Історія релігій, Православ'я, Християнство        03 Травня 2017        373         Прокоментуй!

ВІХИ ІСТОРІЇ ЕФІОПСЬКОЇ ЦЕРКВИ

Ефіопія, яка в давнину була відома більше як Абісинія, розташована в Східній Африці. Її нинішні кордони було окреслено за часів правління імп. Менелика II (1889–1913 рр.). Ефіопська Православна Церква Тевахедо (єдність) являється однією із самих древніх Церков. Заснована вона була в IV ст. після висвячення св. Афанасієм в Олександрії її першого єпископа Фрументія. Більш давні джерела, які заслуговують на довіру, з історії християнства в Ефіопії назвати важко. Для самих ефіопів, у всякому разі важливою являється згадка про хрещення ап. Пилипом ефіопського євнуха, який повертався з паломництва до Єрусалиму (Діян. 8, 26–40) [7. С. 395].

ВІХИ ІСТОРІЇ ЕФІОПСЬКОЇ ЦЕРКВИ

В даний час патріархом церкви являється абуна Матіас. Ефіопська Церква будучи найдавнішою зі Східних Православних Церков, є ще й найчисленнішою. Із сімдесяти мільйонів чоловік що населяють територію, на якій знаходиться ця церква, понад тридцять мільйонів являються християнами [6. С. 45].

Будучи колись частиною Коптської Церкви, Ефіопська Церква також сповідує монофізитство, яке з часом розділилося на кілька напрямків, кожен зі своїм відтінком, більш-менш близьким до православ’я. Найбільш помірні та близькі до вселенського вчення — добролібоносські монахи. Вони говорять про три народження Спасителя. Крайні — монахи ордену св. Євстафія, — схиляються до вчення, що людське єство у Христі було поглинуте Божеством і що під час вознесіння Він позбувся плоті. Вони доходять до докетизму. Це вчення або «віра ножа» найбільш поширене в Тігре і підтримується коптським духовенством. Офіційно символічними книгами вважаються «Синодос», щось на зразок Кормчої, збірник апостольських і соборних постанов та різних богословських монофізитських трактатів, та «Віра отців» — звід здебільшого недостовірних свідоцтв на користь монофізитства, нібито від апостолів до патр. Христодула (1050–1078 рр.) [5].

У Ефіопії, де проживають численні етнічні групи, розмовляють приблизно на 70 мовах. Найбільш вживаною залишається мова амхара — колись придворна мова, і понині мова адміністрації. Тигре та амхара були панівними мовними групами в історії християнства в Ефіопії [7. С. 399].

У Еритреї, яка до 1993 р. входила до складу Ефіопії, більшість православних християн говорять на тигранья — офіційній мові країни. Мови амхара і тигранья походять від стародавньої мови гєез, які і по нинішній час вживаються Церквою. Цією мовою також написана майже вся ефіопська православна література [7. С. 400].

Єпископат Ефіопської Церкви включає в себе патріарха, архієпископів та єпископів. У XX ст. у ефіопів налічувалося 14 єпархій [4].

З давніх часів всі єпископи в Ефіопії були єгиптянами-коптами, призначеними Коптським патріархатом. Більш того, протягом багатьох століть єдиним єпископом в Ефіопії був митрополит-копт. З початку XX ст. Ефіопська Церква стала вимагати більшої автономії і обрання місцевих єпископів. У 1929 р. були висвячені чотири місцевих єпископа-ефіопа в помічники коптському митрополиту [3]. Перша спроба відокремитися від Коптської Церкви була зроблена в період італійської окупації Ефіопії (1935–1941 рр.) та була підтримана окупаційною владою. Митр. Кирило, який був у той час ефіопським митрополитом відмовився розривати відносини з Олександрією, за що був вигнаний з країни. Замість нього митрополитом Ефіопії був призначений єп. Авраам, ефіоп за національністю. Однак він був відразу же позбавлений сану Коптською Церквою. Після війни спроба проголосити Ефіопську Церква незалежною була зроблена знову — цього разу за підтримки імп. Хайле Селассіє (1930–1974 рр.), який зіграв у цій справі вирішальну роль, змусивши коптську ієрархію піти на поступки [2]. На думку Хайле Селассіє, представники Ефіопської Церкви повинні були брати участь у виборі патріарха і засіданнях Синоду Коптської церкви, абуна повинен призначатися з числа ефіопських священнослужителів, а синод Ефіопської Церкви повинен сам визначати священнослужителів, які будуть висвячені абуною в сан єпископа [1]. В результаті тяжких переговорів з Олександрією у 1948 р., було досягнуто згоди про обрання ефіопського митрополита з числа місцевих ієрархів. Слід зауважити, що Хайле Селассіє був великим благодійником Ефіопською Церкви. Він зводив свій родовід ще до часів цариці Савської і носив гучний титул «Лев-загарбник з племені Іуди, обранець Божий, цар царів». Саме ім’я, яке він взяв при зведенні на імператорський трон — Хайле Селассіє, означає «Сила Трійці». Він був висвячений в дияконський сан [2].

Коли у 1951 р. після повернення з вигнання помер митр. Кирило, зібрання кліриків та мирян обрало митрополитом ефіопа Василя (Базілоса). Так була встановлена ​​автономія Ефіопської Церкви. У 1959 р. в Каїрі коптський патріарх Кирило VI затвердив митр. Василя першим патріархом Ефіопської Православної Церкви [4. С. 193]. Необхідно також зауважити, що ефіопські християни хоч і були протягом століть підпорядковані коптським митрополитам, не варто називати їх «коптами», так як це слово означає «єгиптяни» [7. С. 395].

Але, на жаль, XX ст. відоме в історії Ефіопською Церкви не тільки тим, що вона отримала в цей період автокефалію. У 2-й пол. XX ст. їй довелося пережити тривалий період страшних гонінь та випробувань. 13 грудня 1974 р. в результаті революції, Ефіопія стала соціалістичною державою. Військова рада (Дерг) заснувала соціалістичну, згодом марксистську республіку, яка протрималася до 1991 р. З грудня 1974 р. по лютий 1977 р. тривав період встановлення післяреволюційного порядку. У 1975 р. було оголошено про скасування монархії, велика частина власності, включаючи і церковне майно, була націоналізована та потім перерозподілена. У 1976 р. патр. Феофіл (Тевофілос) був заарештований, узятий під варту без суду та слідства та незабаром страчений. Інші архієпископи та клірики були кинуті в тюрми. У 1980-х рр. уряд Дергу ще більш строго слідував принципам марксизму-ленінізму. Але, на щастя ефіопів, в 1991 р. комуністичному режиму прийшов кінець. У 1994 р. була прийнята нова Конституція та на етнічній основі створено 9 нових регіонів [7. С. 417].

Також не можна залишати без належної уваги і систему духовної освіти в Ефіопської Церкви, так як бажання стати священиком серед православних ефіопів — справа звичайна. У 1988 р. в країні налічувалося 25 тис. священнослужителів. Дана система включає в себе усну традицію, засновану на коментарях до Старого і Нового Завіту, вибіркових текстах з писань святих отців цієї церкви, релігійній поезії, богословських трактатах та церковній музиці.

У 1945 р. в Аддис-Абебі, за підтримки імп. Хайле Селассіє, був створений Богословський коледж Святої Трійці [6. С. 45]. При цьому імператорі даний навчальний заклад спочатку готував вчителів для шкіл і входив в систему народної освіти, а у 1967 р. був перетворений в богословський факультет університету Аддис-Абеби. Ректором коледжу в той період був знаменитий індійський богослов В. Семюель, який протягом багатьох років був одним з найвидніших учасників міжхристиянських богословських діалогів, в тому числі і з Російською Православною Церквою. Але в 1974 р., при марксистському уряді, богословський факультет був закритий. Так тривало до 1994 р., доки нова влада не повернула цей коледж назад церкві [2]. У жовтні 1994 р. в присутності патр. Павла Богословський Коледж Св. Трійці був відкритий заново. 50 студентів, які мають можливість навчатися в цьому коледжі, можуть отримати богословський ступінь, а 100 — дипломи. На сьогоднішній момент він являється вищим навчальним закладом Ефіопської Церкви.

Але, не дивлячись на складний час, в тому ж 1974 р. Ефіопська Церква також заснувала в Аддис-Абебі Коледж Св. Павла для навчання богослов’ю майбутніх священиків. Зараз він перейменований в семінарію і також є одним з головних духовних навчальних закладів в Ефіопської Церкви. Крім того, ще є численні центри для підготовки духовенства.

До 1974 р. церковні радіопередачі регулярно передавалися на двох радіостанціях. Церква має також власну друкарню. Активно діє система недільних шкіл, а також створений в 1964 р. відділ по роботі з молоддю, відповідальний за випуск періодичних видань та іншу церковну діяльність. Два рази на рік засідає Священний Синод [6. С. 45].

Про місіонерську діяльність Ефіопської Церкви в XX ст. можна сказати наступне. У 1963 р., з метою поширення віри, була заснована Ефіопська православна місія. Патр. Текле Хайманота ще до свого висвячення в духовний сан у 1976 р. був відомий як місіонер: він хрестив тисячі людей і побудував безліч храмів та шкіл у Валайті. Такий самий місіонерський дух проявили й інші архієреї [7. С. 422–429].

У січні 1965 р. імп. Хайле Селассіє скликав конференцію глав Східних православних церков в Аддис-Абебі, на якій вони проголосили єдність їх віри та обговорили наступні питання: проблеми сучасного світу, співпраця в сфері духовної освіти та євангелізації, мир і справедливість, відносини з іншими християнськими церквами. Збори підтримали ідею богословського діалогу з Вселенською Православною церквою як першого кроку до християнської єдності [6. С. 33].

Серйозною проблемою, з якою Ефіопській Церкві довелося зіткнутися стало самопроголошення Еритрейської Церкви. Вона відокремилася від Ефіопської Церкви після утворення незалежної держави Еритрея у 1991 р. [2]. З 1994 р. країна була розділена на 14 етнічних регіонів (в свою чергу розділених на округи). У 1998 р. в ній був організований новий патріархат. Еритрейска Церква, значною мірою під політичним тиском, була визнана Коптською Церквою, яка і поставила для неї патріарха.

З вищесказаного можна простежити як жила Ефіопська Церква у XX ст. У цей період їй довелося пережити багато подій, як хороших, так і досить трагічних. Хорошим було те, що в 1951 р. вона нарешті домоглася своєї автономії і стала незалежною від Коптської Церкви, маючи власного патріарха з місцевого населення. Відкривалися духовні заклади, розвивалася богословська наука. Але в 1974 р., розпочаті комуністичним урядом гоніння, і події які за ними послідували, лягли чорною плямою на сторінки історії Ефіопської Церкви. У цей період їй довелося пережити чисельні арешти духовенства, закриття духовних закладів, конфіскацію майна. Так тривало до 1990-х рр., доки не змінилася політична влада і церква знов не отримала колишню свободу. На даний момент Ефіопська Церква має безліч духовних закладів, в яких студенти мають можливість здобути вищу богословську освіту. У підпорядкуванні її патріархату налічується більше п’ятдесяти єпископів та архієпископів.

Хижняк Ярослав

Література:

  1. Без автора. Эфиопская православная (ортодоксальная) церковь. [Электронный ресурс]. URL: http://www.turlocman.ru/ethiopia/6723 (дата обращения 27. 04. 17.).
  2. Говорун С., свящ. Церковь на краю земли. Часть 1. [Электронный ресурс]. URL:http://www.pravoslavie.ru/jurnal/589.htm (дата обращения 27. 04. 17.).
  3. Робертсон Р. Восточные христианские Церкви: Церковно-исторический справочник. [Электронный ресурс]. URL: http://krotov.info/history/20/1960/robe_025.html#6 (дата обращения 27. 17.).
  4. Соколов С., прот. История восточного и западного христианства (IV–XX века). Учебное  пособие. М.:  Изд-во Московского института духовной культуры, 2007.
  5. Тураев Б. Эфиопская церковь. [Электронный ресурс]. URL: http://ru.wikisource.org/wiki/ЭСБЕ/Эфиопская_церковь. (дата обращения 27. 04. 17.).
  6. Шайо К. Богословский диалог между Православной Церковью и Восточными Православными Церквами. М.: ББИ, 2001.
  7. Шайо К. Жизнь и духовность Восточных Православных Церквей сирийской, армянской, коптской и эфиопской традиций. / Пер. с. фр. К.: Дух і літера, 2013.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook