Трактат про рабство наших душ

Про свою душу я можу сказати лише те, що вона мене не влаштовує. Все це тому , що вона в мене рабська. В цьому тільки частина влане моєї вини. Решта провини на батьках, школі, суспільстві в якому мені доводиться жити. Батьки мої самі будучи влисниками рабських душ, не могли дати мені нічого крім такої ж рабської душі. Далі вони вкупі з суспільством плекали в мені ці задатки рабської душі, допоки я не виріс та не став трохи сам, про це кумкати. За порадою Чехова, став потрошку вичавлював із себе раба, але цей слизький Юда настільки глибоко сидить в моїй дущі, що вичавити його повністю в мене ніяк не виходить.

Душа моя очишується певною мірою, але до повної чистоти дуже дагеко. Рабство в ній сягає таких глибин, без яких і душі-то самої ніяк бути не може. Незважаючи на свій курс вичавлювання, все ж іноді так трапляється в моєму житті, що доводиться коритися перед дурною силою, вірити в наглу, але красиву брехню. Потім за ці хвилини нехлюйства сам себе караю та не невиджу. Але знаю, що всі довкола мене й того не роблять. За це я ненавиджу їх ще більше ніж себе.

О українці – вічне рабське плем’я!

Де заблукала ваша воля до свободи? По яких маркетах, бутіках та шопах вона тринькає свої грошики?  Хто вбив нашу епоху просвітництва, при перетині державного кордону? Чому зі скарбниці світових знань ми замість величі духу постійно виносим повні пазухи скам’янілих від часу чорних перлинок щурячого лайна? Було серед нас кілька вільніх від душевного рабства людей, та й тих задушили. Що нам тепер робити зі своїми рабськими душами?

Наврятчи, хтось окрім мене переймається всерйоз цими питаннями. Всі докола живуть рабами, роблять діточок, виховують їх такими ж самими рабами. «Німі на паншину ідуть і діточок своїх ведуть», як казав поет. Тепер, не зважаючи на новий виток розвитку цивілізації, пролерарську революцію, права людини для нас нічого не змінилося. Ми, як були рабами, так ними й зосталися. Бо душі нащі рабські ніякими революціями не звільниш. Сьогодні в нас новий господар – споживання. Людям довкола плювати і чхани на все, їх реально цікавить лиш зростання кількості власного споживчого кошика. «Жерти, Жерти!» волають раби довкола, вони міняють на ковбасу, гречку й горілку тіла й дущі. От тільки рабські дущі в умовах коли пропозиція значно перевищує попит йдуть дуже дешево, продаються цілими тисячами. «За шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси».

Люципер тому не дуже-то й радий. З часів Фауста, його здобич неухильно міліє, що взяти з рабських душ? Все ондо, що курячі лапки з кігтми – тільки й того, що собакам на поживу. Мені дуже прикро, що маючи надпотужні коммунікації, ми сьогодні займаємося тим, що виховуємо й плекаємо в собі рабство. Чим далі, тим міцнішають позиції простої й не хитрої філософії споживання. Це вона забирає владу над нашими душами не залишаючи в них місця Істині. Та що там казати, коли цим благородним словом сьогодні охрестили горілку! Рабство в нащій країні дедалі глибще заповзає в дущі, напуваючи їх своїм ядом, прибутки все більше, а совісті та свободи все меньше.

Єдиний вихід з цієї ганебної ситуації для нас українців – революція душ. Виполоти з них рабство швидко та безжально. Істину слід приймати в образі Христа, а не паскудної горілки. «Якщо твоє око спокушає тебе – виколи його, бо кращё тобі безокому увійти в Царство  Боже, ніж взагалі туди не війти» Ось той принцип за яким треба діяти всім, хто ще остаточно не перетворився на споживачьку худобу. Зробимо революцію в душах і станемо справжнім вільним народом, або згинемо як мільйони німих рабів до нас. Ніяка формальна незалежність не звільнить наших рабських душ від того тягаря, який нам навязували всі та скрізь. Легко бути рабом, але ганебно, а от зробити себе вільним – то великий здобуток і скарб.

Анатолій Болдарев

Студент СНУ ім. В. Даля