Поняття «мовна свідомість» зустрічається вперше в такій науковій дисципліні як психолінгвістика. Спершу таким терміном стали позначати феномен, що важко піддається і сприймається людиною – вербалізовані лексичні засоби національної мови як результат внутрішньої людської діяльності.Якщо ж взяти це поняття у більш широкому трактуванні, то воно включатиме у собі ті психічні механізми за допомогою яких здійснюється забезпечувальний процес мовної діяльності у житті людини. Науковим дослідженням почали активно займатися зокрема російські психолінгвістики з Московської школи. Особливо варто відмітити дослідника Тарасова, який вважав приналежністю мовної свідомості саме зміст свідомості.
Таким чином існують відповідні межі мовної свідомості, які дають можливість визначати вербальний результат актів сприйняття та перероблення інформації. Відомий дослідник Ушаков вказує в першу чергу на принципову рівнозначність двох термінологій: мовна свідомість та мовленнєва свідомість. Перша термінологія розглядається Ушаковим як більш широке явище суспільства, людини, на відміну від лексикону.
Лексикон є певною сукупністю номінативних одиниць, так як у слові може позначатися будь-який феномен, який не має ідіоматичної номінації. Психолінгвіст Горєлов справедливо зауважує на тому, що будь – який зміст свідомості може піддаватися процесу вербалізації.
А от дослідниця Уфимцева звертає особливу увагу на лексикалізований зміст людської свідомості, вивчаючи мовну свідомість росіян на основі матеріалів про лексичні асоціації.
Принципи Уфимцевої дають можливість не тільки аналізувати, а й моделювати стан мовної свідомості народу і на базі таких даних встановлювати попередній стан мовної свідомості. Дуже подібний підхід до питання мовної свідомості можна прослідкувати у російського науковця Караулова.
Юрій Караулов намагається запропонувати модель мовної особи, включаючи сюди лексикон, семантикон та прагматикон.
На його думку, семантікон у мовній особі відображає ті індивідуальні смисли, що активуються через одиниці лексикону національної мови. Тому мовна свідомість перш за все собою охоплює цей семантикон у його співвідношенні до лексикону, тобто взаємозв’язки одиниць таких лексиконів є обумовлені в першу чергу особистим досвідом когнітивності і спілкування.
У мовній свідомості знаходяться допоміжні лінгвістичні одиниці: знакові системи, символи, які в ході лінгвістичного аналізу відтворюються і зафіксовуються у пам’яті людини.
Таким чином внаслідок вербального або ж невербального зв’язку дослідники намагаються визначити лінгвістичним шляхом той смисл, який намагається передати той чи інший етнос.
Богдан Стрикалюк
