Симеон Новий Богослов

Симеон Новий  Богослов  розглядається  сучасними богословами, релігіє знавцями  як одна із релігійних постатей  ІV століття  у східній патристиці.  Це  видатний монах, богослов , середньовічний  філософ – містик, автор творів «Гімнів» (поетичні духовні  вірші),  є одним із найяскравіших  представників  такого традиційного напрямку  як  ісихазм. А тому поряд з Іоанном  Богословом   та Григорієм Богословом,  Церква удостоїла його ім’я  Симеон Новий Богослов.

Народився  у 949 році  в Галатеї,  у малоазійському місті  Пафлагонія,  в  багатій та знатній родині.  Батьки  його  – Василь та Феофанія походили  з багатого та знатного  роду. Одинадцятирічного Симеона  батьками  було відправлено  навчатися  світським  наукам  в  місто Константинополь.  В Константинополі  він вивчав   граматику  на середніх курсах,  продовжував   освіту в риториці та  філософії. Завдяки своєму дядькові,  який займав посаду  при царському  дворі, його було  залучено  до числа  царедворців.

Для нього як для молодої людини  відкривалася кар’єра  державного  службовця, проте  він відмовився,  під впливом духовних книг  Симеон вирішує стати на  шлях чернецтва.. Йому  з важкістю  вдалося знайти для себе вчителя, який би навчив його розумінню  тонкощів   чернечого життя.  Вчителем  Симеона  стає  Симеон Благоговійний   –  монах похилого віку  із Студійського монастиря. У 20 років  Симеон  виконує послух  у Студійському монастирі.

Духовне подвижництво  Симеона  Нового  знаходилося під прямим керівництвом  старця  Симеона Благоговійного, воно  настільки було  відданим, що навіть викликало заздрість  та незадоволення   серед   братів – ченців  та ігумена  монастиря.  Через те, Симеон  вирішив перейти в іншу   сусідню Ксирокерську  обитель, яка носить ім’я  святого мученика Маманта, де  він і  здійснив  постриг  у  чернецтво.  У 980 р. –   Патріархом  Миколаєм  ІІ  Хрисовергом  було здійснено хіротонію  над  Симеоном  та піднесено в сан ігумена  монастиря  святого мученика Маманта.

На той час монастир знаходився в неналежному стані, Симеону  довелося  вести активну  діяльність  для того, щоб налагодити  духовне життя  в монастирі  та  відновити  напівзруйнований  храм.

 

Монастир святого мученика Маманта завдяки наполегливості та старанням  ігумена Симеона  з безпосередньою допомогою Божою  перетворюється  у квітучу обитель  з великою чисельністю   насельників,  поступово  ще зовсім молодий ігумен   стає відомим  у столиці   через  свої проповіді  серед простих  людей та візантійської аристократії.

Преподобний  Симеон   закликав  насельників монастиря   до духовного життя,  проте  його настанови  виявилися  не  по силі  для багатьох монахів монастиря..  Проти  ігумена Симеона  деякі   насельники монастиря  вирішили   виступити, а під час   ранкової проповіді намагалися  вигнати   його із монастиря, проте  їхня  спроба не вдалася, тому що  настоятеля  монастиря  захистив  Константинопольський Патріарх  Сисній І (995-998 рр.).

Під час допиту  ігумена  Симеона   Патріарху  Симонію І  вдалося розкрити  лихий задум бунтівників монастиря, своїм  патріаршим  наказом  Сисоній  наказав  вигнати  тих, хто брав участь  у бунті  святої обителі   проти  свого  настоятеля  Симеона.  Проте  проявивши милосердя та співчуття   Симеон зумів  переконати Патріарха  повернути  заблуканих  овець до лона рідної обителі. У 1005 р.-  передає  повноваження довіреному своєму  учневі  Арсенію,  виявляючи бажання перебувати  у безперестанній молитві та  спогляданні Бога.  На Симеона випадає  ціла низка випробовувань:  спочатку  йому було вигнано  із святої обителі через  заздрість Нікомидійського Митрополита   Стефана  та неправдивий  наклеп  Патріарху Сисанію про  Симеона.

Симеон  Новий Богослов  поселяється  при невеликому храмі  на честь  святої мучениці Марини, у пустельній місцевості, яка належала  одному із його учнів – Христофору  Фігурі..  все своє життя  він провів у затворництві,  присвячуючи себе для творчої діяльності.. Він залишає після себе  філософсько – богословський  твір, який  присвячений  проблемі духовного життя.

Його вчення  полягало  в  утвердженні можливості  відчувати,  сприймати, пізнавати Бога  вже  в цьому земному житті,  у можливості  обожнення,  духовного преображення  людини,  яке досягається  лише через  усиновлення  Богом  посередництвом  віри, надії та любові, добрих справ, посту, покаяння, молитви  та причастя Св. Таїн  Тіла та Крові  Христової, тобто Таїнства Євхаристії (Причастя).  У 1022 році, досягнувши віку  70 років Симеон Новий  Богослов  помирає.  Його тіло було поховано у м. Хрисополісі, а вже через тринадцять років  його  мощі – нетлінні  рештки було знайдено.

Православною  церквою  день пам’яті  святого преподобного Симеона Нового Богослова вшановується  12 березня, а його представлення  – 12 жовтня  за Юліанським календарем.

Відомо,  що служба  на честь Симеона Нового  Богослова  була укладена та написана преподобним  Никодимом Свято горцем, а  її  переклад  на церковнослов’янську  мову здійснив   професором  МДА  Б.А. Нелюбов, а також єпископ  Левкійський  Парфеній. Акафіст   святому преподобному Симеону   уклав  та надрукував  доктор філософських наук, професор П.В. Челишев.  У Греції, а точніше  в Каламосі  на честь Симеона Нового Богослова   діє  чоловічий  монастир, а на Сумщині, в Україні, в Сумському  єпархіальному  управлінні УПЦ  МП   знаходиться  домовий  храм  Пастирського богословського  духовного  училища  присвячений  цьому святому.

Сучасні  богослови  висувають свої версії щодо  дати народження та смерті  преподобного Симеона Нового  Богослова. Вони стверджують, що  Симеон  народився  приблизно  між 963 та 969 роками,  а  помер  швидше у 1041 або 1042 рр.

Стрикалюк  Богдан – магістр релігієзнавства