У 2008 році вийшла книга есе «Матриця і філософія». Про цей фільм уже багато написано рецензій, інтерпретацій та статей, я ж розглядаю його як передумову для вивчення філософії.
Слід зазначити, що на написання цього нарису мене наштовхнув власний філософський шлях, який почався з фільму «Матриця» 1999 року. Можуть дорікнути, що кіно – псевдоінтелектуальний «вінегрет». Додам, що фільм аналізували Ж. Бодріяр і С. Жижек. Цей мистецький твір цінується, на мою думку, передусім за ідеї, запозичені з різних філософських теорій. Передбачаю, що звинуватять мене в суб’єктивізмі, мовляв, кожний бачить те, що хоче бачити, наче пляма Роршаха. Безперечно, тут трішки є власного досвіду автора, але я стверджую, що «Матриця» може зацікавити людей, незнайомих з філософією, вивчати цю науку.
Цінність кіно полягає у тому, аби передавати через візуальні образи різні погляди філософів. Зокрема, перше, що вказує у фільмі на вищезазначене – це книга філософа Ж. Бодріяра «Симулякр і симуляція», яка знаходиться на полиці головного персонажа Томаса Андерсона. Згодом ми дізнаємося про сутність самої матриці – віртуальної реальності, в якій змушені жити всі люди. Тут – симуляція реальності через псевдореальність, про яку написано у вищезгаданій книзі. Також проведено паралель між матрицею і майєю – поняттям ілюзорної видимості, що затуляє істинну дійсність в індійській ведичній філософії.
Головному персонажеві Нео пояснюють, що він ніколи насправді не бачив, тому його болять очі. В цьому епізоді нас скеровують до притчі чи міфу про «печеру», описану в книзі «Держава» давньогрецького філософа Платона. Там розповідається про те, що людина, яка народилася в печері та прикована до неї, не може дивитися на світло, не здатна бачити «ідеальний світ» через атрофію зору. Навіть коли вона якимсь чином звільниться, побачить реальність, повернеться до своїх колег закутих в темряві, захоче розповісти їм про істину, вони не повірять у таку дійсність. У фільмі розглянутий міф подається дуже чітко.
Не зовсім точно, але присутня тут ідея розрізнення феноменального і ноуменального світів за І. Кантом. До першого належить матриця, а до другого, як незбагненного для «незвільнених» людей, сама дійсність за межами віртуальної реальності. В сцені розмови одного з головних героїв Морфеуса з Томасом Андерсоном здійснено спробу пояснення рабського існування «незнаючих правди», але вона допомагає не повністю. Тільки повний вихід із матриці дає змогу зрозуміти істину. За «Критикою чистого розуму» І. Канта, слід підкреслити й розходження кіно з головними ідеями феномена і ноумена: пізнання речі в собі чи в інших перекладах.
Сам головний герой, хакер Нео, претендує на роль «Обраного». Тут приховані і християнські погляди на «спасіння» Месією, й ідея філософа Ф. Ніцше про надлюдину з праці «Так казав Заратустра». Навіть переклад слова «нео» означає «новий». Тільки обраний міг бачити матрицю і бути на іншому, вищому рівні розвитку, порівняно з іншими людьми. Схожий «супермен» трапляється в індійській філософії. Там йог або будда – це постать, яка стала досконалою, перероджуючись; вона досягла Мокші – трансцендентного звільнення від оков Сансари.
«Матриця» запозичила моторошний образ з жанру кіберпанк – симбіоз людини і машини. У фільмі – це проводи, які входять у тіло людини, вони присутні в ній з народження. Машини переробляють людську плоть і використовують її як живлення для свого функціювання. Ці описи апелюють до симбіозу людини і машини в Франкфуртській школі: Е. Фром, Г. Маркузе, Т. Адорно. Існування кожного в матриці контрольоване роботизованими механізмами. Також влада технології втілюється за допомогою єдності розуму та насилля, як в творі «Діалектика Просвітництва» М. Хоркхаймера. Вони – невід’ємні частини цілої системи. Люди є тільки придатками машин, які вони самі створили раніше. Ці візуальні образи спрямовують нас до проблеми техніки, яку порушували такі філософи: М. Гайдегер та К. Ясперс.
Морфеус вживає поняття «пустеля реальності», яке було сформульоване і деталізоване Ж. Бодріяром. Сама моторошна атмосфера справжнього життя людей нагадує «закинутість» і «залишеність» кожного в своєму існуванні. Схожі ідеї втілені в працях «Буття і Час» М. Гайдегера, «Екзистенцеалізм – це гуманізм» Жан-Поль Сартра, «Міф про Сізіфа» А. Камю. Повну залежність від технології можна порівняти з конформізмом споживача: Морфеус пояснював Томасу, що більшість людей не готові знати істину, вони надто тримаються за свою ілюзорну забезпеченість. (Схожі ідеї описані в книзі Е. Фрома «Втеча від свободи»).
У фільмі порушені проблеми необхідності, долі, волі. Кіно зображує і свободу. Нео на прикінці фільму – вільна людина, яка виходить з влади технотронної цивілізації машин. Він відкрив у собі обраність, зрозумів, що обмежень для розвитку (ложки) не існує, тому став схожим на Просвітленого. Проявляючи свої надприродні здібності, герой демонструє вихід за межі світу видимості майї (це східна філософія). Томас Андерсон, долаючи власні споживацькі звички, егоїзм, садо-мазохістський симбіоз, стає людиною-творцем, незалежним і здатним допомогти іншим (це європейська філософія).
Багато людей знають інтерв’ю Ж. Бодріяра, де філософ розповідає, що його більше вразили такі фільми про віртуальну реальність, як-от: «Шоу Трумена», «Малхоланд Драйв». Мені можуть дорікнути і навести приклади більш філософських фільмів: «Мотузка» Альфреда Хічкока, «Соляріс», «Сталкер» Андрія Тарковського, «Космічна одіссея 2001» Стенлі Кубрика, «Жити своїм життям», «Чоловічо-жіноче» Жан-Люка Годара, «Догвіль» Ларса фон Трієра, «Сьому печать» Інгмара Бергмана, «Небо над Берліном» Віма Вендерса та ін. Я поясню свій вибір фільму «Матриця» декількома причинами: 1) візуальні ефекти, що дають змогу відпочити і отримати задоволення; 2) художні образи, які запам’ятовуються; 3) не надто сильна акторська гра, адже більшість людей не люблять драматизму, їм треба тільки екшн; 4) жанр бойовика, який розбавляє всі ідеї, виражені в фільмах, перестрілками і бойовими сценами. Всі ці причини дозволяють сприйняти кіно без надмірної драматичності, інтелектуальної завантаженості, надмірної споглядальності. Саме тому «Матрицю» можна рекомендувати як «певну пропедевтику» для заглиблення в філософію.
На особистому прикладі зазначу, що мною фільм був сприйнятий в перед підлітковому періоді. Всі натяки, ідеї, фрази та діалоги з «Матриці» стимулювали мене до вивчення, дослідження і осягання філософії, тому не варто розуміти мої докази як безумовні. Звичайно, не кожна людина почне шукати походження проблем, розглянутих в кіно, бо комусь воно так і запам’ятається як науково-фантастичний бойовик з дорогими спецефектами. Інших людей можуть зацікавити і такі питання: «Що таке реальність?; що в основі всього сущого?; що таке людина?».
Завершуючи свій роздум, я стверджую, що перша частина фільму «Матриця» братів Вачовські, не беручи до уваги продовження «Матриця: Перезавантаження» і «Матриця: Революція», є вступом до східної і західної філософії. Звісно, це не систематичний курс, а швидше як основи філософії, виражені в епізодах, діалогах і візуальних образах. Крім того, в цьому кіно є вислів «Nosce te ipsum», що в перекладі ознчає «пізнай самого себе». Він характерний як для Індії, Китаю, так і для Греції, тобто трьох країн, де зародилась філософія. Роздумуючи над цією тезою, людина може зацікавитись осмисленням себе і світу вцілому. А це і є сутністю філософії.
Тарас Клок
