ЕСЕ

Війна і мир в ХХІ століття або перезавантаження цінностей

Війна – це явище, яке нищить людство. Одна нація перемагає іншу, але чи є знищення та захоплення перемогою? Чи може вбивство за матеріальні блага бути благородною справою? Ні, звичайно, ніхто не може вбивати чи відбирати життя.

Життя – це дар, який дав людині Бог, а дехто вірить, що його дала природа, тому ніхто не може його відібрати, адже людина – це не шматок м’яса, це індивідуальна особистість, яка має свої почуття та цінності. Кожна особа є  унікальною, ми можемо зовнішньо знайти подібних людей, але схожого внутрішнього я людини ми не знайдемо, адже неможливо заглянути у душу і прочитати, що думає кожна окрема людина.

Війна і мир в ХХІ століття або перезавантаження цінностей

Війна ж знищує людство, породжуючи порожнечу, і засмоктує душі в небуття. Вона забирає не тільки фізичне життя людини, але і таланти, які вона мала; і замість смерті та особа могла б винайти щось корисне чи якісне для людства. Реалія така, що метафізика людського існування полягає в постійному шуканні війни, смерті ворога, героїзму, битви, поразки, перемоги. Цього всього потребує єство людини та її сутність.

Багато великих філософів, письменників, науковців були на війні – і всі вони писали, що це негативне явище, яке породжує суспільний хаос. Війна – це битва Каїна та Авеля, битва, в якій не має переможця і переможеного. Людство веде війни з початку свого існування, і причини їх дуже прості – це територія, корисні копалини, географічне положення, політичні ходи, війна за Бога… Яка назва війни не була б, і за що люди не воювали б, війна – це завжди руїна, смерть та голод для народів, які почали її, і для тих, проти кого вона ведеться.

Повернімося в нашу історію. Війни розпочиналися за об’єднання племен, формування князівств, пізніше були колоніальні війни, де одні великі країни захоплювали менш розвинуті держави для того, щоб забирати  ресурси у цих народів. ХХ століття показало, що людство перейшло всі межі антигуманності приходом нових технологій, ми розв’язали дві найстрашніші в історії війни, в яких уперше використали хімічну, біологічну, ядерну зброю, і показали, що ми стали на шлях самознищення. Саме ХХ століття стало століттям смерті, голодоморів, воєн, геноцидів, техногенних катастроф, які  забрали тисячі невинних життів. Ми навчилися робити сучасну зброю, яка може вбивати мільйони людей за лічені секунди, але не винайшли вакцини від раку, СНІДУ та інших небезпечних хвороб.

Війна у ХХ столітті породила цілу низку зла та антилюдяності, хоча, своєю чергою, сучасні гаджети ХХІ століття – це «діти війни» минулого століття, адже технології почали розвиватися завдяки війні та зброї, науковці почали винаходити нове озброєння, а для того, щоб це зробити, необхідно було створити нові винаходити. Тепер людство у ХХІ столітті продовжує знищувати саме себе. Ми стаємо не тільки частиною війн та катастроф, а й рабами гаджетної епохи.

Сьогодні ми можемо знищити наш людський рід за лічені секунди, а разом з нашою смертю зникне багатотисячолітня історія наших предків. Здавалося, у нас є наддержави, які мають ядерну зброю, але постає питання чи є вона засобом демонстрації своєї надлюдяності та наднаціональності? Ні, ядерна зброя – це вияв того, що людина хоче довести, що в неї є засіб, яким вона може знищити за лічені секунди цілу багатомільйонну націю і водночас стати причиною великого всесвітнього кінця. Кінця не тільки фізіологічного, але  духовного, морального та цивілізаційного.

Інколи я не розумію, чому ми, люди, досягли таких успіхів у технологіях і намагаємося нищити один одного. Зараз панує зневіра в релігії, бо ніби в ній немає сутності, оскільки вона немає нічого спільного з наукою та сучасними гаджетами. Але чому ми воюємо за клаптики землі? Чому ми, розвинуті, поглинаємо нерозвинутих? Чому я, сильніший, убиваю слабшого? Ми шукаємо чимало причини для війни, але чому ми не шукаємо засобів миру та відмови від неї? Чого лев вбиває лише одну антилопу), поїдає її, а потім вже вбиває іншу? Чому ми хочемо все вбивати, адже лев вбиває задля того, щоб вижити і підтримати гармонію свого існування. Чому ми війною руйнуємо гармонію людяності? Адже людяність – це не лише дотримання суспільних чи релігійних законів, а й любов до своїх справ та доброти.

Людяність починається з самої людини, а не з суспільства. Чи є людяність проявом миру та захистом від війни? Напевно, що є, але чому ж люди починають війну? Є різні причини, але це лише причини!

Пам’ятаю свої шкільні уроки всесвітньої історії. Ми вивчали історичні епохи людства. і кожна з них супроводжувалася безкінечними війнами. Їхні причини відомі усім – це земля, влада, релігія, хоча насправді метою кожної є внутрішнє зло людини, яке бореться з її добрим єством. Таким чином породжувалися війни і вмирали одні люди, а інші захоплювали їхні домівки, землю, а найголовніше забирали волю та свободу. Але в будь-якій війні немає переможців, там є лише переможені. Якщо ти відбираєш життя у слабшого від себе чи вбиваєш, задля благородної справи, то така справа є не благородною, а лицемірством твоєї сутності. Смерть однієї людини – це трагедія для всього людства. Тому вбиваючи іншу людину, ми вбиваємо наступне покоління, а можливо, вбиваємо майбутніх спасителів нашої планети….

Ми цивілізовані, принаймні себе такими називаємо, але досі полюємо на звірів, бо нам подобається вбивати. Тварина вбиває задля їжі, а людина вбиває задля того, що отримати оргазм смерті. Оргазм смерті це – внутрішнє зло людини, яке під час вбивства отримує фізичне та психологічне задоволення від смерті іншої людини чи тварини, особливо велике задоволення такі люди отримують від смерті людей, а тому війни існують. Війна час від часу породжує мир, а мир, закінчившись, породжує війну. Отож, що таке мир?

Мир ми ототожнюємо з кінцем війни, або суспільним спокоєм. Часто можна почути таке: «Ми дякуємо вам, захисники країни, за мирне небо над головою» Але постає питання,  чи справді мир є миром, коли немає воєнних дій?  І взагалі, мир – це своєрідна утопія, його не існує, адже щоденно вбивають людей.

Вбивства трапляються не лише на війні, але і в так званому мирному суспільстві. Чому вбивають? Є багато причини, чимало аналізів психологів, чому люди вбивають людей, за гроші, наприклад, чи інші незрозумілі, так звані матеріальні блага. Вбивають. бо подобається вбивати – ось у чому причина. І тому мир неможливий тому, що ми не можемо відповідати, що наш друг, знайомий, родич чи незнайомець не вб’є іншу людину, адже вбивство інших  закладено в сутності нашого матеріального буття.

Розглянувши мир та війну, потрібно описати наше ХХІ століття, століття, коли чимало традиційних цінностей зникає, а замість них приходять нові, але незважаючи на масовий гуманізм та процвітання «людської геніальності», людина у цьому столітті не припинила вести війну. Якщо ще в ХХ столітті  її формальними причинами були ідеологія, боротьба цивілізаційних світоглядів, то причина війни в ХХІ столітті – це лише ресурси без ідеології та якихось своїх принципів. Ви можете сказати, а хіба людина не вбивала заради ресурсів в інші епохи людства? Вбивала, але не тільки задля ресурсів.

Не так давно наступило нове століття, але вже були сотні війн та конфліктів. За останні роки війна не припиняється у нас, а те, що робиться в Іраку та Сирії – це сучасний апокаліпсис, коли причина цієї війни – ресурси… Ресурси, без яких сучасне високотехнологічне та високогуманістичне суспільство не може прожити, адже сучасні машини та гаджети не можуть жити без ресурсів, які дає наша планета.

ХХІ століття найбільш технологічне століття в історії нашої планети, але чи є воно високоморальним? Я не хочу входити в полеміку чи ставати на бік релігії і моралізувати релігійні принципи. Я хочу, щоб ми завжди пам’ятали, що жодна ідеологія, релігія, філософія чи принцип не повинні забирати життя людини, адже воно – це велике чудо, яке дане нам…

Це століття може стати не століттям кінця, а століттям початку моральності та людяності, якщо ми переосмислимо свою сутність. Ми змінимо суспільства і врятуємо нашу сучасну епоху, якщо змінимо  себе.

Ігор Дмитрук

Яка твоя реакція?

Радість
0
Щастя
0
Любов
0
Не завдоволений
0
Тупо
0

Интересно почитать:

Также в категории:ЕСЕ

img-9 ЕСЕ

Роздуми про пропаганду

Суспільство не завжди сприймає за дійсність явища, процеси, дії, сподіваючись отримати максимум задоволення від численних ...