Сьогодні мова піде про те як повинні ставитися люди один до одного. Адже саме із цих глибинних почуттів і випливає любов – дорогоцінний скарб, що подарований Творцем світу. В ідеалі немає жодної людини, яка б поступилася місцем для іншої, натомість відчувається сплеск емоцій, що набувають здебільшого негативного характеру.І як такий стан людини можна співвіднести з любов’ю, коли вияв агресії настільки сильний, що аж зашкалює. Невже людина так і не навчилася цінувати те, що було їй дароване, то що ж тоді спонукає її до таких вчинків?
Відповідь для одних буде здаватися банальною, водночас і справедливою: влада, становище, гроші, скупість, ненажерливість, ненаситність. Усі вони ведуть до одного пороку гріха – життєвої гордині. Її можна спостерігати сьогодні, в середовищі суспільства, у якому тільки керують ринкові ціни, а приватні особи тільки те й роблять, що користаються за рахунок інших. То ж недарма існує народна приказка: «Бо так здавна ведеться, що нижчий перед вищим гнеться». Хіба ж настільки потрібно бути безглуздим, щоб облесливо прислужуватись комусь?
Якщо ж Христос навчав толерантності, то тим більше і ми, які є прості, убогі, хворі душею і тілом люди, не можемо через свою лінь виконати це золоте правило. Про яку духовність або ж релігійність може бути мова, коли людина вдає з себе побожну і цією маскою намагається приховати своє лицемірство? Наскільки жалюгідне і противне Богу ось таке лицемірство, яке Він викриває, а ми у свою чергу уподібнюємося до «гробів побілених, що повні кісток і усілякої нечистоти». Практично у нас немає чистого, побожного духовного життя, що наша аморальність стає панівною релігією для безумців, які насмілилися виступити проти Бога.
Лише Бог Своєю могутньою силою може зруйнувати лукавість, підступність, брехню і усі негативні явища на Землі. Бог – це втілення ідеалу краси і добра, в Ньому немає ніякого зла, окрім любові до людини. А тому, людина повинна завжди пам’ятати, що кожного разу вона стоїть перед Своїм Творцем і відповідатиме за кожен неправильний вчинок або дію, думки, помисли і слова.
Слова людські, як направлені стріли, що вилітають з цілковитою точністю, на зразок направленого лука і ранять не тільки серце, а й душу. Бо ж ранити легше, ніж попросити прощення. А як важко витягнути з людини це однісіньке слово: «Пробач…»
Богдан Стрикалюк
Магістр релігієзнавства
