Уніфікація чи втрата ідентичності?

indddІснує чимало актуальних питань, які варті уваги для вирішення труднощів в сучасному світі. Ні для кого не є таємницею, що світ сповнений багатьох проблем, які необхідно вирішити. Це, зокрема, проблема світової економічної кризи, потенційна нестача природних ресурсів землі та перенаселення планети вимагають пояснення і формування єдиного підходу до їх вирішення, які містяться в єдиному запитанні “Як зробити наше життя хорошим та щасливим?” Без війни, без голоду. Не залишається жодного сумніву, що ідея зробити наше життя комфортним, спокійним та затишним є лише позитивною, При цьому, однак, різними поставали її методи.

З часів марксизму в XIX столітті формулюється особливий тип економічних відносин, який передбачає боротьбу за буржуазним класом, як основою експлуататорства. Причому, такий тип соціалістичних відносин не був новий. З часів середньовіччя, особливо в період Реформацї тривала боротьба між селянами, плебеями та феодалами за рівні права щодо землі, приватної власності тощо. Ідеї соціалізму дали свої плоди в різних її варіаціях, включаючи відому марксистсько-ленніську інтерпретацію, інтерпретацію політичного уряду “мао” в КНР і т.д. 

В рамках ідеї соціалізму, Володимир Ленін окреслює основне завдання соціал-деомкратів, як боротьбу “проти класів капіталісті, які ставлять завдання зруйнувати соціалістичний устрій”, а також демократичною боротьбою проти абсолютизму. При чому обидва елементи, на думку, лідера Жовтневої революції, були важливими важелями для зміцнення соціалістичних основ суспільства.

Минав час. Ідея проте, як допомогти зробити людське життя спокійним, безтурботним; без війн, голоду та нещастя продовжували ламати голову багатьох політичних діячів та філософі. Особливо таке запитання було відправним пунктом у негайному її вирішенні, коли чутно було неабияк про репресії сталінізму в 30 –х рр. XX ст., голодомор на території України, і до того ж всього, два фронти тоталітарних режимів комунізму та фашизму, який плідно в корінився в політичному курсі націонал – соціалізму Адольфа Гітлера. Все це – результат мільйони смертей, загиблих невинних людей. Офіційна статистика запевняє нас, що в період другої світової війни,  яка тривала з 1939 року закінчуючи 1945 роком загинуло понад 50 мільйонів чоловік. Це майже, як знищити усе українське населення.

Результатом постала не лише криза економічна та політична, але й моральна та духовна. Обіцяні робочі місця – не були надані; молодь обирає для себе новий тип моралі сформований на фоні постовоєнних подій та ніщивних поразок. “Peace” (мир) – одне з пацифістичних лозунгів популярного руху хіпі у 60-х рр.., прозвучала як антитеза будь яким мілітаристським діям; “make love” – як форма протистояння традиційній моралі та способу життя “батьків,” дідів – прадідів в питаннях цнотливості у зв’язку з неспроможністю, як вважалось, побудувати мирне суспільство на традиційній моралі. Зрештою, якщо і не було після цього нових війн всесвітнього масштабу, однак додались після цього нові проблеми… СНІД, як виклик людству на тезу щодо заперечення людської моральності. Масу генетичних та нових психічних захворювань, зокрема депресія атакують нову генерацію людей. Власне, таке враження, що війна нікуди не зникла, а отримала нову форму. В 60- х рр. в період масової міграції в країни Європи, зокрема, у Францію, як колоніальної держави, поступово відбудовується поствоєнна Європа. Тисячі турецьких робочих рук відбудовують Німеччину після своєї капітулації. Американський та радянський сектори поділили країну, а відбудовувати її доручили мігрантам, які потерпали від безробіття та важкої економічної кризи в своїй країні. Це стосувалось багатьох європейських країн. Європа та світ розпочинають формувати нову стратегію мислення задля подолання тоталітарних режимів, формування суспільства мирного, толерантного та демократичного. В кінці XX століття розпадається Радянський Союз. Спроба побудувати комуністичне суспільство від соціалістичного завершилось поразкою. Не було політикам, представникам ООН та “Римському клубу” вирішити просто проблему війни, миру, товаристськості та співдружності.. Потрібно було й ти далі, щоб створити такі суспільні умови, які б передбачали не тільки як передумови військовим конфліктам, але й вирішити проблему расової та етнічної дискримінації, суспільстві, в якому рівні абсолютно всі. Усі релігії, культури, традиції унікальні кожен в своєму аспекті. Варто лише поставити знак дорівнює, щоб сформувати таке суспільство. В той час мігранти продовжують активно працювати в Європі і відбудовувати її, проживати із своїми сім’ями, пізніше подекуди, асимілюватись з етнічним населенням і т.д. Необхідною умовою для вирішення таких проблем постало явище, яке втягнуло в себе весь світ, і західну цивілізацію, ісламську, слов’янську та інші. Весь світ слідкував за змінами, які плавно відбувались у світі. Немає жодного сумніву, що культура заходу, як впливовий політичний та економічний важіль не можливий без споживацької культури. Американізація створила такий феномен, як масове споживання, утворились транснаціональні корпорації, які дійсні по всьому світі з випуску починаючи від безалкогольних напоїв завершуючи комп’ютерними пристроями та гаджетами. Глобалізація, яку підтримувало ряд політиків вбачали основу вирішення майбутніх і теперішніх проблем суспільства. Глобалізація є відчутною в тих умовах, що нам доступними є приготування національних страв різних країн, однаковий офіційний стиль одягу, користування глобальною мережею Інтернет та соціальними мережами.

Явища глобалізації та культурної асиміляції не є новим феноменом. Американський дослідник Самуель Хантінгтон не лише описує кожний вид культури та цивілізації, але й також їх взаємодію, поширення певних її культурних архетипів та елементів. Як у середні віки арабська наука дала поштовх розвитку для заходу, так сьогодні через глобалізацій ці процеси такі явища є невід’ємними та беззупинними. Великі імперії античності показують про можливість створення глобального суспільства задля підпорядкування, створення дино їх централізованої системи влади, яка вирішуватиме глобальні завдання і, начеб то, полегшить людське життя. Однак, перших в сучасному розумінні глобальних держав, Римська імперія, ще з часів Октавіана Августа починаючи з 27 р. до н.е. передбачає об’єднання (уніфікацію) античного світу. Мета Римської імперії була підкорити, як вважалось варварські народи та племена. Ставилось чітким завдання уніфікація юридичних та моральних ідеалів. Результатом такої асиміляції був повний провал та крах могутньої імперії у 476 р. н.е. Християнська культура та цивілізація, її моральний підхід допомогли останньому плаванню імперії, великому політичному гіганту. Аморальність державних службовців, культурна та етнічна асиміляція населення привели стан імперії до того, що вона залишилась такою могутньою лише на сторінках підручників з історії. На жаль, не більше….

З огляду на вищеописані глобальні проблеми XX століття привели до того, що в політичних колах часто виникали ідеї створення нового типу суспільних відносин. Після завершення Другої світової війни та відбудови Європи, йшла мова про створення єдиного економічного простору. Все розпочалось після нової спроби втілити ідеї пан’єропеїзму в новому форматі без війни та з рівністю вдалось в знаки 1951 р., коли шість європейських держав: Бельгія, Італія, Німеччина, Нідерланди, Франція, Люксембург підписали  Паризьку угоду по спільне виробництво сталі та вугілля. Однак економічна інтеграція сприяла подальшому розвитку цього явища. І вже у 1957 р. було постановлено про створення європейського економічного товариства. З 1992 року у нідерландському місті Маастрихт було закладено основи для функціонування того, що нині ми називаємо ЄС – Європейським Союзом. Нині в таке економічне та політичне державотворення входить 28 країн, кожен зі своїми особливостями культурними, мовними, етнічними, і навіть подекуди – релігійними. Зрештою це – уніфікація або об’єднання,яка передбачає ідентифікацію з новим рівнем. Меркантилізм у системі споживацтва розвинув нові цінності у сучасних європейців. Духовна культура позиціонує себе в специфічно новій формі, яка виражається в рамках нової форми гуманізму, толерантності, гендерної рівності.

Повага окреслює себе в якості “толерантного” відношення до “інших”, не таких як ти. І не має різниці, чи це представник іншого етносу, релігійних переконань чи статевої орієнтації. Основне –  намагатись максимум не допускати проявів жодної критики в їх адресу. Однак, мало показати свою повагу до інших. Варто просто показати, що твої переконання, наскільки б вони не відрізнялись один від одного, – вони залишаються один і тим же. Чи ж не тому у Бельгії була відмінена новорічна ялинка а також згадки про “Різдво” та “Пасха”?  В результаті ви – рівні, одне і теж. І тут знову констатуємо новий рівень ідентичності, яка виплаває з нового, навіяного постмодерним баченням гуманізму. Ви рівні разом  зі звичайним типом сім’ї , не зважаючи навіть на те, що твій сусід гомосексуаліст; ви молитесь одному Богові, навіть, якщо один читає Біблії, а інший Коран чи Тору. Ви – людина, гендер з певною соціальною роллю, яка визначена для Вас у соціумі, однак не є повному розуміння різними, як чоловік або жінка. Просто гендер, який виконує певну функцію. Емансипація жіноцтва показала абсолютно новий рівень ідентифікації. Умовна назва глобальної проблеми “золотого мільярду” – одного мільярду гідних людей на планеті, яка стала неодмінним приводом розглянути факт збільшення населення планети яке так обмежене ресурсами. І культуролог та філософ Сергій Кара – Мурза, і економіст Томас Мальтус з його першим законом народонаселення визначили, що людству не вистачить усіх природних багатств планети. Підтвердила це також британська “желізна леді” Маргарет Тетчер. Однак, саме у США гендерна свобода та рівність стали тим важелем, який начеб то логічно вписувався у вирішення “золотого мілярду.” На арену виходить активістка за гендерну рівність та права жінок Маргарет Зангер пропонуючи ідеї жіночої стерилізації та абортів. Чи не здатним будуть такі явища зменшити кількість населення і чи не дозволять перетворити у соціум потенційно старіючих націй?  Просте рівняння: “жінка дорівнює чоловік” створює нове розуміння сімейних відносин і різноманітності їх комбінацій. А це означає, що не обов’язково потрібні усталені поняття “мама” і  “тато.”

Типово, що такі кардинальні зміни відбуваються, не лише в країнах ЄС, але й у США, Канаді та Австралії. Жахлива новина облетіла засоби масової інформації. На каналі Youtube від “tbnrussia” 25 квітня 2013 року була опублікована новина, згідно з якою у французькій республіці мають зникнути поняття тато і мама. Парламент проголосував за визнання одностатевих шлюбів. Натомість їх замінять на “батько один”, “батько два.” І немає жодної різниці, чи це сім’я з чоловіка та дружини, чи “сім’я” гомосексуалістів. Від рівня ідентичності “людина”, переходимо до формування нового рівня “пронумерованої.” Особи. Адже це уніфікація. Це ідентичність. В європейському суспільстві усі рівні. І не лише в ньому. Подібні законопроекти вже існують в Каліфорнії та деяких інших американських штатах. Дивує лише одне: чому, приймаючи такі радикальні рішення, ніхто не радиться із суспільством, чи потрібні йому такі зміни? Чи прагнуть люди цього, чи ні? У Франції з цього приводу протести. Одна жителька, яка проживає в Парижі скаржиться: “Я втратила роботу через кризу, а уряд турбується через якісь одностатеві шлюби… В нашій країні понад 4 мільйони безробітних.” Однак важко щось зробити проти нової “демократичної” ідентичності. Ми усі рівні навіть в тому аспекті, коли мова йде про економічну кризу та безробіття.

Однак мова не лише про економічну кризу іде мова. Справа йде і про духовну кризу. Там, де європейці сказали: “ні вірі в Бога”, святе місце ніколи не залишилось пустим. Здебільшого західні церкви швидко переобладнали під релігійні потреби мігрантів і їх нащадків – саме тих, які відбудовували європейське суспільство в післявоєнний час. А куди ж зникла віра та духовність корінних європейців? Чому секулярність швидко обернулась в пустоту храмів і в дехристиянізацію суспільства? Адже я не побоюсь сказати, що саме процеси християнізації стали наріжним каменем духовної цивілізації та культури європейців. Звичайно, легше сформувати “нову духовність” як показник того, що пересічний європеєць визнає сім’ю з одностатевими партнерами, а діти вивчають секс – просвіту у школі затверджену міністерством освіти замість уроків “Закону Божого.” Та зрештою можна зробити вийняток, для мусульман, наприклад, і не тільки. Можна, як у Данії, яка з 2012 року  з першого класу ввела уроки ісламу, адже таких сповідуючих, такої здавалося б на думку окремих людей, жорсткої релігії, стає чомусь все більше, поряд з усіма європейськими процесами, які відбувається. І не лише в Данії. Уроки ісламу, як духовної та релігійної культури давно існують в Німеччині, Франції, Великій Британії, Іспанії тощо. Дивно, чи не так? І чи не нагадує це все нам в нашій ідентичності та уніфікації повторення того, що було раніше? Чине про асиміляцію культури, цілковите поглинання йде мова? Чи не нагадує усе це нам помилки Римської імперії, яка після духовно кризи з найшла себе в християнстві серед багатьох інших релігій, які були там. Подібно як іслам для сучасних європейських країн стає ледь не якимось оплотом духовності серед усіх, як я вважаю антигуманних процесів, така ж роль і християнства була серед сотні релігій та можливих сект у славній та могутній імперії, яка завершилась повним крахом та фіаско.

Робімо висновки, шановні читачі, вже сьогодні!  І справа не в мусульманах чи ісламі або ж у будь якій іншій традиції. Мова йде про втрату нашої духовної культури, нашої ідентичності. Ми сьогодні втратили наші духовні ідеали на основі яких ми могли б виховувати своїх дітей. Втративши основи духовної культури, ми втрачаємо наші образи, ідеали. Невже в майбутньому батькам варто буде сказати, що можна виховати на таких постатях, як Харві Мілк чи Альфред Кінгсі? А як щодо зброї масового управління людей, таких як телебачення? Навряд чи , щось позитивне можна дати нашим в результаті переглядів “Comedy club” чи “Південний Парк” або на мильних операх на кшталт “Бівас та Батхед.” Ні, я не стверджую, що усе в цьому світі є поганим та негативним. Інакше не існував би цей світ. Питання постає в сучасному суспільстві про особливості нашої культури та втілення її в наше повсякдення життя. А як щодо уніфікації? В результаті навіть процеси духовної, політичної, і подекуди економічної уніфікації більше програють, аніж виграють А зрештою давайте визначимо для себе, хто ми? Українці, поляки, німці, французи шведи? Чи…європейці, як нове якісне уніфікаційне ідентичне явище з новою сформованою для нас культурою? Швидше за все, світобаченням.

Проблема голоду в збіднілій Африці так і не вирішилась. Сьогодні більше одного мільярду людей продовжують голодувати, а населення землі продовжує лише збільшуватись. Економічна криза стає відчутною в ЄС, мільйони безробітних сьогодні ходять вулицями європейських міст і не знають, як рухатись далі.

Шановні читачі “Апейрон+”! Разом з Вами я бажаю задати запитання, яке задає не одне покоління нашого українського суспільства: “Хто ми?” Хто ми за нашою ідентичністю і куди ми крокуємо? Який курс духовний , політичний, економічний має обрати народ, наше українське суспільство в нашій державі? Я не думав писати в колонку редактора стільки багато, як цього разу. Але все, що відбувається навколо нас не залишило мене байдужим, швидше навпаки – схиляє мене до багатьох роздумів і до постановки нових запитань разом з Вами. Сьогоднішнє молоде покоління може запитувати старше покоління: “Чому все, що Ви надбали за свій час, в один момент зникло?” Іноді старше покоління дивується: “Чому така сьогодні молодь? Чому сьогодні так багато молодих людей страждають від алкоголізму та наркоманії і від багатьох видів залежностей?” Відповіді на ці за питання ми повинні шукати у тому, що ми втратили, –  в нашій духовній культурі та вірі. Адже без віри в Бога, плекання щирості, любові та надії ми не зможемо зробити черговий до справжнього поступу та духовного злету; ми у жодний спосіб не зможемо стати щирими та тими, хто носить доброту у своєму серці. А наша культура та духовність має свою спадщину, має свою історію. На сторінках нашого електронного глянцю “Апейрон+” ми здійснимо черговий крок до зустрічі з відповідями на ті запитання, які так часто плекає наше суспільство.

Це і нині доводить нам про актуалізацію філософської рефлексії.

Фактично, циклічність нашого буття породжує одні і ті ж запитання: Як? Чому? У зв’язку з чим? І головне – для чого? В черговий раз людина продовжить пошуки відповіді на них. На сторінках цього журналу кожен читач побачить спробу людини дати більш адекватну та пристойну відповідь на одвічні її питання шляхом філософського осягнення дійсності. Маса поглядів, переконань, спільних ідей рухають людство вперед на черговий крок до нових досягнень і звершенню нових підйомів.

Аналітика, осмислення дійсності, релігія, духовні процеси, цікаві подорожі та поетичні рядки – усе це на сторінках одного журналу!

І все ж таки, яка наша ідентичність? Хто ми?

Від щирого серця сподіваюсь, що відповіді на ці запитання можливо знайти на сторінках нашого глянцю. Побажанням моїм читачам від щирого серця – не забувати нашу віру в Бога та духовну культуру. Досвід минулого стверджує,  що забувши духовну культурну спадщину, віру та найціннішу духовні скарби та багатства – повернути назад стає усе дедалі важко, а іноді й неможливо. Тому, давайте нехай кожен проаналізує своє бачення і намагатиметься віднайти свою ідентифікацію.

Від простоти та щирості зичу усім лише позитиву та гарного настрою!

Сподіватимемось разом з авторським колективом, що і цього разу часопис виявиться цікавим, актуальним та читабельним

 Євгеній Распопов

Головний редактор журналу Апейрон +