Автори Євангелій розрізняли своїх євреїв і повстанців, представляючи смерть Ісуса як результат релігійних розбіжностей з єврейським керівництвом. Те, що римський суддя оголосив Ісуса невинним, означало, що його послідовники також були невинними у державній зраді.
Найдавніші нехристиянські джерела про Ісуса знаходяться в працях Йосипа Флавія (36 – бл. 100 р. н. е.), єврейського генерала під час повстання. Він змінив сторону і пізніше переїхав до Риму, щоб написати кілька томів своєї історії євреїв. Збережені християнами, ці твори пов’язували історію смерті Івана Хрестителя (відрізняється від версії Марка) і страту Якова, брата Ісуса, у 62 році н.е. Існує також суперечливий уривок, який визнає Ісуса Христом, але залишається суперечливим, оскільки більше ніде в його творах Ісус не згадується знову. Вчені сперечаються, чи додав цей розділ пізніший християнин.
Перші римські джерела походять з пізніших писань. Пліній Молодший (намісник Віфінії на березі Чорного моря) писав про християнські випробування бл. 110 року нашої ери. Історик Тацит (приблизно в 110 р. н. е., а за ним — Светоній , бл. 120 р. н. е.) розповів історію про переслідування Нероном (54-68 рр. н. е.) християн у Римі після великої пожежі 64 р. н.е.
Відсутність сучасних джерел з того часу створює проблему вірогідності і об’єктивності будь-яких даних про Ісуса. Євангелії, які ми маємо сьогодні, були складені не відразу після подій, а через значний проміжок часу, і їх авторство та точність стали предметом суперечок серед дослідників. В цілому, хоча деякі історичні джерела засвідчують існування Ісуса та раннього християнства, їх об’єктивність та достовірність залишаються предметом подальших досліджень і дебатів.
Іван Гудзенко
