Конкурс "Людина та людяність"        13 Вересня 2016        232         Прокоментуй!

Я переконаний, що не кожна людина є людяною

Видається, що проблема сутності людини (якщо так може бути сформульовано) є найскладнішою (хіба що після проблеми сутності Бога). З одного боку, ми кажемо, що людству уже багато тисяч років і, здавалося б, що ми знаємо все про людину. Проте, насправді сутність людини є найскладніша проблема з точки зору можливості вивести певну дефініцію цього поняття, тобто надати певного вираженого конкретного змісту людині.

eeww

Це пов’язується із тим, що кожна людина є відмінна від іншої з точки зору моральних, духовних, культурних, ментальних, релігійних, історичних та інших характеристик. Кожна людина є індивідуальність, ми не зможемо знайти двох однакових людей. Так само ми не зможемо віднайти певну властивість (за винятком фізіологічних, фізичних), яка була б притаманна всім людям. Тобто ми не можемо підвести деяку лінію, під якою розмістити всіх людей.

Навіть представники одного африканського племені, незважаючи на їх ізольований спосіб життя та певні ментальні риси, будуть відрізнятися, володіти своїми специфічними характеристиками. Саме оця відмінність є не лише ключем до розуміння людини, але й головним чином виступає в якості фундаменту для існування такої властивості людини як людяність. Ми говоримо, отже, про людяність людини. Насправді це не тавтологія і не гра слів. Я переконаний, що не кожна людина є людяною. Але давайте спробуємо все по порядку і поступово розібрати.

Розуміння людини варто розпочати з двох аспектів.

По-перше, необхідно відзначити, що людина виступає об’єктом дослідження великої кількості гуманітарних наук (від лат. homo – людина), що як частинка вважається членом суспільства. Серед таких наук, як відомо, політологія, психологія, соціологія, право, філософія тощо. Крім того, людина є об’єктом дослідження деяких інших наук (біології, медицини тощо). Звідси варто зауважити, що кожна із існуючих гуманітарних (і не тільки) наук надає власне тлумачення щодо розуміння людини, її місця та значення, визначає її властивості тощо. Щоб не бути звинуваченим в упередженості та однобокості розгляду такої складної проблеми як людина, я навмисно не буду звертатися до розуміння людини з погляду вказаних мною наук. Більше того, це видається недоцільним, адже кожна із зазначених наук надає визначення людини з точки зору свого вузького предмету дослідження, а тому якщо ми візьмемо до уваги, до прикладу, розуміння людини з погляду соціології, останнє буде неповним і охоплюватиме лише один бік такого складного поняття як людина. Таке розуміння, скоріше за все, має право на існування, але для нас буде недостатнім. Нам потрібно максимально широко охопити проблему людини.

По-друге, для окреслення розуміння людини нам слід відзначити, що остання не є єдиною живою істотою на Землі. Окрім неї, існує велика кількість живих істот, які населяють світовий простір. Проте, що ж відрізняє людину від вказаних інших живих істот? Людина поряд з іншими живими істотами володіє певними характеристиками, які далеко виходять за межі існування інших живих істот. Тобто це той набір характеристик і факторів, опираючись на які можна з упевненістю сказати, що ведеться мова про людину, а не про іншу живу істоту.

Серед таких характеристик і факторів відзначаються наявність мови як засобу передачі інформації та засобу комунікації, розуму, свободи, можливість працювати, формувати суспільство, а, відповідно, мораль та культуру, що виступають його невід’ємними частинами, створювати державу та інші суспільні інституції тощо. Вказаний перелік харакеристик, що притаманні людині як живій істоті, не є повним, він може розширюватися, ми можемо вдаватися у деталі при їх розгляді. Проте, тут важливо відзначити на одну суттєву річ: має місце певний перелік властивостей і факторів, що відрізняють людину від інших живих істот. Як бачимо, переважна більшість з них не є фізичними, фізіологічними за походженням. Тобто ми можемо сказати, до прикладу, що мозок чи інші частини тіла людини подібні до таких самих частин деяких інших ссавців, але ми не можемо сказати, що вказані тварини володіють моральними установками, формують культуру, державу тощо. Вони у цьому обмежені. Завдяки вказаним вище характеристикам людини, що відрізняють її від інших живих істот, прийнято називати останню вищою істотою, що населяє Землю.

Якщо спробувати вивести певну єдину характеристику людини, що відрізняє її від інших живих істот, то такою можна назвати її можливість та здатність змінювати світ навколо. При означенні такої зміни маю на увазі зміни не лише позитивного, але й негативного характеру. Тут важливо вказати саме на здатність змінювати оточуюче навколишнє середовище, трансформувати його, додавати щось якісно нове. Сказане, у першу чергу, виявляється у дуалізмі «природа-культура» чи «природа-людина». Інші живі істоти, окрім людини, не здатні до установлення такого протиставлення через обмеженість їх природних властивостей. Вони не можуть вийти за межі природи. Все їх існування апріорі передбачає існування в умовах природи, а вийти за її межі всі живі істоти, окрім людини, не здатні. Людина ж здатна «долати» природні фактори з тієї чоки зору, що може їх змінювати, доповнювати, установлювати щось «нове» як «додаток» до природи. Таким чином, природа у конктексті таких відносин буде виступати як базис, а культура (у широкому розумінні як все, що створено людиною, і що виходить за межі, установлені природою) – надбудовою.

Єдина сутнісна характеристика, яка об’єднує людину з іншими живими істотами (окрім фізіологічних, фізичних), є конечність існування. Це означає, що той відрізок чи період часу, завдяки якому всі живі істоти перебувають у стані «життя» на Землі, є обмеженим, він має початок і завершення. Таким чином, людина та інші живі істоти володіють характеристикою часу життя, тобто вони народжуються та помирають. Проте, знову ж таки й тут нам можуть заперечити, вказавши, що відповідно до вчень певних релігій душі людини та інших живих істот є вічними, вони не помирають, але переходять в інший якісний «стан». Тому для точності думки вкажу, що питання народження та смерті стосуються фізичних тіл живих істот, але не їх душ.

Не можна не додати також ще одну суттєву характеристику людини, що відрізняє її від інших живих істот. Вона стосується приставки «само-». Лише людина здатна до самосвідомості, самореалізації, самовдосконалення, самоосвіти та інших «само-».

З’ясуваши ключові характеристики, які відрізняють людину від інших живих істот, можемо рухатися далі у розумінні та поясненні феномену людини.

Проблема сутності людини, наголошу, дуже складна. І якщо вдаватися до характеристики кожної риси, що притаманна людині, на відміну від інших живих істот, то кожна з них потребує окремого дослідження чи щонайменше роздуму. Формат же есею є обмеженим. Тому, щоб знову ж таки не бути звинуваченим в однобокості розгляду, у рамках цього роздуму я не буду вдаватися до певних характеристик людини, лише зупинюсь на тій одній, яка може своїм змістом охопити все перераховане нами вище та яке необхідним чином стосується людини. Мова йде про таку властивість людини як здатність до дії чи вчинку. Саме дія, вчинок, діяльність є фундамент розуміння людини як соціальної істоти. Під вказані поняття дії, вчинку, діяльності ми можемо підвести всі властивості та фактори, що стосуються людини. Оскільки все перераховане вище (мораль, культура, держава тощо) є породженням чи має своє джерело у дії, вчинку, діяльності. Проте, слід додати, що й останні випливають із фундаментальної характеристики людини як істоти розумної, що здатна мислити та володіє мовою. Таким чином, розум або здатність мислити, мова та дія (вчинок, діяльність) лежать в основі розуміння людини як такої.

Наголошення мною саме на дії, вчинку, здатності до діяльності пов’язане з двома чинниками:

1) як уже було сказано вище, саме людина здатна «долати» межі природи, завдяки людині ми говоримо про дуалізм «природа-культура»; такий дуалізм грунтується саме на здатності людини діяти, а тим самим доповнювати природу культурою; остання виступає «додатком» чи «надбудовою» до природи.

Тут слід додати, що загалом феномен культури як всього, що додане людиною до природи, частиною якої вона є, виступає нормальним явищем, адже випливає із наявності в людини тих характеристик, що відрізняють її від інших живих істот, про що йшлося вище. Проте, слід все ж відзначити, що культура виступає «доповненням» природи з боку людини та загалом має функцію якісного наповнення її життя. При цьому необхідно наголосити, що культура має виступати саме доповненням природи, але не протиставленням до неї, тобто поєднання природи і культури повинні слугувати на благо людині. Вони не повинні протиставлятися одна одній.  Коли природа і культура не доповнюють одна одну, а протиставляються одна одній, виникають різного роду проблеми, що негативним чином впливають на життя людини (людина ж єдина жива істота, що має відношення одночасно до природи і до культури). Там, де має місце порушення гармонійності у розвитку природи і культури, мають місце різного роду екологічні лиха, катастрофи, негативні прояви природних стихій тощо, що так часто можемо спостерігати сьогодні. У вказаних негативних явищах одна причина – коли культура починає ставати базисом, а природа – надбудовою. Така зміна ролей є небезпечною та серйозним ризиком для всього людства.

2) саме дія, вчинок є ключова характеристика людини, за допомогою якої ми можемо оцінювати людину на предмет її ставлення до всього, що оточує її: природи, інших людей, суспільства, держави тощо; саме за дією, а не за словом чи думкою, ми можемо пізнавати людину, окреслювати її ставлення до добра і зла, ми можемо розуміти яку культуру вона формує тощо.

Отже, саме за вчинками (діями) пізнається людина. Тобто людина може мати багато думок, вона може багато говорити, але тільки завдяки тому реальному, що вона вчиняє, ми можемо по-справжньому оцінити людину та її ставлення до всього оточуючого її.

Таким чином, я коротко окреслив проблему людини з точки зору її розуміння як живої істоти, що наділена здатністю мислити, володіє мовою, здатна до дії, вчинку, діяльності, що й відрізняє її від інших живих істот, але яка також здатна змінювати світ довкола неї, доповнюючи природу, частиною якої вона є, культурою.

Наразі варто декілька слів сказати про людяність. Як уже було відзначено, ключем до окреслення проблеми людяності є неподібність, відмінність однієї людини від іншої. Головним чином тут важливо усвідомити таку відмінність та те, що вона є нормальним явищем. Нам складно її пояснити, але зазначена відмінність закладена у самій сутності людини як такої. Тобто не слід боятися відмінності. Саме завдяки індивідуальності кожного світ є багатим та різноманітним.

Звідси можна вивести, що людяність є риса людини, що грунтується на усвідомленні факту відмінності однієї людини від іншої як нормального явища. Іншими словами, людяність є ставлення однієї людини до іншої як до собі подібної. Це можливість усвідомити та зрозуміти, що, незважаючи на відмінності між людьми, ми всі є люди. Саме тут джерело моралі – стався до інших так, як хочеш, щоб ставились до тебе. Тобто завдяки усвідомленню того, що всі ми є люди, і формується мораль.

Людяність, слід відзначити, не є вроджена характеристика людини, вона є наслідком усвідомення людиною відмінності її від інших, на підставі чого сприйняття іншого як подібного до себе. Більше того, людяність не є необхідною рисою людини. Без відповідного усвідомлення під впливом різних факторів людина може не відзначатися людяністю. Людяність, крім зазначеного, формується у суспільстві завдяки тому, що людина є соціальна істота.

Людяність є збірне поняття та позначає високий ступінь морального, духовного розвитку людини. Вона охоплює собою всі існуючі чесноти, якими може володіти людина. Ключова з таких чеснот, що одночасно виступає базисом життя в суспільстві, є повага людини до людини. Тобто коли ми вказуємо на людяність людини, перш за все, ми відзначаємо, що вона поважає інших людей як таких самих за природою істот, що й вона, незважаючи на їх можливі відмінності. Тобто саме повага до іншої людини лежить в основі людяності як такої. З самої поваги безпосередньо випливають й інші чесноти: доброта, правдивість, чесність, доброзичливість, щирість та інші.

Людяність є проявом людського духу, що досяг свого високого рівня розвитку. Але не слід її сприймати в ідеальному (абсолютному) варіанті. Наврядчи знайдеться людина, яка б володіла всіма можливими чеснотами. Тому наші судження про людяність володіють частковим, а не абсолютним характером. На практиці ми радше можемо говорити про часткове втілення проявів людяності, про прагнення людини бути людяною, аніж про абсолютне їх втілення. Це пов’язано з тим, що людина не є ідеальною істотою, вона постійно розвивається, що передбачає допущення помилок. Найважливіше – усвідомлення таких помилок і рух у напрямку їх усунення та неповторення в подальшому.

Ходанич Юрій

м. Ужгород

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook