Зарубіжна філософія ХХ століття

fi20У ХХ століття  характерне формуванням і становленням зарубіжної філософії. Висувається низка ідей, філософських поглядів, що стали конкурувати з так званою «класичною» філософією.

Таким чином  починають поступово формуватися такі ідеї: по – перше ідея вивчення і ретельного дослідження соціального життя окремої людини і її аналіз; по – друге це ідея  присутності не тільки розуму, а й свідомості і підсвідомості, які разом з інтуїцією складають такий собі дослідницький центр сучасної антропології; по – третє свідомість кожної людини, суспільна свідомість та розум розуміються не як якісь незмінні структури, а об’єкт впливу зі сторони різних сил, втому числі держави, партій і інших.

По – четверте робляться спроби  активного  проведення ідеї існування та взаємодії двох перетинчастих ліній  людського знання, тобто наукового і філософського, кінцевим продуктом яких є наукова істина або ж філософська правда.

Це дало поштовх до виникнення  принципового нового стилю мислення та філософської картини світу. Картина світу поставила людину в центр історії. Культурний розвиток людини  відстав  від технічних і енергетичних можливостей і здатностей соціуму. Вихід можна побачити не лише у розвитку самої культури, а й у формуванні людських якостей. До таких якостей можна віднести наступні: глобальне мислення, любов до справедливості, відраза до людського насильства.

У свою чергу це дозволило сформувати нові завдання людства:

1) Збереження культурного спадку;

2)Створення світової наддержавної спільності;

3) Збереження природнього середовища проживання;

4) Збільшення ефективності виробництва  продукції;

5) Правильне раціональне використання природніх ресурсів;

6) Розвиток розумових, сенситивних, соматичних людських здатностей.

 Філософія ХХ століття є складним духовним явищем освіти.  Плюралізм філософії  пояснюється як розвиток наукової теорії і практики так само як і розвиток попередньої філософії XIX століття. Вона демонструє себе у різних філософських напрямках, зокрема таких як ідеалізм і матеріалізм; антропоцентризм та натуралізм; раціоналізм і ірраціціоналізм; сцієнтизм та анти сцієнтизм.

Останній характерний своєю філософсько – світоглядною орієнтацією, яка пов’язана з обґрунтуванням здатності сучасної науки вирішити проблеми соціального характеру. Він міститься в основі багато чисельних  теорій, питань технологічного детермінізму, неопозитивістських концепцій.

А антисцієнтизим  не заперечує сили впливу на соціальне життя і людину. Він намагається переглянути такі поняття як істина, раціональність та соціальна згода. Попередні напрямки тісно органічно пов’язані з такими філософськими течіями як раціоналізм та ірраціоналізм, антропологізм і натуралізм.

Раціоналізм та ірраціоналізм постають як деяке філософське осмислення важливих засобів, необхідних для пізнання світу, управління діяльністю людини і безпосереднім впливом на розвиток суспільства. У зарубіжній філософії ХХ століття виділяють наступні філософські школи і течії:

1) Позитивізм ;

2) Структуралізм;

3) Неотомізм ;

4) Екзистенціалізм;

5) Філософія життя;

6) Психоаналіз;

7) Герменевтика.

Позитивізм є одним із раціоналістичних напрямків у зарубіжній філософії ХХ століття. Засновником позитивізму вважається  Огюст Конт, який  розробив основні принципи цієї філософії, сформульованої у «Позитивній філософії» і яка стала моделлю нового мислення, яка лягла в основу позитивістських теорій і концепцій ХІХ –ХХ століть. Важливим елементом у вченні Конта є класифікація  наук, яку він запропонував, головний принцип її такий: усі науки перебувають у тісному взаємозв’язку та спорідненості.

Огюст Конт  вводить також ієрархію системи наук, де перше місце займає математика, друге – астрономія, третє – фізика, четверте – хімія і п’яте – біологія. Всю цю систему закінчує соціологія. Її завдання – організувати людське суспільне життя. Вирішальним фактором у цьому процесі є прогрес знань і науки, де під науковим знанням Конт розуміє знання природознавчих наук, а  гуманітарні – замінюються природньою соціологією.

Структуралізм – один із напрямків у соціокультурному знанні ХХ століття, пов’язаний в першу чергу зі структурою, тобто сукупністю відношень одного елемента до цілого, які є детерміновані взаємодією міжособистісних елементів.

Основними представниками цієї течії є Клод Леві – Строс, Мішель Фуко, Карл Барт, Жак Деріда, Жан Лакан. Структуралізм як метод наукового дослідження свою увагу звертає на процеси людської діяльності, безпосереднє спілкування усіх учасників при допомозі знакової системи (жести, сигнали первісних соціальних  культурних структур. Застосування методу структурного аналізу для конкретних наук дало кращі  позитивні результати.

Якщо ж брати до прикладу лінгвістику, то за допомоги цього методу  були вирішені завдання, що пов’язані з описом безписемних мов. У 60 – ті роки ХХ століття  не лише вивчають і використовують системно – структурний метод, а підносять його  до рангу філософської системи. Філософи – структуралісти намагаються ставити цілу низку проблем:

1) Виникнення  і лінгвістичний розвиток;

2) Виникнення і розвиток міфології, релігії;

3) Виникнення і культурний розвиток, влив на соціальні структури;

4)  Виникнення і розвиток психічного і соціального;

5)  Виникнення  і структурний розвиток особистості і само знання.

Ірраціоналізм  ХХ століття представлений  таким напрямком як «філософія життя». Філософія  життя – це система  уявлень про смисл і цінність людського життя. У центр  своєї уваги філософія життя ставить соціально – етичні питання цінностей.

Представники цієї течії Ніцше, Дільтей, Зіммель і Бергсон розуміють поняття «життя» зовсім по –різному. Одні розуміють його як біологічне явище, тобто волю людини до влади, інші – як космологічне (життєвий порив  людини), а ще інші – як культурно – історичний феномен (мається на увазі  обумовлені культурно – історичні  переживання)

Можна також виділити  і інші напрямки, зокрема біолого – натуралістичне, ідеологами яого були Фрідріх Ніцше і  Людвіг Клагес; космологічне –  належить Анрі Бергсону, а також культурно – історичне, розробниками якого стали  Вільгельм Дільтей, Георг Зіммель та Освальд Шпенглер.

Богдан Стрикалюк