Античний історик Полібій спостерігав за циклом, що складався із шести основних політичних режимів, які змінювали один одного: монархія, тиранія, аристократія, олігархія, демократія, влада натовпу (охлократія). Китайські історики, арабські філософи пізньої середньовічної доби, західно-європейські мислителі та просвітники Нового часу притримувалися ідеї циклічності, тобто спрямовували свою думку проти лінійної інтерпретації історії. Віко виділялися три епохи нації, які існували у циклі.
Перша епоха називалася «століття богів», оскільки розкривала панування міфології та повну відсутність держави, де пріоритет мали лише релігійні структури. Друга на відміну від першої продемонструвала панування тільки аристократичної держави, в цей період створюються героїчні епоси. У третій епосі перевагу здебільшого має демократична держава або як прийнято вже її називати «монархія», світ осмислюється в історіографії. Сама ж циклічна ідея стала протиставленням поступовому людському розвитку культури ХІХ –ХХ століть. Ця ідея прослідковується у науковця Данилевського , особливо в його русі культурно-історичних типів, в концепції культороголога Шпенглера щодо розвитку так званих «культурних організмів», в ідеї Тойнбі про локальні цивілізації, а також Гумельова зі своєю теорією етногенезу.
Богдан Стрикалюк
