Життя та діяльність Махавіри, основоположника Джайнізму

 

Читайте інші публікації про джайнізм:

Джайнізм, як національна релігія Індії
Джайнізм після Вардхамани. Розкол джайнізму
Світогляд Джайнізму

Титулом Джина, а також Махавіра (Великий герой) називали засновника віровчення Вардхаману. Згідно традиції, він був не першим, а двадцять четвертим провісником віри джайнізму, тіртханкаром (творцем броду [“через океан буття”]) у ряді послідовних змінних віровчителів. Дійсне зародження релігії джайнізму самі джайни відносять до далеких часів і пов′язують його з ім’ям Рішабхи, першого тіртханкара.

Легендарна біографія Магавіри в багатьох рисах схожа на життєпис Будди. Магавіра народився в 599 р. до н.е. (за іншими даними в 540 р. до н. е.) і був сином вождя джнятріків (його родове ім’я Джнятріпутра) в племені ліччхавів, що жили у Вайшалі. Його юність також протікала в царському будинку і не була затьмарена ніякими тяготами. Махавіра отримав те, що личить царевичеві – освіта, в покладений час одружувався, у нього народилася дочка. У 30-річному віці, після смерті батьків, Магавіра покинув батьківський дах і став відлюдником. 12 років бродив Махавіра по Індії убогим мандрівником-аскетом, живучи без одягу і майже без їжі. Він піддавав свою плоть самокатуванням, займався медитацією, брав участь в диспутах.

Його головним опонентом був голова секти аджівіків Маккхалі Госала. Після закінчення 12-річного терміну Вардхамана знайшов вище знання (кеваладжняна) і став “переможцем” – Джиною. Своє земне існування він закінчив на 72-му році життю в містечку Пава, недалеко від Раджагріхи (527 або 468 рр. до н. е.).

Ще за життя Махавіра Джина завоював чималу популярність в деяких областях Індії (сучасні штати Бенарес, Біхар, західна Бенгалія). У нього були послідовники і учні. Ймовірно, він користувався підтримкою деяких східногангських правителів. Перші датовані відомості про джайнів відносяться до маурійськой епохи. Вони містяться в наскальних едиктах Ашоки (III в. до н. е.). Ймовірно, прихильником джайнізму був Чандрагупта, внук Ашоки Сампраті.

Антон Кравчук