Конкурс "Людина та людяність"        18 Вересня 2016        97         Прокоментуй!

Сумління криза – смерть душі.

Є такі, що тихо жити вміють,
Гнуться під вітрами, як трава.
В двадцять років душі їх сивіють,
Тільки не сивіє голова.

Я ж скажу: хіба у чубі справа,
Коли душу виїла іржа?
Вічна шана, вічна честь і слава
Тим, чия не сивіє душа!

Василь Симоненко

Людина… Неперевершене явище створене за образом та подобою Божою, книга, яку ніколи не набридне читати, химерний філософський трактат, який викликає вир емоцій, суперечки, а підчас  і обурення від щирого здивування та незвичності…

sbЛюдина-це стереотип, який час від часу сам точить себе, як вода камінь. Людина-це клаптик Всесвіту, його невід’ємна частина… Людина – це маленька планета зі своїм примхливим мікрокліматом, а людство – то галактика… Людина – це піщана крупиця на березі моря, а людство – потужна піщана буря… Людина така сама, як і алмаз, якщо цей «талісман» поруч з тобою, він дарує тобі хоробрість, впевненість у своїх силах, сміливість, владність духу… Людина – це глибока віра та гірка зневіра… Людина – це ніщо та абсолютно все… Людина –  день та ніч… Людина –  світанок та захід… Людина – початок та кінець… Людина – життя та смерть… Людина – біль та радість… Людина – любов та ненависть… Людина – творець та руйнівник… Людина – митець та бунтівник … Людина – біда та порятунок… Людина – кривда та подарунок… Людина – добро та зло… Людина – почуття та бездуховність… Людина – відкриття та традиція… Людина – це невиліковна хвороба… Людина – це ти, це я, це ми!…

Ми різні з тобою людино. Можливо, я русява, а ти білява, я маю світлу шкіру, а ти темну, ти-чоловік, а я-жінка, може, я – песиміст, а ти-оптиміст, я – холерик, а ти – флегматик, мною керує почуття, а тобою – холодний розум, ти віриш у Аллаха або Будду, а я Христа, ти підтримуєш науковий прогрес, а я проводжу час на лоні природи, я не маю друзів, а у тебе їх безліч, ти живеш у одній частині світу, а я в іншій, ти гарно співаєш, а я  складаю вірші, я  маю батьків, а ти сирота… Та щоб не сталося ми повинні мати з тобою ті якості, без яких неможливе чесне існування… Ми зобов’язані жити, пам’ятаючи про свою сутність, не втрачаючи жаги до розвитку, розумової еволюції – еволюції власних сумлінь, бо наша сутність у наших серцях, вона існує у просторі, для неї немає кордонів та перепон, вона єдина для усіх … Сутність – це наше ядро так, як серцевина у горіха – найсмачніша частина, проте інколи червива.

Сутність супроводжує нас усе життя, так же, як ми не можемо фізично існувати  без внутрішніх органів, так і не можемо морально без будь – якого прояву власної серцевини!

Сутність є у кожного, а завдяки її змісту ми залишаємося собою у різних обставинах.

Наша сутність – це твої і мої природні ознаки, наші вчинки, ціннісні орієнтації та стратегічні цілі, це наша свідомість, це вмістилище усього сенсу буття, усього світу символів, усієї неповторності твоєї особистості, твоїх моральних якостей… Серед яких потрібно виокремити одне – особливе – людяність…

На шляху нам трапляються складні ситуації вирішення яких часом буває неможливим, ба навіть якщо це так, не забуваймо про людські якості! Коли дивишся у вічі смерті, коли вже крок залишився до повернення туди, звідки усі ми прийшли – і тоді пам’ятай – якщо у цей момент людяність буде панувати над тобою, то ти пройдеш найтяжчий для кожного суд – суд власного сумління…

Сенс людяності, самоусвідомлення людей  дещо змінилися за багато сторіч: ми не розуміємо, як можна «швидко» та « просто» вбити людину, аби врятувати її від катувань, адже краще зовсім не забирати чуже життя, а намагатися його врятувати, боротися за нього… А пращури навпаки, ніколи б не прийняли сучасну антилюдяність у деяких моментах, не прийняли б нашої байдужості та егоцентризму… Але як і тоді, у часи лицарів та інквізиції, у часи королів та хрестових походів, так і зараз людяність залишається тим найголовнішим у душі, центром соціально – моралістичного світосприймання… Актуальність цього поняття не вщухає віками, то чому б то вона мала зникнути, втратити своє значення, згаснути як свічка або каганець, розчинитися у часовому просторі, вицвісти, як дешева фарба на полотні?

Сутність людяності у тому, щоб вічно носити її всередині свого тіла, нехай вона росте там й розпускається, як тендітний пуп’янок троянди навесні, нехай вона сповнює усього тебе, а коли дозріє  віддаси її мікрочастинку іншій, дорогій тобі людині… Нехай кожного дня вона допомагає стареньким бабусям та дідусям, захищає тих, кого намагаються скривдити, рятує голодних сиріт або просто безпритульних тварин!

Отже, людина і людяність, мабуть, найпов’язаніші у світі поняття, одне виникло на основі іншого й вони не існують відокремлено: немає нас – немає ніяких моральних якостей, немає людяності – ми перетворюємося на найжорстокіших, найогидніших у світі тварин, які можуть практикувати « моральний канібалізм». Тож, людино, викарбуй у свої уяві слова сказані А. П.Чеховим: « Людина – це те, у що вона вірить!»-вір у будь – що і будеш жити, вір у прекрасне – і будеш піднесений над усіма труднощами , звеличений Всевишнім. Вір у низьке – і потонеш у вирі брехні… Не сивійте душами, друзі,  і зрозумієте сенс життя!…

ЖУК  ВАЛЕРІЯ

М. Харків

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Рубрики
Реклама
Ми у Facebook