Конкурс "Людина та людяність"        12 Вересня 2016        125         Прокоментуй!

Життя людини можна порівняти з великим та малим колом кровообігу

На церемонії вручення Нобелівської премії 1961 р. боснійський письменник хорватського походження Іво Андрич виголосив таку промову: «Тільки-но народившись, людина виявляється кинутою в океан буття. Потрібно пливти. Існувати. Бути вірним собі. Витримати атмосферний тиск навколишнього, всі зіткнення, свої та чужі непередбачені та непередбачувані вчинки, які часто перевищують міру наших сил. І більше того –  витримати і свої думки про все це. Одним словом –  бути людиною!».

eeghjj

Тут постає питання чи всі люди на нашій планеті здатні на таке «…бути людиною». Чи дійсно завжди людина дотримується загальних приписів? Чи діє так як це вимагає мораль? Чи у будь-яких ситуаціях залишається людиною?

Бувають ситуації, коли людина перестає вірити, надіятись, залишається сам на сам зі своїми негараздами. Тоді й зароджується це відчуття – байдужість до оточуючих. Говорять, що друзі пізнаються не в горі, а в радості. Не завжди так, в горі теж ти можеш побачити хто з тобою залишиться.

Уявіть собі, що у вас хворий батько, вам потрібні гроші, так як усі ваші матеріальні ресурси закінчилися і ви намагаєтеся знайти гроші, щоб продовжити хоч на деякий час йому життя; всі від вас відвернулися, друзі, близькі вам навіть не телефонують, єдине, що у вас є – сім’я. Ви звертаєтеся в соціальні інстанції, пред’являєте папери, що дійсно батько потребує лікування. У відповідь чуєте: « Потрібно копії документів, що підтверджують особу, реквізити картки, написати заяву». І так далі…

Ви чекаєте новин, телефонуєте, у відповідь вам ті ж холодні слова: «Чекайте. Більше нічим не можемо допомогти». Тут людина відчуває, що більше нічого не може зробити, нічим допомогти. Йде бере кредит, продає все що можливо в короткі терміни. І думає: «Нічого не шкода, лише б ці кошти допомогли». І найприкріше те, що батька не вдається врятувати. Ви у боргах, допомога на яку чекали, так і не прийшла. Спочатку ви не можете тверезо мислити від пережитого стресу, єдине, що вас хвилює – це влаштувати похорон. І справа була не так як в грошах, так як в тому, щоб людина проявила більше розуміння, людяності. Правдиві слова: «Всім байдуже, поки їх це не торкнеться».

Проходять дні, ви потроху починаєте розуміти, що сталося, але легше поки що не стає. Ще вам прикро через те, все переживаєте самотужки, вам не телефонує навіть краща подруга, друзі знають, що сталося, але не поспішають вас відвідати. Так легше вам не стало б, але ви хоча б відчули підтримку. І як ви думаєте, що в такі моменти відчуває людина? Вона задає собі безліч питань, на які, на жаль, не знає відповіді. Чому так сталося? Чому зі мною? Чому моя сім’я бідна? Чому в нас так мало друзів? Таке відчуття, що людина переживає всі людські почуття одночасно: біль, розчарування, почуття, втрати, сум, гнів. Але так буде не завжди, згодом людина буде відчувати злість, образу на людей, ніяк не буде вкладатися в голові, чому життя таке несправедливе. Ще трохи згодом, перед людиною буде два шляхи. Перший – це змога зберегти всі хороші якості, які є в людини і, не зважаючи на всі труднощі бути людяним, не чинити так з іншими як хтось зробив з тобою, що дуже важко. І другий – це втратити себе, бути черствим, не відчувати нічого хорошого в своїй душі і шукати у спілкуванні з людьми свою вигоду. В житті завжди є два шляхи по яких вона може піти, головне вибрати правильний.

Ось вам життєва ситуація, яка може трапитись з кожним. Нам казали в школі, в університеті, що «людина створена Богом», «людина – центр Всесвіту», «без людини неможливі загальноприйняті соціальні відносини» і т.д. Стандартні фрази і навряд чи людина замислюється над цими фразами глибоко. Релігія вчить нас вірити в Бога, що є рай і пекло. І ми сприймаємо слова на віру, нам треба в щось вірити, навіть якщо ми не впевнені, що це так. Кажуть всі ми ходимо під Богом, він все бачить і ми будемо розплачуватися за свої гріхи, але чому кара приходить так рано для хороших людей, а для поганих так пізно? Чому Бог забирає раніше хороших людей? З ними стаються різні неприємності. Можливо це перевірка на людяність?

Людину ми пізнаємо через її вчинки, ставлення до інших. Часто люди осуджують інших не знаючи їх. В цьому й проявляється вічна боротьба. По суті, людина бореться сама з собою. Що заважає деяким людям бути трішки добрішими, ввічливішими, співчутливими?  Життя людини можна порівняти з великим та малим колом кровообігу. Велике коло – це людина в державі. Говорять: «Треба починати з себе». То чому високопосадовці не можуть почати з себе.  Вагоме значення відіграє в якій державі живе людина, який менталітет, які традиції, яке обслуговування населення. Мале коло кровообігу – людина та оточення в її місцевості. На особистість впливають люди, що оточують її змалку. Багато залежить від виховання, сім’ї, від родинних цінностей.

В сучасному суспільстві на перше місце людина  не ставиться, її життєві цінності не важливі. Люди стають замкнутими в собі в світі технологій, що набирають все більше обертів. Людина думає, що може обійтися без спілкування, що віртуальний світ її врятує. Люди не вміють гріти один одному душі добрим словом, ніжністю, привітом. Якщо людині посміхнулася вдача в житті і вона оточена рідними, всі здорові, має підтримку, хорошу роботу, налаштована позитивно, то цій людині безумовно пощастило і треба це цінувати.

Поняття «людяність» одночасно просте і складне. Ще не народившись нас називають людиною. А от людяним ми стаємо в процесі життя, але хтось більш людяний, хтось менш. Тут питання, що ми вкладаємо в поняття «людяність». Для мене – це співчутливість, допомога в скрутну хвилину, особливо моральна, розуміння, неосудливість. Слова несуть велику силу, навіть не усвідомлюючи цього, якщо людина вірить в те, що говорить, то так і буде, якщо  не одразу, то згодом.

Є така приказка « Не суди і неосудним будеш». Чи таке можливо, щоб людина жодного разу в житті про іншого не сказала поганого? Звичайно ні, нехай це навіть буде безвинна фраза в сторону іншої людини. Йдуть століття, змінюються й люди. Навіть якщо ти стараєшся бути дружелюбним, бачити в людях хороше, не пліткуєш, інші все одно знайдуть в тобі недолік, представлять тебе в поганому світлі. Так повелося, що людина повинна розраховувати лише на власні сили, і не зважаючи на розчарування, йти вперед, жити. Люди завжди будуть говорити, завжди щось буде не подобатись.

Прикро, що не всі люди розуміють свого призначення. В світі скільки всього прекрасного, скільки всього можна навчитися, можна з користю проводити свій час. Людей просто з’їдає буденність, одноманітність. Великий фактор – різношаровість класів. Завжди будуть бідні, середній клас і багаті, імущі й неімущі. Це загальноприйнята норма, і по-іншому суспільство не можна уявити. Нам надсилаються випробування, щоб перевірити нас, настільки ми сильні, витривалі, як поведемо себе в різних ситуаціях.

Людські стосунки складні, є багато заперечень. В несправедливості життя винний не Бог, винні тільки люди. Все залежить від вчинків людей.

Це есе сумне, але така реальність. Народившись, ми дійсно «кинуті в океан», в світ, де ми маємо жити, не втративши своєї сутності. Ми маємо перестати мріяти про життя, яке ми могли б прожити, а почати жити і бути більш добрішими один до одного. І потрібно надіятися на краще. Кажуть, що надія помирає останньою, неправда – надія ніколи не помирає.

Гончарова Ольга

смт. Любашівка

Одеська область

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook