Конкурс "Людина та людяність"        17 Вересня 2016        266         Прокоментуй!

То де ж ця людяність?

Ми зібрались сьогодні послухати про людяність, дізнатись, що це за явище, яке було у наших предків як історичне надбання. Чому саме зібрались? Та того, що це поняття скоро стане терміном з найдавніших тлумачних словників. Діти будуть запитувати батьків, ті будуть пожимати плечима, а на це запитання зможуть відповісти лише прадіди та прабабусі. Ця життєва картина може чекати нас в майбутньому в найгіршому випадку, але давайте все по порядку.

lydi

Окей, гул, що таке людяність? Стаття з Вікіпедії тлумачить, що це гуманність, де у вузькому сенсі – це прагнення не завдавати страждань людині, наскільки це можливо. Однозначно, навіть, Вікіпедія має право на свою думку, але погоджусь я з цим чи ні – це вже інше питання.

Особисто я не можу поставити знак дорівнює, щось випливає з чогось, але явно не рівноцінно. Людяність – це достатньо широке поняття, яке вміщує в себе безліч понять. Давайте зупинимось на такому тлумаченні, що людяність –  це безмежні простори людської доброти.

У сучасному світі людяність – це скоріше розкіш, ніж звичний продукт споживання. Людяність може собі дозволити не кожний, адже цим самим ми ставило себе під удар. Оголивши свої відчуття і емоції перед іншими людьми, ми тим самим погрожуємо собі, а у подальшому зарікаємося  ніколи не ставати слабкими в очах інших. Світ став егоїстичним і конфомізьким, зайвий раз не хочеться вилізати зі своєї огрубілої, але безпечної шкарлупи і тим самим покидати свою зону комфорту. Ви скажете, що я песиміст, але це неправда, я та людина, яка може собі дозволити людяність, але чогось від цього не стає приємно на душі. Скоріше, це тривога, що я втрачаю однодумців і відчуваю себе проти всіх, що грає не на мою користь і не на користь людства, в цілому. Якщо у маленьких містах залишилось нагадування про людяність, то великі міста й зовсім забули, що це таке. Люди як зомбі виконують свою рутину роботу, заробляють гроші для того, щоб жити. Хіба не епічно? Ми сталі байдужі. Так, мабуть на даний час людяність приближена до байдужості.

Чому так сталось? Звичайний приклад з життя: одного разу гуляючи в парку з друзями ми помітили, що людина лежить під деревом. Ми, як небайдужі люди, кинулись на допомогу, хотіли як краще, проявили свою доброту. Вийшло, як завжди, нас накрила триповерхова нецензурна лексика, бо ми, бачте, потурбували людину. Ще одна ситуація – людина потрапила в лікарню, тяжкий діагноз, потрібно терміново оперувати. Але що ми бачимо? Немає коштів – будь-ласка, постійте у черзі, можливо ми звернемо на вас увагу (після чого світі стає на одну людину менше). Біль, розпач, зневіру рідних не можна передати на папері. То де ж ця людяність? Це далеко не весь список неприємних ситуацій, звісно були і з більш позитивним фіналом, але запам’ятовується негатив. Саме негатив викорінює будь-яке бажання приймати участь у так званій людяності.

Людяність сьогодні – це риса людини, яка причаїлась як незвичне звірятко, бо не знає, як його сприймуть в даний період часу.  Людяність проявляється в критичні моменті життя, адже ми не можемо пройти повз людину, яка страждає, знаючи, що можемо допомогти. Я щиро вірю, що людяність є у кожного, бо, вважаю, це генетично закладено в нас. Кожен сам вирішує як розпоряджатись і використовувати її. Одні на сто відсотків використовують, не боячись нічого, ніщо не зможе зупинити їх, жодний осуд. Інші трохи менше використовують її в тій чи іншій ситуації, треті ж зовсім поховали її в своїй душі. Кожного дня ми стикаємось з тим, що люди байдужі один до одного, владі байдуже до народу, лікарям до хворих тощо. Це стало нормою життя і ми це сприймаємо і не боремося, бо втратили віру. Суспільство прогресує в різних сферах, та, нажаль, ми все ближче перетворюємося на бездушних роботів з однобоким мисленням і вигодою для себе. Життя у нашій країні виховало нас думати лише про себе, бо для нас ніхто нічого не збирається робити.

Хочу поділитись з вами легендою, яка розігралася в моїй уяві.

Був собі такий невелика клаптик землі, можливо й в цілім Всесвіті єдиний. Жили там прості люди зі звичними проблемами та радостями. За ними від нудьги споглядали зі свого Олімпа  Хайти, ще іменують їх богами.

Одного дня звернули вони увагу на дівчину по імені Добринка. Наймиліше створіннячко, добрішої душі ви не знайдете, у всьому ладна, всім допомагає, нікого в біді не лишає. В неї люди більше вірили, ніж в богів. Обурило це Хайтів, адже не могли вони зрозуміти, звідки черпає свою доброту дівчина та при цьому нічого не потребує натомість. Вирішили жителі Олімпу влаштувати собі розвагу та нагадати смертним про богів, та ще й перевірити на міцність Добринку. На той час за справи людські відповідав Хуманус. Доручили вони йому «посіяти» страшний неврожай на землі людські. Спустився Хуманус до людей, підняв руки до неба і почало сонце невблаганно пекти і день, і ніч, висушуючи все живе на полях і лісах, в одну мить все засохло.

Зацарював хаос і паніка навкруги, люди почали думати тільки про свій порятунок, забувши про брата свого ближнього. За кусок хліба і води безпощадно вбивали, в очах палав інстинкт і ні краплі здорового глузду. Виснажена Добринка бачила весь цей жах і серце розривало на тисячу шматочків, адже по своїй натурі не могла допустити, щоб люди так страждали. Залізла дівчина щонайвище, почала звертатись до душі людської, благала зупинись, говорила, що добро один до одного та любов врятують їх від такої біди. Почали прислуховуватись люди до Добринки, почали ділитись чим могли, дбайливо ставитись один до одного. Добринка ж останнє віддавала, не шкодуючи, навіть, не замислюючись, що сама безсила та зневоднена. Веселі Хайти сиділи на Олімпі, не шкодуючи часу, спостерігали та тільки дивувались такій доброті простолюдинки. Хуманус не знав як реагувати – з одного боку, він виконував наказ собі подібних, з іншого – прикипів до цих дивних створінь. Обурившись такому нововиявленому лідеру і зневазі до богів, Хайти дали нове завдання Хуманусу для людей. Боги зрозуміли, що сила Добринки в людях, і як тільки вона в них зневіриться, то підкориться їм. Доручили вони посіяти байдужість у голови людей до проблем інших, а дівчину загнати в пастку.

Спустився на землю туман байдужості, затьмаривши розум людський. Боги звеліли послати горе –  хворобу страшну на дім Добринки, злягла бідненька. Ні одна людина не прийшла їй на поміч, не допомагав ніхто, в тяжкому стані була дівчина. Споглядали Хайти з Олімпу та й руки потирали, що знищать дівчисько та її віру у добро людей один до одного. Бачив і Хуманус, як дівчина страждає, а на поміч їй ніхто не приходить і не прийде. Запекло щось в грудях, смуток визвало і жаль до цієї Добринки, не заслуговує таке жахіття пережити ця світла душа. Спустився таємно до простолюдинки та й почав лікувати. Опритомніла Добринка і не впізнала нікого знайомого в новому гості. Тоді їй все Хуманус розповів, як Хайти вирішили їй помститись, як він не зміг закрити очі на її страждання. Розквітла дівчина з новою силою, адже віднісся він до неї по-людськи. Доки у когось одного буде людяність, світ не втратить надію, а отже зможе купатись в просторах безмежного добра. Вирішили Хуманус і Добринка об’єднатись проти злісних Хайтів і врятувати інших людей, даруючи свою любов і доброту один до одного. Так і ідуть, взявшись за руки, по світу Добринка і Хуманус, «сіють» у голови людяність та рятують безнадійно хворих, що втратили віру у добро один до одного.

Я вірю, що майже кожен поводить себе в якійсь ситуації людяно і те відчуття, що він отримує навзаєм, шепоче, що він не зробив щось, що може нашкодити йому, а навпаки – оживляє його душу, яка трохи черствіє. Я хочу чути неймовірні історії вчинків, але які є рутинною справою. Я хочу, щоб людяність працювала як сталий механізм, не була продуктом розкоші, а була звичайно вживаним явищем. Як тільки люди втратять людяність, вони загубляться у просторах своєї загрубілої душі і втратять себе як особистість. Людяність – це наша внутрішня потреба бути людиною.

Сахно Оксани

м. Херсон

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook