Золото, Ладан та Смирна

Запитання: Що символізують в Біблії золото, ладан та смирна, що їх подарували новонародженому Ісусові волхви?


Відповідь: У Євангелії від Матвія читаємо: “І ось зоря, що на сході вони (мудреці зі Сходу, волхви) її бачили, ішла перед ними, аж прийшла й стала зверху, де Дитятко було. А бачивши зорю, вони надзвичайно зраділи. І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його Матір’ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому. І, відчинивши скарбниці свої, піднесли Йому свої дари: золото, ладан та смирну…” (Від Матвія, 2 розділ, 9–11 вірші).

Золото, ладан та смирна… Що символізують ці дари? Кому призначені вони?

Золото, безперечно, є царським дарунком. І принесли його мудреці світу Ісусові як правдивому Царю, як Тому, Хто явив людству світло істини – слово, вчення, ідеологію смирення й любові, єдино достойну царювання в умах та серцях людських.

Возлюби, а для цього смирись, а отже прийми ближнього свого, та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву й роздратування, без страху й тривоги, без гордощів та образи, з миром – ось кредо воістину царської мудрості. І мудрість світу в особі волхвів, принісши Ісусові золото як символ найвищої вартості, тим самим визнає Божу премудрість єдиною абсолютною цінністю. Прийде час, і за мудрецями прийдуть царі і держави, як прийшла свого часу до премудрого Соломона цариця Савська. Прийде час і “ніневітяни” – ті, хто сьогодні сповідують ідеологію матеріалізму, – покаються через “Йонину проповідь” (див. Йони, 1–3 розділи). Прийде час, і “велика риба” людської спільноти неодмінно “ковтне” слово мудрості Господньої (там же). Прийде час, і “народи ходитимуть у світлі Його, а земні царі принесуть свою славу до Нього” (Об’явлення, 21.24). Прийде час, і настане свята ера милосердя. І воля Творця обов’язково зацарює на землі, як на Небі. “І приймуть царство святі Всевишнього, і будуть міцно держати царювання аж навіки, і аж на віки віків” (Даниїла, 7.18). Прийде час… Але поки що Той, Кому по праву належить це царство, заховується в убогих яслах, і тільки-но мудрі знаходять Його…

Ладан. Буквально це пахуча смола, запашний деревний сік, який твердіє на повітрі й збирається з деяких ароматичних дерев. Зернятка ладану, будучи покладеними на тліючу жарину, наповнюють приміщення чудовим, неповторним ароматом. Кадіння фіміаму символізує собою щиру молитву серця, “пахощі” любі для Господа, а також духовну запашність благодаті Божої, мир і радість у Дусі Святім.

“Хай стане молитва моя, наче кадило перед лицем Твоїм”, – промовляє псалмоспівець Давид (Псалом 140(141)). “І знявся дим кадильний з молитвами святих від руки ангела перед Богом”, – читаємо в Апокаліпсисі (Об’явлення, 8.4). “А коли Він узяв книгу, то чотири тварини й двадцять чотири старці попадали перед Агнцем, а кожен мав гусла й золоті чаші, повні пахощів, а вони – молитви святих. І нову пісню співають вони, промовляючи: «Ти достойний узяти цю книгу, і розкрити печатки її, бо Ти був заколений, і кров’ю Своєю Ти викупив людей Богові з усякого племені, і язика, і народу, і люду. І Ти їх зробив для нашого Бога царями й священиками (мудрими і тими, що присвятили, зреклися, віддали себе Богові. – Авт.), – і вони на землі царюватимуть!” (Там же, 5.8–10).

Ладан був принесений Ісусові уже як Богу й Священику – як Тому, Хто Сам Себе мав принести у викупну жертву за гріх всього людства. Христос містично – це Той Великий Ієрей, Перший Священик, про Якого свідчить “апостол народів” Павло:

“Отож, мавши великого Первосвященика, що Небо перейшов, Ісуса, Сина Божого, тримаймося сповідання нашого! Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха… Цей, що навіки лишається, безперестанне Священство Він має. Тому може Він завжди й спасати тих, хто через Нього до Бога приходить, бо Він завжди живий, щоб за них заступатись.

Отакий бо потрібний нам Первосвященик: святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників, що вищий над небеса, що потреби не має щодня, як ті первосвященики, перше приносити жертви за власні гріхи, а потому за людські гріхи, – бо Він це раз назавжди вчинив, принісши Самого Себе” (Послання до Євреїв, 4.14–15; 7.24–27).

І, нарешті, смирна. Смирна – це благовонний бальзам, мазь, якою намащували тіло покійника, готуючи його до погребіння. Смирна була принесена новонародженому Месії як дар людині, якій належить померти. Христос і Цар, і Священик, але Він же і жертва – Агнець Непорочний, що заколюється за гріх світу. І саме цей, останній дар, і був прообразом великої й смиренної Жертви. Неоціненної жертви Христа…

Протоієрей Олег Ведмеденко
УАПЦ-канонічна
www.vedmedenko.org