На сьогодні філософія є складовою теології, що власне дає можливість розв’язувати і вирішувати складні питання психологічного, морального, етичного, релігійного, соціального характерів. Для цього необхідне розуміння і правильний підхід до важливих гострих питань, що є викликами сучасного суспільства, держави, церкви.
Тому й існує предмет філософії для більш чіткого усвідомлення об’єкту з яким має справу той, хто намагається досліджувати його. Так як її предметом є пізнання властивостей і феноменів; пізнання матеріального і ідеального світу, а також законів щодо існування та постійного розвитку матеріального світу.
Якщо ж пізнання нами світу ґрунтується на вірі, то сама ж філософія перетворюється на релігійну форму, а її завдання полягає у пізнанні Бога як вищої сутності, Абсолюту, Світового Розуму у природньому і людському житті. Філософ Піфагор вбачав сенс філософії у пошуку істини. Завдання ж філософії — допомогти навчити учнів пізнанню мудрості, а Платон стверджував, що основне завдання філософії – пізнання людиною вічних та абсолютних істин, хоч це нонсенс (нісенітниця, безглуздя), тому що ще ніхто цього не зробив.
Специфіка самої філософії, її теорії полягає в законах, категоріях, її принципах, які собою носять всезагальний характер, що може поширюватися як на природу так і на суспільство, людину, врешті решт її мислення. Таким чином в людині починає формуватися і розвиватися світогляд як своєрідна чітка система поглядів суб’єкта на світ і місце людини у цьому світі. Система може мати у собі знання, людські цінності, людські переконання, ідеали.
Переконання — правильність та впевненість людських поглядів. Ідеали – є тим, до чого власне прагне кожна людина (духовність, моральність, мудрість). Світогляд у кожжної людини може бути різним: або життєвим чи релігійним, науковим.
Життєвий світогляд — їхньою базисною основою є погляди перевірені на життєвому досвіді. Релігійний світогляд базується на вірі людини у реальне існування надприродних сил, які начебто керують людським фатумом (долею).
Науковий світогляд – ґрунтується на основі об’єктивних знань науковців. За звичай ці три світогляди є переважаючими у людині, проте може домінувати лише один із них. Тому саме такий тип світогляду буде визначати людські вчинки.
У такому разі філософія може існувати у формі духовної культури. Сама ж культура почала формуватися у первісному суспільстві. Так як первісна людина задавала філософські питання: що вважається життям і смертю? Яка відмінність між ними? Чи людина пов’язана з навколишнім світом? А чому існують різні суспільні відносини, особливо між людьми?
Людина первісного стану придумувала ці запитання на основі своїх емоцій і асоціацій. Виходом з цієї ситуації стала міфологія – один із способів, за допомогою якого пояснювалося природне та соціальне явище. Те, що відбувається в природі або ж у суспільстві людина намагалася пояснити іншим через дію надприродних фантастичних сил, які власне маю керівну владу над світом.
У людській фантазії накопичувалися реальні знання, особливо в процесі людською життєдіяльності: з астрономії, біології, математики. Лише тоді, коли цих знань було вже вдосталь, які вступали всупереч фантазії і міфології – відбувся їхній поділ на релігію та натурфілософію. А вже з середини І тис. до н.е. натурфілософія поділяється на ще дві: науку та філософію. Наука ж базується на більш серйозних об’єктивних знаннях, ґрунтується на основі експерименту ( досліді), а от філософія є цілісною системою поглядів і уявлень про цей світ, місце людини як суб’єкта пізнання об’єктивного світу, і пряме її відношення до нього.
Богдан Стрикалюк
