Жиль Делез

delezЖиль Делез  – представник французької філософії ХХ століття. Народився взимку  у 1925 році в Парижі, походив із родини  середнього класу. Вихованням  Жиля займалася його матір, тому що батько  був  постійно у праці, не мав часу  присвятити хоча б вільну хвилину сину.

Жиль  був здібним  до науки  хлопцем. Його навчання протікало під час Другої світової війни.  Найбільшу свою схильність він виявляв до вивчення філософії. У віці 23 років Делез   відправляється на навчання  до Сьорбони. З 1948 по 1968 рік  викладає у низці ліцеїв, зокрема в університеті міста Ліон, а також у Сьорбоні.

У 1969-1987 рр. –  займає посаду  професора  Паризького університету. Він стає відомим завдяки своїм працям про Д. Юма, Бергсона, Ф. Ніцше, Прусте, Мазохе.  Тло його філософії утворюють дві проблематики: іманентність Спінози і трансцендентність І. Канта.  Своєрідність думок  Делеза  пов’язана  в першу чергу з французькою філософією, вірніше  двома її темами: перша з них торкається   зовнішньої природи  людських відносин, які можуть визначатися як чисті зіткнення, зустрічі.

Делез  намагається підкреслити рису цих відносин як  протилежність самій діалектиці, де  навик, задоволення, буття  є прямо  підпорядкованими законам  заперечення або  ж подолання.  Друга  полягає  в існуванні  диференційованої більшості характерів часу та мислення,  які  складаються  з так званих гетерогенних  згорнутих планів, утворюючи у такий спосіб  пластичне трансцендентне поле, які  завчасно не нав’язують досвіду ніякої форми. З цього положення прослідковується думка філософа про суворий емпіричний характер самої етики, що полягає  в оцінці іманентності способів існування та мислення.

Така думка є діаметрально протилежною  установці  класичної  моралі, яка ґрунтується  на  трансцендентних цінностях (апріорі). Він  не наділяє філософію якимось наперед визначенням.  На відміну від Карла Маркса, Мартіна Хайдегера, Едмунда  Гусерля, Людвіга Вітгенштейна, їхніх концепцій щодо  подолання метафізики, Жиль Делез  глибоко вірить в це подолання.  Самим оригінальним філософом ХХ століття Жиль вважав Бергсона.

Скептицизм аж ніяк не заважав філософу  бути мислителем події.  Він  вважав волюнтаризм  у філософії та за її межами  як  вияв  недбалості. Тому його роздуми супроводжувалися наявною вічною  рефлексією про час.  Що означає мислити, як можна  стикнутися  з тим, що не мислиться ?

Як стверджує  Делез: мислити – означає  зустрітись  зі смислом, кінцевий смисл  подається  у вигляді без  форми, можна сказати у недосяжних  нам знаків, що в один момент тривожать і зачаровують людський розум. Чіткіше кажучи,  розум  мислить лише тоді, коли  намагається все зовнішнє згорнути в себе. Свою теорію мислення Жиль Делез  намагається викласти у співавторській праці  разом з Гватарі під назвою «Анті – Едіп», яку було опубліковано у 1972 році.

Книга  принесла філософу  світову славу, проте викликала різкий резонанс з боку інтелектуального  співтовариства.  Варто також відзначити, що Жиль Делез  є автором низки праць, що торкаються концепцій культури,літератури,  образотворчого мистецтва,філософії.

Крім того, деякі його праці  можуть виходити за  межі  досліджень академічного напрямку. Це зокрема його  історично – філософська книга «Складка»  (опублікована у 1988 році). У ній  філософ робить спроби  висунути  низку цікавих  концепцій. Проводячи  творчий аналіз  Лейбніца, він  приходить до  думки визначення  позитивного  впливу  на його творчість такого виду мистецтва як барокко.

Що ж таке складка за міркуванням Жиля Делеза?  Це  один із способів  відрізняти розбіжності. А що ж тоді філософ розуміє  під  «лабіринтом матерії»?  перш за все  образ, що описує  складну побудову матеріального світу. А що Делез інтерпретує про неможливість? Він стверджує, що це  є опис відносин між  двома існуючими світами: віртуальним і актуальним, згідно поглядів  німецького філософа Готфріда Лейбніца. Під «двома поверхами»  мислителем  розуміється  в першу чергу образний опис діалектики як єдиного так і множинного.

У 1981 р. –  займається публікаціє книги про  англійського філософа Френсіса Бекона, торкається його творчості. У праці свої  він зробив аналіз  творчих  художніх образів  таких як діаграма, коло, тіло, трек. Інші праці Делеза  були  присвячені  проблемі мистецької філософії.

З 1983 по 1985 рр. – видає двотомну працю, присвячену  кіномистецтву, тому і назвав її «Кіно».  У ній виклав   аналіз концепції  кіномистецтва як такого. Матеріали для написання цієї книги, автор використав  з кіномистецтва ХХ століття. Філософ  крім цього спробував використати  філософські мотиви Анрі Бергсона та ідеї семіотики  Чарльза Пірса.

Жиль  Делез вперше  використовує у кіномистецтві образ – рух, час, дисцисігнум і синсигнум, грама.   В основі цього мистецтва  він бачить образ – рух, тобто певну зміну елементів образної системи.

Делез  вважає кінематограф  мистецтвом, завдяки якому змінює  людські відчуття. Під час перегляду творів виду цього мистецтва  перед людиною  постає  масовий, але не зібраний суб’єкт.

Філософ вводить такі поняття як різом і шизоаналіз.

Перше поняття  було введено у філософії 1976 року  Делезом і його другом  Гватарі. Різом – це поняття, яке використовувалося  у постмодерній філософії ХХ століття. Він  фіксує нелінійний  спосіб організації  цілісної структури тексту, відкриваючи при цьому можливість для іманентного поштовху і  розуміння плюралізму.

Шизоаналіз  є  одним із філософських напрямків у психіатрії, який собою піддає критиці психоаналіз.  Його було розроблено  Феліксом Гватарі і Жилем Делезом. Ідея шизоаналізу полягаю у тому, що психічне без свідоме у людині функціонує  на подобі аналогу виробництва, тобто це своєрідні машини бажання, як стверджує Жиль Делез.

Філософ – постмодерніст  не міг витримати  такого життя, на 70 – му році   покінчив  своє життя  самогубством: Жиль Делез  випав з вікна своєї квартири.  Він помер 4 листопада 1995 року. Його  тіло було поховано на міському кладовищі, проте  прихильники філософа  вшановують  пам’ять, молода  інтелігенція Франції проводить  філософські симпозіуми, лекції,  вечори, присвячені видатному постмодерністу  Жилю Делезу.

Ватро відмітити і його значний внесок у розвиток  культури, філософії і кіномистецтва.

Богдан Стрикалюк