натомість міфологічний світогляд був замінений релігійним. В основі релігійного світогляду лежала модель креаціонізму, тобто генезис світу і людини. Для кожної релігії було притаманним питання про божественне походження життя та буття людини; душу як джерело життя, яка собою виділяє людину з царства фауни.
Тому релігійна теорія демонструє людину як духовну істоту, яка відрізняється від тварин безсмертною душею, яку вона отримала від Бога. А релігійне вчення, згідно якого світ був створений Богом із нічого (хаосу) стало називатися креаціонізмом.
Справа в тому, що на це вчення опираються теїстичні релігії, такі як іудаїзм, християнство та іслам. Створення людини чітко описує Біблія як акт, в результаті якого Бог повідомляє людині дихання життя, своєрідну існуючу динаміку, в якій біологічне може бути поєднане з духовним, тобто з свідомою та вільною реалізацією створеної особи від початку прикликаної до обмеженості через відповідну дію безкорисної любові Божої.
Специфічною формою креаціонізму виступає науковий креаціонізм. Свій розвиток він отримав завдяки протестантському фундаменталізму, поширеному в США у 60 та 80 роках ХХ століття, а також пов’язаний з посиленою боротьбою з науковим еволюціонізмом. Бо для наукового креаціонізму є характерною відмова від будь – яких спроб використовувати наукові досягнення про природу для переінтерпретації вчення Біблії про генезис світу.
Природознавчі наукові уявлення про походження людини можуть виникати і по мірі розвитку таких наук як біологія, антропологія та генетика. У другій половині ХІХ століття найбільшої популярності набуває теорія еволюції Чарльза Дарвіна. Відомо, що Дарвін обґрунтовував цю ідею на основі появи різного роду тварин в процесі еволюції. Як відомо, в основі цієї теорії лежить природній відбір.
Зміну організмів Чарльз Дарвін бачив в умовах життя. В процесі боротьби за існування адаптовані до навколишнього життя тварини мають більшу перевагу над тими, що змінюють умови свого проживання. Згідно еволюційної теорії Дарвіна, людина, яка є особливим біологічним типом, має природнє походження і напряму пов’язане з вищим класом савців.
Людська психіка та здатність мислити, працювати є посиленими інстинктами природнього відбору, тому що нижчі форми є у тварин. Теорія еволюції намагалася розчинити людину у царстві фауни. В тім Чарльз Дарвін не дав відповіді на запитання, що стало причиною виокремлення людини зі світу фауни. На це питання намагався відповісти Фрідріх Енгельс у теорії походження людини. Енгельс хоч і вказує на низку натуральних та соціальних факторів утворення людини, проте виділяє працю як результат перетворення мавпи в людину.
Праця виступає як сукупність діяльності , спрямованої на оновлення природньої речовини з використанням його знаряддя. Трудова діяльність є властивою людям виступає у ролі існування людського суспільства. Праця створила людну, привела до еволюції мозку та появи свідомості та мови. За умов праці почали формуватися специфічні людські якості такі як свідомість, мова та креативні можливості.
Такі висновки було зроблено Фрідріхом Енгельсом у його праці під назвою «Роль праці у процесі перетворення мавпи в людину». У ХХ столітті на основі досліджень археологів, палеонтологів, етнографів було підтверджено положення Чарльза Дарвіна та Фрідріха Енгельса про походження людини.
В тім ця проблема на сьогодні знаходиться на стадії розв’язання та вивчення наукою. Згідно позиції сучасної науки, еволюція є основоположним фактором багатоманітного життя Всесвіту (лат. Universum). Це зумовлене розвитком нової молодої науки у 80 –х роках ХХ століття – синергетики. Синергетика — це наука про самостійні організовані системи, процеси самоорганізації.
Досягнення сучасного природознавства є свідоцтвом про тривалий вік Землі, еволюційних процесів та тривалості історії людства. Антропогенез як результат становлення та еволюції людини носив здебільшого тривалий процес еволюції , будучи нерозривним з соціогенезом (процесом становлення суспільства). Тому становлення людини і соціуму – це дві сторони тісно пов’язаних взаємовідносин єдиного за своєю природою процесу, який стали називати антропосоціогенезом. Тривав він близько трьох мільйонів років до нашої ери.
Праця зробила з мавпи людину, і цей беззаперечний факт підтверджується різкою зміною способу життя людиноподібних істот. Почалися різкі зміни: звільнилися руки, засвоїлася пряма хода. Руки поступово ставали органом для виготовлення та використання знарядь праці.
Удосконалення знарядь праці привело до розвитку самої людини. фізіологія людини різко змінилася саме завдяки праці. В людини почав розвиватися мозок, гортань, органи відчуттів, а також змінилася форма черепа. Цей феномен в науці стали називати Hommo Sapiens (в перекладі з латинської – людина розумна). Вирішальну роль у становленні людини відграла її трудова діяльність, яка стала важливим елементом розвитку комунікації між людьми.
Комунікативна взаємодія стала необхідністю інформаційного обміну, собою вона зумовила появу мови та мовлення. Одним із важливих факторів антропогенезу став розвиток мовленнєвого спілкування. Істотне значення в цьому процесі мало місце регулювання сімейно – шлюбних відносин. Антропогенез відіграв важливу роль у забороні близьких споріднених відносин та утворенню екзогамії – шлюбних відносин з членами іншої спільноти. Тобто екзогаміє дала можливість переходу від тваринного стада до простої і зручної форми спільного товариства – первісно – родової спільноти.
Встановлені табу (заборони) давали можливість регулювання життя первісної спільноти. Заборонялося кровна спорідненість, вбивство людини, вимагалося підтримування життя одного із членів первісно – родової спільноти. Заборони також відграють не мало важливу роль у переході існування моральності людини і виступають вагомим фактором її становлення.
Науковці виділяють такі моделі антропогенезу, розвитку людини та культури:
1) Ігрова модель Йохана Хейзинга — полягає у тому, що гра розглядається як основа походження релігії, мистецтва, права та філософії, як певна форма вільної креативної дії, в якій людина може втілити свою свободу. Хейзинг виявляє головну роль культури у майже усіх сферах життєдіяльності людини в усій історії.
2) Психоаналітична модель Зігмунда Фрейда – полягає у виникненні культури та людини в результаті появи культу, фундаментальною соновою якого слугує тотем та табу. Їхнє зародження стало результатом Едіпової драми, розіграної у первісній орді, пов’язане з повстанням синів проти свого батька. Вбивство батька – голови роду послужило перед посиланням обожнення нащадка у формі тотема. Я крезультат, релігія та мораль, які виникли на ґрунті сорому і страху синів, визначають подальший розвиток як людини так і культури в цілому.
3) Семіотична модель – розглядає культуру як знакову символічну дійсність, як основу та посередника між людиною та світом, що виявляється через мову. Людина стає суб’єктом культури, оволодівши мовою її ж самої. Мова стає оригінальним творцем цієї культури. Мова виступає у ролі засобу висловлення, спілкування як частина організації соціуму та культури, відображенням дійсності світу.
Богдан Стрикалюк
