Намагаючись зрозуміти роль світла для християнина, прийшов до висновку, що він не може жити без його відсутності. Там, де немає світла – настає темрява, і людина, наче сліпа нічого не бачить.
Досліджуючи Біблію і глибоко вникаючи в духовну суть її змісту, замислюєшся над тим, що Бог створив цей світ досконалим і людину також, вмістивши у ній два начала – матеріальне, тобто тіло і духовне – душу. Якщо ж подивимося уважно на свічку, то побачимо, що вона також складається з матеріальної основи – воску та духовної – вогненного полум’я або інакше кажучи божественної природи. У сакральному тексті Нового Завіту Ісус Христос називає Себе «світло велике» (Мф.4:16) «Світлом у темряві» (Ін.1:5) , «Світлом для світу» (Ін.8:12) і не випадково, Його вчення є Світлом Євангелія, яке поширюється на увесь світ, проповідується усім народам на доступній для них мові.
Від початку Світло Христової науки доносилося святими апостолами язичникам, а сьогодні — по усім християнським церквам, цілому світу, людям. Виникає питання: а чи мали перші християни раннього періоду свічки, що заміняло їх? Адепти Ісуса Христа не мали ніяких свічок, оскільки зазнавали гонінь на Церкву Христову не лояльними римськими імператорами, а тому такі переслідування перешкоджали їм, оскільки ті переховувалися від Римської імперії в катакомбах – викопаних печерах з довгими коридорами. Збиралися на спільну молитву і спів псалмів так як храму у них ще не було і служінь також, але пізніше ситуація змінилася.
Використовувалися смолоскипи замість світла, світильниками слугували заправлені оливою лампади, які слугували замість свічок. Відбулася певна трансформація іудео- християнських елементів в сучасну православну богослужбову традицію. Свічкою слід називати предмет релігійного культу, який використовується християнином за призначенням — у молитві за рідних, близьких, за здоров’я, зцілення, духовне спасіння, за ворогуючих і так далі.
Свічка – символ нашої жертви, яку приносимо перед Богом, вияв особливої подяки Творцеві за Його любов до Свого творіння – людини, проявлення миру і любові. Вона нагадує людське тимчасове життя , яке добігає кінця подібно її згоранню, бо іскра полум’яної любові до Бога гасне тоді, коли людина втрачає духовний смисл свого існування на землі. Також символізує дві природи в Ісусі Христі – людську і Божу. Три свічки – Святу Трійцю: Отця, Сина і Святого Духа. Божественне світло просвітлює християнську душу і серце, тому його важливість полягає у преображенні людської природи, покаліченої внаслідок прабатьківського гріхопадіння.
Слід відмітити і інші речі, які негативно впливають на саму людину: використання свічок у ворожінні, зведення порч і тому подібне, що є небезпечним і категорично забороняється священиком, оскільки не має нічого спільного між світлом — Христом та Веліаром – сином темряви, тобто дияволом (2 Кор. 6, 14 – 7, 1). Інколи це може закінчитися для іншої людини доленосно. Доводиться стикатися з такими речами наприклад як пороблення на смерть з допомогою свічок, які використовувалися на похованні, тому необхідно цього остерігатися. Людина не повинна втрачати божественне світло всередині себе, а випромінювати його іншим.
Богдан Стрикалюк