У пошуках душі

Поняття  душі  розумілося у кожній  історичній   епосі  по – різному. Адже душа  не є  неживим елементом   існування  тіла, а швидше продовженням  його існування.  Не може  існувати матерія без духу, так само,  як  і дух без матерії.  Матерія  – це є лише форма  цього  світу, яку пізнає людина кожного разу. Проте  дух  – це є вища категорія  існування  людини та світу.  Якщо ми візьмемо до прикладу  фізичний світ,  то ми побачимо  його матеріальну сутність, а якщо  ж візьмемо  до уваги  божественний світ, то  споглядати або  ж  пізнати світ, ми не можемо. Оскільки цей світ  не може  бути сприйнятий людським  розумом.

Згідно християнської точки зору,  душа  є  частиною  духовно-божественного  світу, світу  божественних істот, вільних  розумом та волею, а от тіло – це частина фізичного або ж матеріального світу, світу  речей, предметів, явищ та процесів.  У земному світі було створено  рослини, тварини  і на кінець людину. Людина  за  своєю природою складається  з  тіла, душі та духу. Це  є  християнська теологічна позиція. Матеріалісти  стверджують зворотне:   причиною створення  світу  є матерія,  присутність Бога опускається, натомість в силу вступають фізичні закони.

Фізичні  закони  доводяться  шляхом  вироблення  аксіом, гіпотез та теорем, проте  закони  духовного світу  значно більше відрізняються  від  попередніх.  Для нас все ж таки залишається  загадкою  світ духу.  Душа і дух  не є тотожними  поняттями. Душа  –  це  дуже  складне   поняття  у філософії, релігії та психології.  Згідно  філософії,  душа – це безсмертна субстанція,  не матеріальна сутність,  через яку  виявляється божественна природа людини, яка дає їй  початок та обумовлює  життя.

На думку психологів, душа – це  здатність відчуття, мислення, свідомості, відчуттів та волі, тобто це  є  психічний  процес  людини. Філософ Платон  розділяв  поняття душі та тіла, натомість  як  Арістотель  навпаки –  поєднував душу та тіло  як одне ціле.  Отож  платонівські ідеї  щодо  душі та тіла  є далекі  від істини, а от ідеї  Арістотеля – близькими. Можливо саме  тому ці ідеї  були  сприйняті  європейським світом.

Душу можна розуміти  як  вищу субстанцію,  яка  є невідділимою  від матеріального світу і людини.  Душа –  це  своєрідне  дзеркало людини, яке відображує  як позитивні так і негативні сторони  людського життя, буття та існування.  У більшій мірі, душа  є  субстанцією, яка  володіє  людиною  та  скеровує людину  до  благих намірів, поступків та дій.  Індуїсти  стверджують, що душа  внаслідок  реінкарнації може  переродитись заново у іншому  тілі.

 

А  давні  індіанці  вірили в те,  якщо  вкинути просту зернину, то вона  помирає, але  під  дією  дощу народжується  заново.  Крізь землю пробивається  паросток, який  у швидкому  часі  переростає  у повний добірний колос. Таким чином вони виношували ідею  про безсмертя душі.  Тому  можна провести чітку паралель х християнством, яке  стверджує  про воскресіння душі після смерті.

У іудаїзмі  душа є  божественним началом в людині, не матеріальною природою. у людському єстві  діють дві волі: добра та зла. Добра воля – це  людська душа, зла ж воля – її тіло.  Тіло  постійно  прагне до різного роду  мирських насолод:  їжа, пиття,  забави, ігри, задоволення  сексуальних потреб.  Тіло  говорить: «Я хочу!» Душа каже: «А воно тобі потрібне?», а розум: «Зупинись!»

Ось таким чином  відбувається   довічна боротьба  духу та матерії.  Отже  ми  бачимо дуалістичну ідею – боротьбу добра та зла.  Але  колись  врешті – решті  зупиниться це  двоєборство.  Чи  настане кінець  цій війні, можливо протистоянню?   Ця  боротьба  відбувається  у  сучасному  реальному світі,  який  був  створений  Всесвітнім  Розумом, а зараз лежить в руїнах людської свідомості. Людина  стала руйнівником світу, який  повстала з небуття.  Вона перетворила  його  на  руїни: техногенні катастрофи,  пустирі, чагарники,  порушення екосистеми, ядерні війни.

Що ж  тоді  відіграло  негативну роль  в її діяльності?  Гордість  та  зарозуміння, пихатість, жага до  наживи.  А наслідки як ми бачимо просто  катастрофічні, вони ведуть до трагічного кінця.

Стрикалюк Богдан

Магістр релігієзнавства