Інтерв’ю з відомим українським філософом та письменником Тарасом Лютим на тему: Мислення Ніцше це діалог. Діалог з Богом


250px-Taras_LyutyСьогодні, шановні друзі, ми презентуємо інтерв’ю з відомим українським філософом та письменником Тарасом Лютим.

Який вивчає та переосмислює спадщину Фрідріха Ніцше.

Коротка біографічна довідка

Тарас Володимирович Лютий (*23 листопада 1972, Ромни Сумської області) — український філософ і письменник, представник молодшої ґенерації Київської філософської школи. Автор понад 40 наукових праць, зокрема — 3 монографій, присвячених проблемам історії філософії,філософської антропології.

Народився в 1972 році в Ромнах. 1996 р. закінчив електроакустичний факультет Київської політехніки, а згодом Національний університет «Києво-Могилянська академія» (1998 р. – бакалавр, 2000 р. – магістр філософії). З 1998 р. працює в Інституті філософії ім. Г. С. СковородиНАН України. Старший науковий співробітник відділу філософської антропології. Кандидат філософських наук (2001), доктор філософських наук (2009). З 2011 – доцент кафедри філософії та релігієзнавства НаУКМА.

Викладає також у Інституті релігійних наук святого Томи Аквінського. 2008 – 2011 рр. – менеджер програми «Соціальний капітал і Академічні публікації» Міжнародного фонду «Відродження»

 

– Хто такий Ніцше? Злий генії філософії чи рятівник філософії кінця ХІХ століття?
Людина, котра в 12 років написала есей «Про походження зла», а згодом, аби вийти за межі бінарних опозицій, проголосила спробу мислити «потойбіч добра і зла», не могла не посвідчити про допустимість певних конфігурацій зла. Адже якщо їх остаточно елімінувати – функцію зла будуть виконувати не знати які його вихолощені замісники. Приміром, місце переможеного зла може посісти якась «перетворена форма» добра, під вивіскою якого можуть творитися не менш жахливі речі. Натомість деякі форми зла не тільки допустимі, а й потрібні. Так, Ніцше писав про трагічний хаос діонісійного, через який людина долучається до Праєдиного; про страждання, яке необхідно долати, щоби перевершити себе тощо.
Але чи був він злим генієм або рятівником філософії? Відповісти ствердно означало б, у певний спосіб, «канонізувати» Ніцше. Це при тому, що він неодноразово наголошував: «Цілком необхідно, аби я був зрозумілий хибно…» Пафос дистанції, про який він писав, не дозволяє остаточно відповісти «ким же він насправді був». Запитувати про Ніцше означає питати, радше, ким є ми…
Ніцше менше за все хотів перетворитись на ікону чи пророка. Спочатку це хотіли зробити нацисти. Та й тепер з нього подекуди роблять такого собі ліберала.
Ніцше прагнув не моделей покращення, а вільного духу філософії, без ідолопоклонства. Тому часто обирав інтелектуальну провокацію й стратегію підозри в філософуванні, удавався до мовних експериментів.

– Як ви можете розцінювати вплив філософії Ніцше на подальший розвиток філософії? в негативному чи позитивному руслі? а якщо і в негативному і в позитивному, то поясніть чому.

Ніцше часто звертається до тих самих своїх думок. Свою філософію він не будував як систему, але й не мислив хаотично, хоч і не уникав протиріч. Він не пропонував пророків, які вирішуватимуть усі проблеми, вважаючи, що справа кожного – вчинки та відповідальність за них. Філософія народжується з життя кожного, хто наважився мислити самостійно. Тому до творів Ніцше годі звертатися як до довідників-порадників із закінченою формою мислення. В них завжди запрошення до філософування: карколомного й незручного. Відтак, він чи не найпершим почав у філософії говорити від першої особи, маючи справу не так з умоспогляданням, як переживанням істини.

Чи мала вплив філософія Ніцше на українських мислителів, якщо так, то вкажіть на кого і як.

Я якось спробував дослідити подібні впливи (http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/naukma/Filos/2011_115/12_lyutyj.pdf), але результати отримав не надто втішні, особливо якщо йдеться про рівень осмислення ніцшеанства. Можна говорити про літературно-художню (адептами були О. Кобилянська, В. Винниченко В. Підмогильний, М. Рильський, поміркованішою Леся Українка, натомість І. Франко несхвально говорив про Ніцше), модерністську (О. Луцький, Б. Лепкий, М. Сріблянський (Шаповал), М. Євшан (Федюшка), А. Товкачевський, П. Христюк), ідеологічну (В. Липинський, Д. Донцов), культурологічну (Є. Маланюк, М. Хвильовий) рецепцію. В радянські часи подібні дослідження були взагалі неможливі.
Але під питанням лишилися карикатурність, поверховість і брак аналітизму в цій рецепції, недостатнє вивчення джерел, вибірковість і зосередженість на стилістиці, а не ідеях. Крім того: парадоксальні поєднання соціалізму, комунізму, націоналізму з ніцшеанством, надмірність суджень.

– На Вашу думку, що мав на увазі Ніцше під фразою “Бог помер”. Нам відомі встановлені ідеї, які ми можемо зустріти в підручниках, але для наших читачів цікава свіжа та нова думка сучасних дослідників.

Передовсім це крах багатоманітних номінацій і форм людського світогляду та підґрунтя європейської культури (істина, мораль, релігія, філософія, гуманістичні ідеали тощо), які через абсолютизацію поволі перетворюються на ідеологію чи стають формами диктатури.
Тобто, це ще одне свідчення інтелектуальної провокації Ніцше. Чи витримають ці утворення випробування на витривалість? Тому завданням сучасної філософії стало виявлення своєрідних «подоланих місць» і можливостей нових експериментів. І це далеко не позиція переможця, але і жертви. Щоправда, з волею до невпинного ствердження, хоч і без визначеного дороговказу.
Тому, важко цю позицію звести до поверхового атеїзму. Мислення Ніцше це діалог. Діалог з Богом. Навіть у момент Богозаперечення. Тому, як це не парадоксально, Ніцше – релігійний мислитель. Адже крім християнства для нього існувала релігія Діоніса.

– Як ви вважаєте чи зможе спадщина Ніцше вплинути на розвиток філософії в Україні?

Ніяк особливо вона вплинути не може. Але вона цікава для нас як і для будь-кого іншого. Інша справа, що ми й досі маємо брак розвідок з вивчення Ніцшевого філософування. Трапляються часом лише спорадичні розвідки, що присвячені проблемі суб’єкта, нігілізму, сенсу життя, музичній творчості Ніцше чи постмодерному тлумаченню його філософії тощо. Без дослідження джерел і перекладів ми й надалі тільки послуговуватимемося розхожими байками і стереотипами про нього.

http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/naukma/Filos/2011_115/12_lyutyj.pdf

Інтерв’ю записали

Віталій Щепанський та Ігор Дмитрук

Коментування вимкнено