Народився у 1224 році. За походженням належав до багатого роду Палеологів, так як його бабця – дочка імператора Олексія ІІІ Ангела, була одружена з Олексієм Палеологом, який отримав титул деспота (валдики), а батько Андронік Палеолог – доместика при Івані ІІІ. Михаїл як майбутній спадкоємець трону і людина заслуговував особливої поваги.
Ще з юності у Михаїла були мрії про престол, яким він має володіти згідно пророцтв. Але про передбачення знав не лише один він, а й особи з династії Ласкарісів. У 1252 році Іван ІІІ схилив Палеолога до клятви перед патріархом, що не має жодного невірного умислу та не шукатиме престол під своїми нащадками. І вже тоді Михаїл спокійно користувався милостями двору.
У 1256 році після смерті Івана ІІІ престол зайняв Феодор ІІ і віддав наказ схопити Михаїла, той дізнавшись про замисел вирішив тікати прямо до турків, шукаючи підтримки султана. Але султан Іконії заклопотаний був війною з монголами. Ромейські полонені, віддані Михаїлу султаном як формуючі полк здійснюють низки перемог, але в остаточній похід турків зазнав невдачі.
До Палеолога було відправлено лист Феодора, в якому той мовляв, що дійсно вийшло непорозуміння і йому необхідно повернутися. Обласканий імператором Феодором ІІ Михаїл підвищується у сані коноставла. Михаїла змусили до принесення клятви на вірність імператору, що не буде виходити за межі і коритиметься, і не вимагатиме верховної влади.
Усіх домовленостей було досягнуто, а самого Михаїла схопили, вкинули до в’язниці з прикутими оковами, звинувачений у якомусь чародійстві. Пізніше справа Михаїла була розібрана імператором Федором ІІ, а його привілеї були повернуті. Водночас Палеологу вдалося уникнути страшного покарання.
У 1258 році імператор Феодор ІІ помирає.
Після смерті Феодора ІІІ залишилися його діти: три дочки та майже дев’ятирічний Іван IV. Регентом при ньому був протовестарій Георгій Музалон та патріарх Арсеній. Верховна влада була доручена Музалону, доки Іван не досягне повноліття. Протягом трьох днів, коли відбувалася панахида в Сосандрскьому монастирі, вчинилася змова під час якої був вбитий регент з двома його братами.
Михаїл мав приємний зовнішній вигляд, спритне звернення, веселий характер, щедрість. Це все пробуджувало любов до нього самого війська, народу, синклітиків. Поступовими кроками Михаїл прибрав до рук владу. Членами ради було випрошено в імператора аби Палеолог отримав титул великого дукса і право піклування в суспільних справах.
При прийнятті нової посади, імператорська казна опинилася в управлінні дукса Миахїла. Обличчя шляхетного походження нагороджувалися грошима царя, а за демонстрацію себе самого взагалі нічого не брав. При приїзді патріарха заворожував своїм догоджанням, не відпустивши з подарунками архієреїв із супроводжуючими обдарував подарунками.
Хитрістю замислу Михаїла були уловлені усі, подаючи власні думки на його користь, хоч той і мовчав. Чиновниками та архієреями погоджено, що опікун держави не повинен рівнятися з сановниками. І тоді вирішили, що Палеолог віднині підноситься у титулі деспот та батько імператора.
Ним було прийнято і те і інше, і зараз удостоювався такої честі роздавання дарів та привернення потрібних людей на свій бік. Брат Михаїла став доместиком, важливі пости займали його люди, а небезпечних осіб видаляв зі столиці. А вже потім, коли побачив, що усі куплені, прийшов час вимагати імператорської влади.
Як бачимо усе почало грати на руку деспоту (вищий державний титул) Михаїл. Розпочалася війна з Епірією та їхніми союзниками. Біля Пелагонії брат деспота Михаїла, доместик Іван здобуває перемогу над ахайцями, полонивши їхнього князя. Для того, щоб купити собі свободу ахейському цареві потрібно віддати ромеям фортеці Пелопоннесу.
Несподівано до патріарха Арсенія потрапляє звістка щодо проголошення Михаїла імператором в Магнесії, переживаючи за майбутнє Івана намірявся відлучити за таку витівку Михаїла, але стримуючи себе вирішив кращим буде зв’язати їх двох клятвами. В свою чергу Палеологом та прихильниками дано обітницю не завдавати ніякої шкоди дитині, не посягаючи на його цісарські права. При обговоренні умов, у 1259 році патріарх Арсеній вінчає на царство Михаїла до повноліття цісаревича Івана.
Як імператор Михаїл потурбувався аби воїни мали постійний пайок так само і діти. Тим самим Михаїл підпорядкував собі солдатів. Для народу зробив привілей: відкриття в’язниць, скасував казенні заборгованості, надав засоби для життя самим бідним. Для догоджання простолюду опорожнив казну. Співправителеві Івану увага зі сторони Михайла не приділялася. Івана він відправлявся побавитися дитячими іграшками, а сам виступав перед народом з ласкавими обіцянками і киданням золота в натовп.
Для остаточного закріплення за собою престолу імператор Михаїл повинен зробити щось таке, яке б затьмарило попередніх володарів. Для оволодіння Константинополем, Михаїлом Палеологом було зосереджено сили. У 1260 році переправляється до Фракії, щоб спробувати досягнути військового успіху. Розмістив машини для метання камінь та доклавши чимало зусиль, міста взяти так і не вдалося.
Тоді імператор зміцнює фортеці біля Константинополя, залишаючи там своїх воїнів, наказуючи як найчастіше здійснювати набіги з вилазками на хрестоносців – латинян, не дозволяючи навіть тим, виглядати за стіни. Латиняни вдалися до крайнощів: замість дров використовували прекрасні будівлі. Невелику кількість воїнів було віддано Стратігопулу Олексію, пославши того на захід, а оскільки дорога йшла не дуже далеко від Константинополя, імператор попрохав налякати жителів.
Але випала красива нагода під час відсутності війська та флота хрестоносців у поході на острові Дафнусій. В місті не було великого війська, лише жінки з дітьми та їхній імператор Балдуїн і його невеликий загін. Скориставшись такою нагодою, воїнами Олексія були захоплені стіни, пробравшись всередину воїни відкрили ворота і таким чином усі потрапили сюди. Імператор в Метеорії, оповіщений сестрою Іриною про оволодіння Константинополем дуже зрадів.
Влітку у 1261 році відбувається торжественний в’їзд Михаїла до Константинополя і зайняття ним місця в палаці, поруч з іподромом. Побачивши картину повної розрухи, імператор потурбувався про його очищення від усього непотрібного, реставрацію по крайній можливості не дуже зруйнованих храмів і заповнить будинки – жителями.
Як тільки Константинополь опинився у владі Михаїла Палеолога, маленького Івана формально було віддалено від управління державою. Іван позбавився царської влади, а Михаїла вдруге короновано у святій Софії, Івана навіть не згадали.
Палеолог зрештою осліплює наступника престолу, сестер цього цісаревича велить віддати заміж. Такого віроломства не стерпів патріарх Арсеній, піддавши Михаїла анафемі. Спочатку Михаїл ніс епітимію до повного покаяння, а потім вирішив, що слід добре провчити патріарха. У 1265 році Собор з указу Михаїла зміщує патріарха Арсенія. В захист Арсенія стали священники з ченцями, визнаючи це несправедливим.
Примножувалися церковні та державні смути, новообраний патріарх Герман не бажав скасувати анафему, накладену на Михаїла Палеолога, самовільно звільнився і пішов. Після Германа у 1226 році патріархом став Йосиф І, ох і набігався за ним імператор, просячи пробачення, усіляко просячи зняти анафему. Латинським імператором Балдуїном було передано право на константинопольський престол апулійському королю Карлу Анжу.
Анжуйцями підготовлювався хрестовий похід.
Михаїл просить допомоги в іспанців та венеціанців. У 1274 році через послів звертається особисто до папи Григорія Х щодо об’єднання церков. Від цього відмовився константинопольський патріарх Йосиф, відмовившись від патріаршества.
Спочатку Михаїл Палеолог почав діяти з милосердям, а потім погрожував позбавленням майна, обіцяючи заслання, осліплення, батоги, відсічення рук. Патріархом ставить Івана ХІ Векку,я кий з ревністю вдався втілювати план по єднанню православних з католиками. Спроби такої унії візантійське суспільство зустріло не дуже привітно. Такі церковні прагнення Палеолога були підтримані не усіма, лише малою частиною інтелігенції. Репресії оберталися прямо пропорційно до патріарха Векки та імператора, котрого вважали «другим Юліаном Відступником». Це призвело до початків еміграції населення з держави.
Католицька церква також грала у «свою гру». З 1280 – х років змусила Михаїла Палеолога припинити спроби такого возз’єднання. Несподіваним ударом для Михаїла стало відлучення папою римським Мартином IV у 1281 році із закликом хрестового походу на Константинополь. Михаїл Палеолог відвойовує острів Наксос, Парос, Кос, Каріст, захвативши Пелепонеські висоти неподалік міст Монемвасія, Містра. Ахейський князь лишився Лаконікпи та Спарти, болгари – Філіпполя, Месемврія, Анхіала. У цьому ж році був вибитий з Фракії військами доместика Михаїла Тарханіота анжуйський полководець Руссо де Сюллі.
Михаїл заключає союз з Арагонією і в обличчі неї короля Педро ІІІ. У 1282 році у Південній Італії внаслідок повстання під назвою «Сицилійська вечірня» було побито та вигнано анжуйців із неможливістю втручання у Балкани.
Вже на старості літ Михаїл виглядав як жорстокий та підозрювальний тиран. Під час одного із походів на захід, в надії вигнати залишки латинян з Константинополя, в Лізіхамії стався серцевий приступ. Михаїл Палеолог помер у 1282 році. Син Михаїла Адронік не вшановував ніякими почестями спочилого. Тіло імператора було віднесено якнайдалі і закопано як відлученого від церкви єретика.
Пегас
