Муфтій був радником халіфа на рівні з візиром, але його сфера діяльності обмежувалася релігійними питаннями. Рішення прийняті муфтієм оформлювалися як так звані фетви, та були обов’язкові для виконання всіма підданими халіфа. Фетва за статусом прирівнювалася до закону виданого самим халіфом.
Згодом, з розростанням державного апарату посада муфтія була створена при ісламському суді. Окрім випуска фетв, він мотивував рішення суду з точки зору норм шаріату. Також такі посади з’явилися у кожній області халіфату. А муфтій при дворі халіфа став для них контролюючим органом і приймав скарги на рішення регіональних муфтіїв.
Посада муфтія з часом ставала все більш впливовішою. При султані Сулеймані І муфтій став найвпливовішою людиною в державі, після султана. Він очолював похорони султана, та згодом став приймати присягу наступників трону, утверджуючи їх право володарювати. Таким чином, хоч і символічно, муфтій став джерелом влади, даруючи її султану що заходить на трон. Головний муфтій, що знаходився при дворі став називатися великим муфтієм і отримав титул «шейхуль-іслам», що означає – старійшина ісламу. Рішення прийняті цією людиною прирівнювалися до указів султана всієї імперії та мали виконуватися без сумнівів. Така ієрархія державних посад виявилася дуже зручною і згодом була перейнята всіма мусульманськими країнами.
У наші дні ця ієрархія зберіглася у такому ж самому вигляді. Верховний муфтій є при кожному уряді мусульманської країни. Він перевіряє прийняті урядом країни законодавчі акти на відповідність канонам шаріату. Він має право ветувати рішення уряду, якщо на його думку закон якимось чином суперечить Корану. Муфтій у більшості таких країн є найвпливовішою людиною. Маючи не тільки релігійний авторитет, а ще й вплив на законодавчі процеси, він може формувати внутрішню і зовнішню політику держави, та суттєво впливати на громадську думку.
У світських країнах, де є громади мусульман, також існує посада муфтія. Кожна громада у такій країні може мати свого духовного голову. Його рішення також обов’язкові для всіх членів громади, на рівні законів цієї країни.
Іван Гудзенко
