Історія релігій, Притчі        05 Лютого 2017        1220         Прокоментуй!

Цар і камінь (притча)

Один чоловік був некрасивий на вроду, низенької статури, кривоногий, але його чомусь усі дуже любили й поважали. В тій же місцевості жив цар, високий, стрункий, красень, якого люто ненавиділи, хоч мав він багатства, різні коштовності. Задумався він над тим, чому його, царя, не люблять, а бідного чоловіка люблять. Покликав його до себе і каже:

Цар і камінь (притча)

– Навчи, як я маю чинити, щоб мене також усі любили, як тебе.

– Добре, царю, але ти повинен заплатити мені наперед. І заплатити тим, чим схочу я.

– Добре, – погодився цар.

– Одягни жебрацький одяг, щоб тебе не впізнали, інакше вони бачитимуть у тобі царя і з боязні перед тобою імітуватимуть любов до тебе.

– Добре, – сказав цар. – А щодо плати наперед, то скільки ти хочеш?

– Всього кілька самоцвітів, і то лише на якийсь час.

Цар зробив, як він велів. Дав кілька коштовних камінців, які чоловік тут же сховав за пазуху.

– І собі поклади кілька, – порадив цареві.

Цар подумав, що шкода самоцвітів, і поклав прості камінці. Пішли вони між люди. Побачивши гурт чоловіків, чоловік промовив до царя:

– Тепер роби, як я, – і тут же витяг із-за пазухи самоцвіти і почав жбурляти в людей.

– Добре, що я хоч не взяв дорогого каміння, – подумав цар і почав гамселити їх своїм камінням.

Реакція була миттєва. Царя побили, зв’язали. А бідного відпустили, віддавши самоцвіти, але перед тим нагодували, ще й вузлик на дорогу дали. Дізнавшись, що це цар, згодом відпустили і його.

– Ну, і яка наука? – спитав цар.

А та наука, що треба носити за пазухою не зле слово, а добре, тоді й відповідь буде добра. Той, хто стукає кийком, йому відчиняють дрюком.

 Юлія Головчин

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook