Торжество православ’я: (Історичний екскурс)

torzhestvo_pravoslavija_w В історії християнської церкви торжество православ’я є дуже визначальна і важлива для усього світового християнства. Адже, попри всіляку боротьбу, церква завжди залишалася вірною, чесною і справедливою, а догмати віри – надійною духовною зброєю проти різного роду єресі – неправдивих і шкідливих для  християн  наук, що спотворюють божественні істини.

В апостольські часи велася полеміка між язичниками і християнами, в результаті якої перемогу отримали християни. Апостоли намагалися розкрити суть християнського віровчення, започаткованого Ісусом Христом, де вагому роль відіграє віра людини в Єдиного живого Бога, в божественний світ, безсмертя душі, загробне життя, воскресіння з мертвих, страшний суд Божий, вічне блаженне життя. Чисельність учнів апостолів почала поступово зростати, а церква – збільшуватись.

Своєю проповідницькою діяльність і поширенням християнського віровчення, апостоли зуміли оновити увесь античний світ. Після смерті апостолів, їхнє місце займають ієрархи і великі вчителі церкви. Їхня душпастирська діяльність сприяла духовному оновленню Церкви Христової, духовно-моральному вихованню суспільства і викоріненню різного роду неправдивих наук, які йшли всупереч доктринам християнської віри.

Сім Вселенських соборів засуджували єретичні вчення, які водночас намагалися спотворити Божественне Одкровення (Священне Писання і Передання), сутність християнської віри, замінити її викривленими і неправдивими поглядами, що стосуються християнства.

Не зважаючи на різні перешкоди, що існували на шляху церкви, її пастирі, заручившись підтримкою державної влади і самого імператора, силою Слова Божого обезголовлюють єретичні думки, неправильні погляди, що руйнують язичницькі звичаї, заміняючи їх іншими.

На шляху до перемоги Церкви було чимало випробовувань, різних перешкод, в тому числі й іконоборча єресь 784 року, що була виправдана імператором Левом ІІІ Ісавром. Боротьба іконоборців та іконо шанувальників наближалася до завершального етапу. Іконоборцям намагалися пояснити, що християни не поклоняються дошкам і фарбам, проте шанують Єдиного Бога у Трьох іпостасях.

Окрім того, усі образи походять від Первообразу – Ісуса Христа, тому що «усі ми створені за Його образом і подобою» (Св. Іоанн Дамаскин «Слово на захист ікон»). Після засудження єресі іконоборства при імператриці Ірині і Константинопольському патріархові Тарасію, церква набула нового життя.

Постановою Сьомого Вселенського собору було чітко зазначено в оросі про шанування ікон, які за необхідністю дозволялося використовувати в церкві та вдома, таких як Богородиці, Спасителя, ангелів, усіх святих, вшановувати їх поклонінням, проте не таким, що належить Богу, а цілуванням, і запаленими перед ними світильниками, курінням фіміаму. Так як честь вшанування переходить від образу на первообраз, і той, що поклоняється іконі, водночас поклоняється істоті, що зображена на ній.

Хоч VІІ Вселенському собору не вдалося зупинити рух іконоборства, але його зуміла спинити імператриця Феодора, за допомоги патріарха Мефодія їй вдалося встановити іконо шанування на території Візантійської імперії. Скликавши духовенство візантійців, Феодора проголосила першу неділю Великого посту – Торжеством православ’я.

Тобто остаточною перемогою православ’я над усіма можливими та існуючими єресями, які підтверджувалися всіма Вселенськими соборами, обороною догматів Церкви, як незмінних і непорушних істин християнської віри.

Торжество православ’я відбулася у 843 році і є визначною для усієї православної церкви, адже довготривала боротьба темряви була подолана світлом Божественної істини.

Стрикалюк Богдан

Магістр релігієзнавства