Біографічна довідка
На світову арену західноєвропейської філософії з’являється молодий німецький філоссоф-містик Іоганн, відомий як Майстер Екгарт.
Народився він 1260 року в німецькій сім’ї знатного роду. Місцем народження є містечко Гохгайм, в Тюрингії, що входила на той час до складу Священної Римської імперії.
Орден домініканців
Молодий майбутній філософ вступає до ордену ченців-домініканців. Освіту отримує в домініканській школі. З 1302 року в Парі (коледж святого Якова) стає магістром теології. Як представник інтересів ордену веде публічні дискусії з богословами Парижу. Це дало йому можливість просунутися далі.
Кар’єра
Після повернення з 1303 року призначається адміністратором ордену, цю посаду займає включно до 1311 року. У Парі гросмайстром призначається лектором-магістром.
Викладацька діяльність
Екгарт викладає в Паризькому університеті, після нього займається духовною діяльністю.
Духовна діяльність
Свою духовну діяльність розпочинає в місті Страсбург з 1314 по 1322 роки. Тут пише трактат. У місті Кьольн впливом проповіді збирає навколо себе цілі натовпи людей.
Підозри церкви
Пріорське призначення Екгарта в місті Франкфурт мало деякі підозри церкви. З 1320 року розпочинаються розслідування підозрілого зв’язку Екгарта з єрессю бегінканства та бегардамства. Під час читання лекцій у вищій школі міста Кьольн своїми відвертими поглядами викликав на себе невдоволеність церковних пастирів. Це ж торкнулося самісінького архієпископа Гайнріха ІІ фон Фірнебурга. З 1325 року у Венеції собором домініканського ордену продовжується розслідування над Екгартом. Екгарт виявився оправданим, йому заборонено було займатися релігійно-спекулятивними питаннями.
Судовий процес над Екгартом
Кьольнський архієпископ не міг пропустити повз увагу Екгарта, будучи незадоволений попереднім рішенням, вирішив притягнути його до відповідальності перед церквою. З 1326 року над Майстром Екгартом відбувся суд, очолений кьольнським архієпископом. Екгарт апелює до римського папи аби покласти кінець у цій справі. З 1327 року у місті Авіньйон відбувається ще один церковний суд, а 1329 – видана булла папи Іоанна ХХІІ про осудження двадцяти восьми тез, які вдалося вилучити шляхом огляду його творів.
Основні ідеї Екгарта та їхній подальший вплив
Прихильниками впливу ідей Екгарта виявилися такі як Іоганн Таулер, Генріх Сузо, Рейсбрук, Маркварда. За Екгартом буття немає поза Богом. В людській душі відчувається присутність Бога як і в усьому. У гріховному стані людина не може усвідомити божественну присутність. Лише з очищенням гріхів, людина готує душу до містичного єднання з Богом, що відповідно є головною метою існування людини. Досягнути цього вона може через даровану їй благодать. Людська мова не здатна здійснити опис найвеличнішого доступного людині містичного переживання, названого народженням Сина в душі.
Більшість з дослідників вважають його концепцію містичним пантеїзмом. У його розумінні божество постає універсальною творчою активністю, без особистісного характеру. Творіння світу відбулося позачасово та позапросторово. Божество і є цим світом. Саморозкриття та самопізнання Божества відбувається лише в Бозі як Трійці.
Важливою деталлю в екгартській містиці є взаємовідносини між божеством та людиною. Екгарт висуває ідею богоподібності, преображенні в Бога, злиття з ним. Відсутністє поняття первородного гріха, натомість пристуня особиста провина, особистий гріх як небережне відношення до себе «внутрішньої» людини. Внутрішня людина усвідомлюється з мовчанням. Безособистісне Божество пізнається шляхом відречення від себе, зруйнуванням пут власної індивідуальності, виходом в мовчазну порожнину. Релігійне почуття –це джерело та результат напруженої індивідуальної духовної роботи.
Ідея «релігії серця» Екгарта вплинула на Реформацію, пізніше виявила вплив на Миколу Кузанського та на мислителів ХХ століття.
Останні роки життя
Помер 1328 року у місті Авіньйон (Франція). Ще до моменту смерті був готовий прийняти рішення Святого Престолу (згідно папської булли).
Панас Вернигора
