Вчення про буття

 Більш  фундаментальної  та  складної  проблеми  у  філософії,  ніж  сутність  буття  не  існувало.  Навіть  у  наш  час   не  можна  знайти  правильно точки  зору   стосовно  вирішення   питання  буття.  Проблема  буття  у  співвідношенні  зі  свідомістю  завжди стояла  у  центрі  світогляду  філософії в різні  часи.  Досі  існує одна точка  зору, щодо  визначає   це  поняття.

ontologiya

Буття  як  поняття  відноситься  до  філософської  категорії,  означає  незалежну  від  свідомості  існуючу об‘єктивну   реальність –  космос, природу,  людину.  У сучасній  філософії  виник  цілий  розділ,  присвячений  вивченню  фундаментальних  принипів світобудови  та загальної   категорії  сущого – онтологія. 

Дане  визначення  походить від двох  грецьких слів  οντός – буття ; λογός – слово, наука – вчення про буття.  Воно  виступає  сукупністю  усього сущого,  єдністю  форм  та  способів  існування,  є особливим  специфічним  існуванням, характерним  набором  властивостей.

В  античний  період  це  поняття  було  вжито  при  філософі Парменіді.  У  його  поглядах  буття   існує,  непереривне, однорідне, нерухоме, тому  нічого  іншого  крім  сущого і буття не існує.   Не меншої  уваги  буттю  як  філософській  проблемі    приділяв  Платон.  Буття  уподібнюється  ним  до світу  ідей,  оригінальних,  незмінних,  вічно існуючих.

Він  протиставляє  істинне  буття  неоригінальному,  під  яким розуміє доступні  для  людських  почуттів  речі  та  явища. Речі  як  сприймаються  чуттєво  є  подобою, тінню,  за допомогою  яких  відображаються  досконалі  образи –  це  ідеї.   У  відому  діалозі  під назвою «Парменід»  філософ   говорить   про  земне  буття,  яким  виступає  реальне  чуттєве  сприйняття  світу.

Сутність  та  динаміка світу, характерні   конфліктом  між  небесним буттям  (істинним) та  земним  небуттям.  На думку  Платона  у  світі  не існує  нічого, щоб  було  вічним, незмінним,  адже  усе  підлається  виникненню,  зміні, загибелі.   Неабиякий  внесок  щодо  розвитку  вчення  про  буття  зробив  Арістотель. За  Арістотелем основою  буття є  первинна матерія,  яку  важко  визначити  за  допомогою  категорії,  бо вона  не  піддається уподібненню.

Буття  як необхідність  існування є  початком  усього у світі. Для  Арістотеля  існує  якась  сутність, що є вічною, нерухомою та  відокремленою від  чуттєих  речей.  Перша  матерія,  хоч  і  входить   у  складову  частину  буття,  проте  її  не  можна  поріювнювати   з буттям,  вважати  елементом  реального  буття.  Саме Арістотелеві  належить  розробка  вчення  про буття.

Головна  ідея  Арістотеля  полягає  у тому, що  реальне  буття  стає  доступним   для  пізнання з допомогою  форми,  якою  видається   людині.  В період  Просвітництва  існувало  інше  трактування  буття.  Так  Рене Декрт  вбачає  достовірність  усього сущого  у  людині  як мислячому  субєкті  про  себе,  по  відношенню до світу,  в  усвідомленні  людиною  своєї  діяльності.  Декарт  акож  ввважє,  що з відкиненням та  проголошенням  хибним  усього,  в  чому  можна  сумніватися,  легше  допустити,  що немає  ані  бога, неба,  тіла;  в  тім  сказати, що нас  не існує або  не  думаємо, не  можна.  Тому  що  це було би протиприроднім  вважати  те,  що  мислить  неіснуючим. У  Декарта,  якістю буття  є  духовне  начало, Я – мисляче.

Декартом  визанаєтьяс  і інше  начало  сущого,  яким  виступає  матерія, що залежить від  свідомості та духу.  Виявляється,  що буття  Декарта  носить дуалістичний  характер –  у  духовній та матеріальній  формі. У суб‘єктивному  ідеалізмі Джорджа Берклі  сутність  буття  подається  так:  усі  речі  виступають  комплексом наших відчуттів  і залежать від  свідомості.

Речей  у  земному  втіленні   не  існує,  вони  містяться  у люській  думці. Діалектичний  матеріалізм  Маркса  та  Енгельса  вбачає  в основі  буття  матерію.  Адже  вона  наїхню думку  безкінечно  існуюча,  у просторі  та  часі,  не залежить  від  свідомості людини.  Буття  не  може  існувати  без матерії,  оскільки самі  вічні  та одночансо  існують.  А щодо небуття,  марксистська  філософія  доводить,  що  це не є  зникненням буття,  а його переходом  з однієї  форми до  іншої. Ними  було  виділено  буття  у кількох  рівнях, зокрема  природньому  та  суспільному.

Під  суспільним буттям  розуміються  сукупність  матеріальної  та духовної  діяльності  людей  (виробництво, продуктивність праці).  Філософія  екзитенціалізму ХХ століття, зокрема  Мартіна  Гайдеггера  розглядає  буття, даючи  йому  різні характеристики та тлумачення,  які  інколи  протирічать  та  заперечують. Буття  за  Гайдеггером є  річчю,  але  не  деяким сущим,  тоді  ж  як  час –  річ, а не  тимчасове.   Насправді  за  висловлюваннями філософа  і буття,  і час  мають своє місце. Буття  не  є річчю, а  визначається  часом. Час  також не  є річчю  а деяким сущим,  перебує  в бутті.  Прийшовши до висновку, Гайдеггер  сказав,  що  буття  раціонально  пізнати не  можна.

Таким  чином,  буття  пройшло  складний  шлях розвитку  перед  своїм остаточним  формуванням.  Загальними  рисами буття   виступає  боротьба  між  матеріалістичним  та  ідеалістичним  підходами.  Згідно  першого –   буття  тлумачиться  як матеріальне,  іншого – ідеальне.  Виокремлюються    наступні  періоди  тлумачення   буття:

  • міфологічний (античний);
  • натуральна онтологія (буття «саме по собі»);
  • епістемологічний (пізнавальна та  практична  діяльність людини за Кантом).

Буття  розглядається  в цілому  як те, що  пов‘язується  з  пізнавальною  та практичною людською діяльністю, бо  в античні  часи  воно співвідносилося  з  матеріальним  світом,  космосом. Слід зауважити, що  проблема самого  буття  та  його  осмислення  виникає  практично  з  формування  культурної  людини.  Античні  мислителі  почали задумуватися  над  тим, що  собою  являє  навколишнє середовище,  як  воно виникло,  чи   є  кінцевим  або безмежним. Такі питання   цікавили  сучасну  людину, яка задумувалася  над проблемою  існування  та  світу.

У наш  час  буття  – філософська  категорія, що означає  реальний  існуючий  світ, який  лежить  в основі  речей  та  явищ.  Буття  включає  різноманітність   космічних, природніх  речей  та  явищ. Тоді  як перед  конкретною людиною  буття  має два види :  космос, природа  речей,  духовні цінності,  які створила  людина.  Завдяки людській  свідомості  підтверджується  існування  буття, отримується точка  опори,  якою підтверджується  вічність  і нерушимість світу.  Існує крім цього  інше  розуміння  буття,  обумовленого  тимчасовим  людським  існуванням , що отримує співвідносне   відображення  у свідомості. В тім таке буття   тимчасове, кінцеве. Таким  його уявляє  сама  людина.

Тому  космос, природа, суспільство, людина,   виступають  різними  формами  буття,  що  мають  специфіку  існування  та функціонування.  Ці форми буття  є взаємозалежними  та взаємопов‘язаними.

У  сучасній  філософії   робиться  спроба  переосмислення   онтологічного  підходу   до буття, який  виходить  з  аналізу  людського  існування.

Богдан  Стрикалюк

Обговорення: Коментування вимкнено
  1. Сергій сказав:

    Дуже багато орфографічних помилок у тексті. Видно ,що і самі не читали, те що друкували

Коментування закрито

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook