Історія філософії        11 Червня 2017        109         Прокоментуй!

Свобода особистості та індивідуальності

   Багато написано праць і проведено досліджень присвячених особистості, індивідуальності. Всі вони ведуть на проблеми свободи. Що вона таке? Як проявляється в людському житті. Зазвичай науковці визначають людину, як розумну тварину. Памфіл Юркевич намагався роз’яснити чим вона відрізняється від братів наших менших.

Свобода особистості та індивідуальності

Філософ стверджував, що тварина є не особистістю, а екземпляром породи, й про це вона знає. Він вважав людський дух не родовим, а особистим, таким, який не пов’язаний з непереборними потягами, вільним від їхньої влади. Його дії є не простими подіями, визначеними ідеєю роду, а вчинками, які він віддає на власний суд як особисту провину або особисту заслугу. Звірі діють завдяки непереборним потягам в інтересах свого роду, тому можемо їх назвати загальними істотами. Люди, інколи мало відрізняються від «братів менших», але у вищих своїх проявах вони істоти особисті.

Трапляються в соціумі особи, які прагнуть показати себе, возвеличити власне его, здійснюючи неосмислені, інколи шкідливі вчинки щодо оточуючих громадян. Свою поведінку, хоч вона може бути деструктивною, вони називають індивідуалізмом. Насправді визначення віддалено вірне, адже індивідуальність – це перш за все сукупність якостей, якими  одна людина відрізняється від іншої. Разом з тим індивідуальна людина може не тільки знищувати, відплачувати злом за добро, бути байдужою до страждань ближнього, але й поширювати доброту та милосердя навколо. Мислитель доводить, що люди не є ангелами чи руйнівними, злими духами. Він попереджає про небезпеку егоцентризму, (якого часто називають індивідуалізмом), про забуття совісті.

Людина не є автоматом, не залежить вона ні від моральних приписів, ні від категоричних імперативів як наприклад в Іммануїла Канта, також вона не абсолютно детермінована тваринними інстинктами. Ми самі приймаємо рішення, діємо, відповідно кожен здійснений нами вчинок впливає на формування нашої особистості. Такі роздуми приводять до проблеми сваволі, відповідальності, людяності. Деструктивно спрямована індивідуальність звикла ототожнювати свободу з вседозволеністю. Така особа живе за принципом «нехай буде воля моя» з акцентом, тільки моя, байдужою до волі оточуючих. В психології таку позицію вважають розладом особистості, в релігії вона відома як гординя, ще її називають самозакоханістю. Коли ця дисфункція, інша назва нарцисизм, переважає над милосердям і добротою, тоді людина самознищується, але вже цього не розуміє, наче раб  підкоряється своїм нищим проявам, в релігіях їх називають гріхами і не знає справжньої свободи.

Перед аналізуванням особистості, розглянемо поняття людського індивіда – окремого представника людського роду без жодних особливих ознак. Тобто він є одиничним, але з спрямованістю до загального. Ми можемо, також його назвати таким як усі. Це біологічний вид роду Homo sapiens, тварина наділена розумом. На відміну від індивіда, індивідуальність є несхожістю на інших, сукупністю якостей, які відрізняють одну людину від іншої. Така особа намагається проявити себе, довести всім власну унікальність. Вона часто не зважає на оточуючих, вважаючи себе свобідною. Насправді, свобода відрізняється від індивідуалізму. Деструктивна індивідуальність – це яскраво виражена сваволя, безконтрольна та руйнівна.

Особистість – це поєднання індивіда і індивідуальності, тобто одиничного і загального. На наш погляд, варто назвати розвинуту людину, яка вдосконалюється, проявляє доброту – людяною. Людяна особа здійснює, поширює на ближніх власну людяність. Вона, на нашу думкою і є особистістю. Деструкція, фанатизм, егоцентризм не сумісні із гуманізмом, а отже з Людиною у вищому смислі цього слова. Ми, вважаємо, свободу особистості – істинною свободою, а свободу індивідуальності не завжди свободою, іноді навіть антисвободою.

Сваволя твориться самозакоханими людьми, які вірять в власну вседозволеність, не контрольованість вчинків. Насправді їхня діяльність, тільки обмежує розвиток особистості. Свободи, як такої деструктивна особа не знає, їй вона не доступна, а те, що вона сприймає за свободу тільки ілюзія. Лжесвбода – це марення нарцистичної індивідуальності. Про «свободу» говорити легко, та важко осмислювати  її, особливо в наш час, коли  вона є перекрученою через різні неправильні трактування. Тільки весь час чути про свободу, партії називають цим священним іменем, для нас це є блюзнірством, адже маса чи натовп сліпа сила не здатна розуміти значення свободи та цінностей, які походять від неї.

Ми вияснили, що сваволя відрізняється від свободи. Перша – лжесвобода, характерна для деструктивної людини, яка хоче проявити свою неповторність, яка гордиться власною індивідуальністю, при цьому агресивно заперечує чесноти інших людей та байдуже ставлячись до ближнього. В дійсності така особа не здатна до діалогу, не схильна розвиватися, вона приносить шкоду суспільству і на наш погляд, не повинна називатися людиною з великої літери, скоріше низьким представником чи невдалою копією людей. Свобода – це повнота, творчість, продуктивна діяльність та мислення. Вона передбачає відповідальність за власні вчинки.

Отже свобода є складною проблемою для експлікації та інтерпретації. Кожний науковець та філософ розуміє її по своєму, часто концепції свободи несхожі і суперечать одна одній. Ми, визнаємо, істинну свободу особистості, яка пов’язана з творчістю, людяністю, відповідальністю, добротою, контрольованістю власних потягів. Свобода деструктивної індивідуальності, признається нами за лжесвободу. Для неї притаманна сваволя і вседозволеність. Індивід, який реалізовує її є безконтрольною, нарцистичною, залежною від непереборних потягів твариною. Вміння відрізнити справжню свободу від оманливої присутнє не будь-якій людській істоті, але кожна людина здатна набути його.

Тарас Клок 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook