Таїнства як особливі священодії у християнстві

 tainstvoВ першу чергу звернімо нашу увагу  на  поняття «таїнство», спробуємо зрозуміти його важливе значення  по відношенню  до спасіння  людської душі.  Адже  людина  на даний час є безпомічною, фізично, тілесно, духовно, потребує допомоги, якогось  лікування. І такими  необхідними  ліками від  різноманітних хвороб, що виникають  у житті кожної людини слугують  таїнства.

Ми намагатимемося  більше дізнатися про  таїнства, але спочатку дамо  визначення даному поняттю або ж  термінології.

Таїнством називається   така сакральна дія, під час якої зовнішньо через обряд і невидимо сходить  благодать Святого Духа. У  християнстві виділяють  сім головних  таїнств  церкви:

1) Хрещення

2) Миропомазання

3)  Сповідь

4)  Причастя (Євхаристія)

5)  Єлеоосвячення (Соборування)

6) Шлюб

7) Священство

Ми намагатимемося  зробити чіткий аналіз  кожного із семи таїнств. Всі вони носять символічне  навантаження, в тому числі  відіграють  величезну роль у спасінні людини.

Хрещення  – одне із перших таїнств, яке було встановлено  ще за часів життя Ісуса Христа у І столітті нашої ери. Наглядним прикладом  його започаткування  і передання  апостолам є Хрещення  Ісуса Христа в річці Йордан у тридцятирічному віці. На запитання  таємного учня Христового  фарисея  Никодима: «Як може людина народитися, будучи старою? Хіба може  вона увійти знову в утробу матері своєї  і народитись?» (Ін.3, 3-4)  Вчитель юдейського закону відповів: «Істинно, істинно кажу  Я тобі: коли  хто не народиться від води і Духа, той не може увійти в Царство Боже. Бо народжене від тіла – є тіло, а народжене від Духа – є дух. Не дивуйся  тому, що Я сказав тобі:Вам необхідно народитися згори» (Ін.3,5-7).

У  хресній жертві Христовій  богослови  вбачають  початки двох таїнств християнства, так як правої сторони пробитого ребра Спасителя  витекли кров і вода, які  стали символічно означати  Хрещення і Євхаристію. У православній традиції  зберігається  формула святого хрещення: «Охрещується раб Божий, в імя Отця. Амінь, і Сина. Амінь, і Святого Духа. Амінь» (при триразовому зануренні дитини у  хрещену купіль зі святою водою). Таїнство хрещення може бути не дійсним  при неправильному виголошенні  пресвітером  цієї формули. Священику і єпископу  належить право здійснювати  таїнство хрещення, тому що апостолам Ісус Христос сказав: «Отже ідіть і навчіть усі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючись зберігати те, що Я заповів вам» (Мф.28, 19).

В католицькій церкві, священик  звертається  особисто сам від себе, такими словами до немовляти: «Я хрещу тебе, в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.», при цьому  за латинським обрядом відкладаються причастя та миропомазання.  Так як перше причастя  звершується над особою у 7-12 років, а миропомазання  – тільки у підлітковому віці і лише католицьким єпископом. Хрещення дорослих у католицькій церкві здійснюється підготовка до прийняття  цього таїнства людиною. У ній існує  катехуменат – спеціальна підготовка, в якій йде мова про доктрини віри,  пояснюються церковний порядок та обов’язки християнина. Катехуменат може тривати кілька місяців, а то й кілька років.

Хрещення дорослих у католицизмі  може відбуватися  на богослужінні навечір’я Пасхи, під час здійснення літургії хрещення. Процедура відбувається таким чином: католицький священик запитує у тих, що бажають хреститися, чи готові вони прийняти це таїнство. Після цього  благословляє їх, накреслюючи на чолі знак хреста, читає молитву екзорцизму для їхнього очищення  від первородного гріха. Присутні у храмі читають літанію святим, священик благословляє воду для хрещення. У воду  він тричі занурює пасхалі – спеціальні пасхальні свічки. Катехумени відрікаються від сатани,обіцяючи вірою служити Царю і Богу; їхня віра засвідчується через читання Символу  віри. Священик тричі занурює або ж обливає охрещуваних, після звершення таїнства йому  вручають запалену свічку, дають білий одяг- символ світла Христового і духовного очищення для нового життя разом з Христом. Потім відбувається помазання  новоохрещених святим єлеєм.

У протестантизмі, особливо у лютеранській церкві, хрещення  можуть приймати як дитячому так і в дорослому віці. Деякі із протестантських конфесій взагалі не хрестять дітей, вважаючи,що людина сама повинна свідомо прийняти рішення про хрещення  за особистою вірою. Тому що вірити Богу і приймати рішення на основі вірі вона може тільки у свідомому віці. В тім ця думка може бути хибною, оскільки Господь говорить  про  те, якщо  ми не уподібнимося дітям, то не зможемо увійти в Царство Небесне. Так як Ісус Христос має на увазі  зміну людської природи, оновлення гріховного тіла шляхом духовного  відродження.

Як інтерпретують це   таїнство церкви  отці Церкви?  Григорій Богослов називав хрещення – даром, який подається тим, хто нічого не просить, а благодать – тим, що завинили перед Богом; занурення – поховання гріха Адамового у воді; помазання – як  ознака священного і царського; просвітлення – світло блискуче; одяг – символ духовної чистоти, яка прикриває наш сором; купіль – омиває нашу совість; печать Духа Святого – як оберіг і знак  влади Всемогутнього Бога над нами.

Василій Великий  стверджує про значення сили Хрещення: «Охрещений  змінюється у своїх думках, словах, ділах і за даною йому силою стає тим, з чого народився».

Іоанн Золотоустий  говорить про хрещення такі слова: «Купіль не лише легко відпускає нам гріхи і легко очищає нас від  них, а й робить це так, нібито ми народилися заново».

Григорій  Ниський   говорить, що хрещення  є очищенням від гріхів, прощенням провин, причиною оновлення та відродження, яке можна побачити тільки за допомогою серця, бо для людських очей воно є невидимим. Чи потрібно три рази занурювати?  Якщо ми робимо це тричі, тотим самим віддзеркалюємо на собі благодать триденного воскресіння.

У момент хрещення наша душа стає чистою і святою, позбувшись первородного гріха  Адама.

Другим  таїнством  християнства вважається миропомазання. Миропомазання  має особливе значення  для людини і відіграє важливу роль  у її подальшому духовному зростанні. Таїнство було  започатковане  у ІІІ столітті  в апостольські часи. Апостоли на той час виконували функцію єпископів, покладаючи хрестообразно   свої руки на сімох дияконів, вони молились, у невидимий спосіб  на обраних кандидатів сходила благодать Святого Духа. Слід зазначити, що це таїнство у якому приймаються  дари  Святого Духа: мудрість, розум, порада, мужність,знання, побожність, страх Божий, а також і обряд , який звершується священиком після прийняття хрещення.

У переданні святих апостолів, єпископ  мав право покладання рук на новоохрещених осіб, прочитував молитву, завершуючи обряд  помазанням  святим єлеєм, зображаючи хрест на чолі у кожного з них. Вже у східних церквах виробилася  зовсім інша традиція після масового хрещення немовлят із збереженням ранньох християнської церковної дисципліни щодо приділення уваги тьом християнським таїнствам. Миропомазання могли здійснювати  священики (пресвітери), яким  єпископ освячував миро  для помазання ново просвічених.

У православ’ї  існує також формула таїнства миропомазання, при якому  ново просвітленому помазують чоло, ніздрі, уста, вуха, груди, руки і ноги: «Печать дару Святого Духа». Згідно канонічних норм, право приготування мира залишалося за єпископами. Правило шосте  Карфагенського собору забороняє пресвітерові  здійснювати  обряд освячення мира, дозволяється лише єпископам. У ХІІ столітті сформувалася традиція, згідно якої  миро повинно освячуватися Вселенським Патріархом як ознака визнання його авторитету і роздаватись іншим  Помісними церквам. Тому сьогодні помісні церкви  беруть освячене миро з Константинополя, а в автокефальних церквах його варять першоієрархи церков. Варіння мира Патріархом відбувається у Великий Страсний  четвер. День цей відзначений як особливий, тому що зазвичай  приготовляється, а потім освячується миро.для його приготування використовують багато пахучих  рослин, вариться безпосередньо у спеціально пристосованих  церквах.

У католицизмі, римський обряд зберіг за єпископом церкви не тільки освячувати миро, а й повністю звершувати  увесь чин миропомазання, яке у Західній церкві отримало назву «конфірмації». Конфірмацією у католицизмі називають іншу назву таїнства миропомазання.

На початку V століття папою Інокентієм І було суворо заборонено здійснювати це таїнство пресвітерам,  притримуючись  апостольської практики, надає такий привілей єпископам, що мають на його думку всю повноту священства.  Це посприяло відповідно швидкому відділенню  таїнства  від інших та виробленню нової  доктрини, стосуючись конфірмації у католицизмі. Папа Павло VІ  зробив деякі зміни, внісши в обряд православну формулу чину помазання святим миром. При конфірмації  єпископом  миром помазується  чоло, він покладає свої руки на особу, що приймає участь у ній, виголошуючи такі слова: «Прийми печать дару Святого Духа».

У протестантизмі  існує звичай  здійснювати хрещення у дорослому віці, а до причастя приходити лише після проходження спеціальної  підготовки конфірмації. Конфірмацією  виступає  такий обряд, під час якого  новоохрещений  на свідомому рівні визнає віру, миропомазання  як такого не має. Конфірмація може свідчити  про приналежність людини як повноцінного члена церкви (воцерквовлення). Лютерани ж конфермації не визнають, вважаючи, що вона є лише однією з форм благословення.

Конфірмацію у протестантизмі можуть проходити  у віці 13-14 років, а також її можна проходити у дорослому віці.  Конфірмація служить допуском до причастя. Той що проходить конфірмацію має  повне право  заміни пастора при звершенні хрещення. Конфірмація зазвичай   проводиться  на початку святкової служби після проходження так званих  катехизаційних курсів. У баптизмі, конфірмація може проводитись над  дорослими (покаяння) є допуском до таїнства хрещення. У лютеран, конфірмація може складатися з визнання віри, морально повчальної промови пастора до конфірманта та молитви за нього. У день конфірмації, її учасники одягаються у святковий одяг – альби (білого кольору – символізує духовну чистоту в Ісусі Христі).

Багато протестантських богословів  настоювали  на тому, щоб конфірмація проводилася  кожного разу суперінтендантом (головнокомандуючий  духовною областю або ж церковним округом у протестантів).

Сповідь  у протестантизмі набагато відрізняється від тієї, що існує в православ’ї  або ж католицизмі. У  протестантів  відсутня сповідь перед священиком, натомість спостерігається приватна, індивідуальна сповідь, коли людина сама усвідомлює свої вчинки, визнає гріхи перед Богом і має волевиявлення  щирого каяття  тільки перед Ним. Сповідь може бути й публічною, якщо пастир церковної громади  визнає, що він провинився у чомусь і висловлює слова каяття перед усіма.

В католицизмі ж  це відбувається  зовсім інакше: католицький священик  заходить в спеціальну кабінку – конфесіонал (сповідальня), може бути сповідь і поза конфесіоналом. Конфесіонал  сконструйований таким чином, щоб ксьондз мав можливість не лише чути сповідника, а й бачити через віконце його обличчя, віконце сповідальні у той момент затягнуте матерією. Варто зауважити таку річ, що порядок сповіді у католиків такий самий як у православ’ї : над сповідником  читається розрішальна молитва його гріхів, після чого католицький священик  п’ятьма пальцями складеними один біля одного благословляє. П’ять складених до купи пальців  руки  у католицизмі символізують  п’ять пробитих ран на тілі Ісуса Христа: на руках, ногах і правому боці ребра Спасителя, з якого витекли кров і вода.

Католицький священик під час сповіді зодягнений у сутану, альбу,столу, які є аналогією православного облачення священика: підрясник, білий стихар (підризник), єпітрахіль.

У православ’ї  сповідь  відбувається не у конфесіоналі як прийнято у католицизмі, а віч – на -віч зі священиком, який покриває  голову сповідника єпітрахіллю (один із елементів облачення православного священика), спочатку запитує його ім’я, прочитуючи молитву перед сповіддю. Важливим є те, що  у цьому таїнстві сповідник усвідомлює свої гріхи перед Богом, висловлює жаль, власну скорботу за провину, приносить щире каяття  видимим чином перед священиком, а невидимим – перед Богом. Над сповідником читається розрішальна молитва так само як і у католицизмі.

Крім того  сповідь супроводжується  виголошенням відповідної формули православним священиком: «Господь Ісус Христос, нехай простить тобі рабе Божий (раба Божа) всі гріхи твої, і я недостойний ієрей, владою мені від Нього даною, прощаю і відпускаю усі гріхи твої, в імя Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.».

Сповідь  походить від грецького слова µετάνοιάα що в перекладі означає зміну розуму, думки, переосмислення, сприйняття фактів, явищ, що супроводжуються каяттям.

Причастя  в католицизмі відбувається під одним видом , не так як у православ’ї  – під видом хліба і вина.  Виходить  так, що Христові Кров та Тіло розділені, не і снують  спільно один з одним.  Католицька церква вірить, що   Христос є присутній у кожній із частин Святих Дарів, тому вважає, що можна причащатись під одним та двома видами. Вона базується на середньовічній церковній практиці, під час якої віруючих причащали тільки під одним видом –  хліба (у католицизмі їх називають  гостіями – кругле подібної форми випечений  прісний хліб, який використовують під час  меси, мают рельєфні зображення розп’яття, Агнця, інших християнських символів, натомість як у православ’ї   використовуються просфори – випечений із квасних дріжджів хліб із зображенням верхнього  напису ІС ХС НІ КА.

А от католицькі священики причащатися повинні під двома видами. Пізніше згідно Конституції ІІ Ватиканського собору право причащання  під двома видами отримали віруючі католицької церкви. Перше таке причастя згідно латинського обряду відбувається у віці від семи до дванадцяти років. На відміну від православ’я, в католицизмі  існують ще й поза літургійні види шанування  Святих Дарів: адорація – виставлення  Їх на вівтар у монстрації (спеціальна посудина, що є аналогією дароносиці у православ’ї ) для проведення спеціального богослужіння з молитвами віруючих перед Ними.

А у четвер після свята Трійці на 11 день відбувається святковий день вшанування Тіла і Крові Господньої. Під час свята  здійснюється торжественна процесія зі Святими Дарами вулицями міст.

З православної точки зору це може розцінюватися  як втілення ідолопоклонства, певного якогось святотатства.

В протестантизмі, особливо у лютеранстві великий акцент приділяється Євхаристії. Лютерани  вірять, що у хлібі та вині  є реально присутні Тіло і Кров Господа нашого Ісуса Христа, які ми повинні приймати з  людською гідністю, так як того навчав Христос. Вони приймають причастя під двома видами як і православні – хліба та вина. В тім більшість із  них критично ставиться до того, щоб зберігати Тіло і Кров Господню після закінчення Євхаристії. Деякі з церков вважають, що освячені хліб і вино дійсно зберігають два елементи – Тіло і Кров Ісуса Христа. Особлива у вагу в Євхаристії приділяється установчим словам Христа Спасителя на Таємній вечері.

Протестанти також вірять у те, що ті, хто достойно приймають Тіло і Крав Господню, вірують у слова сказані Ісусом – матимуть вічне життя разом з ним у Царстві Небесному. Слід замітити, що лютерани використовують для причастя лише прісний хліб як і католики – опрісноки. До причастя можуть допускатися  ті члени церкви, які перед тим пройшли процес конфірмації.

У православ’ї  як вже зазначалося  не використовується прісний, але квасний хліб, який нагадує  притчу про жінку, що кинула закваску у тісто у тексті писання Нового Завіту. Виникає питання: звідки ж взявся квасний хліб?  У Старому Завіті, точніше у книзі Левіт чітко вказано про приношення хліба в жертву Богові: « нехай він приносить в приношення своє квасний хліб, при мирній подячній жертві» (Лев.7,13).  Старозавітня традиція   хлібів  предложення  поступово перейшла у православну традицію новітнього часу.

Як і часи Старого завіту існували хліби, які складалися з двох частин – земний і небесний хліб так само у новозавітній – виготовлялися просфори з двох частин – верхньої і нижньої. Верхня частина із  рельєфним зображенням  ІС ХС НІ КА символічно означала божественну природу в Ісусі Христі, нижня – людську. Просфорою  за звичай називали приношення християн, яку відповідно використовували в Літургії, а залишки – для  вечорів любові (агапе), тобто трапеза під час якої звершувалося одне із важливіших християнських  таїнств – Євхаристія.

Євхаристія символізувала собою соціальну рівність усіх членів релігійної спільноти у Христі. Самостійні піклувались про убогих, допомагаючи їм. Отець Західної Церкви  Тертуліан описує вечерю любові в апостольські часи, зауважує на таких речах як годування бідних християнами, з виявленням співчуття та любові; молитва Бога перед початком вечері; омовіння рук і запалення свічок; співання псалмів; закінчення молитви після вечері і подяка Богу; насичення не їжею і питтям, а добрим вченням; приношення рідних і близьких за померлих від їхнього імені та внесення їхніх імен в особистий список, який потім виголошували. Саме головне єте, що з цього приношення виділялися хліб і вино і благодійна молитва, які словом Христовим і закликанням Святого Духа освячувались в таїнстві Євхаристії.

Традиція апостольських часів перейшла у православ’я  і зберігається досі. Віруючим православної церкви  у вигляді хліба та вина подаються справжні перевтілені тайни Крові і Тіла Господа нашого Ісуса Христа. Перевтілення  хліба і вина  відбувається під час євхаристичного канону з виголошенням формули Євхаристії: «І сотвори хліб цей – Чесним Тілом Христа Твого, а те, що в чаші – Чесною Кров’ю Хреста Твого, перетворивши Духом Твоїм Святим. Амінь. Амінь. Амінь.».

Після чого читається молитва перед причастям вірних православної церкви. Відбувається  подання  безсмертних, спасенних таїн істинного Тіла і Крові Христової, які будуть слугувати на майбутнє вічне життя  і спасіння душі. До цієї святині  православним віруючим необхідно підходити  з усвідомленням, розумінням, з відчуттям страху Божого.

Недбале поводження зі Святими Дарами у вигляді Тіла і Крові Господньої  може привести людину  « в суд і осуд», Євхаристія  вже не відіграватиме ніякої важливої ролі у її християнському житті. Зрештою це може закінчитися для неї катастрофічно у власному житті.

Сповідь і причастя  відіграють важливу роль у тому, що у першому – відбувається духовне очищення, друге хрещення з омиванням людської совісті, у другому ж – освячення людської природи, її оновлення  у Христі, запорука майбутнього вічного життя  і успадкування Царства Небесного людиною.

Богдан Стрикалюк