Сучасний стан іудаїзму

Відомо, що іудаїзм   як світова релігія  сформувалася   на основі  монотеїзму в ІІІ – ІІ ст. до нашої  ери. Основоположником  іудаїзму  вважають  старозавітнього  пророка  Мойсея(Моше),  якому  на горі Синай  Бог  дав  Закон  у вигляді двох кам’яних  табличок (скрижалей)  для регулювання  відносин  між  Богом  та людьми (релігійні та моральні відносини). Але  народ,  який  був обраний Богом  ухилявся  від  Закону Божого,  намагаючись повернутися  до ідолослужіння, що суворо заборонялося  у той час.

У  часи  Старого Завіту  іудейський закон набував  строгого  вигляду.  За його  невиконання і не дотримання  вживалися  санкції. Санкції носили не лише юридичний, а й релігійний характер.   Так наприклад  за  подружню зраду чоловіка та жінки, вбивство людини, зневаги до батьків,  ворожіння, зоофілію, ідолослужіння, не дотримання суботи –  побивали камінням. Мойсея  ще до  покликання  виявлявся  потяг  до віри отців, він був заступником єврейського народу  перед Богом.

Чому  ж така  строгість?  Необхідна  для того, щоб поставити людину  в  рамки закону , за межі яких  вона не повинна виходити. Але ж це  був лише  закон  на кам’яних  скрижалях, а де ж  тоді  істинний закон?  Пророк Єремія  говорить,  що  спочатку закон  був  написаний на кам’яних скрижалях, але  невдовзі з’явиться  новий закон,який буде написаний на людських серцях. Що  ж то  за новий  закон  про який говорить старозавітній  пророк?

Тут  потрібно  звернути увагу  на  те,  яким чином  здійсниться зміна  законів. Якщо  пророцтво Єремії розуміти правильно, то він  швидше  за все  говорить  про заміну  старозавітнього закону – новозавітнім.  Тобто, це означає, що новозавітній закон має прийти  з благочестивою, мудрою, духовною, милосердною людиною.  Всі ці характерні ознаки  вказують лише на одну людину – Ісуса Христа.  Саме про Нього  і говорить пророк Старого Завіту.

Євангеліст Іван Богослов  стверджує: «Бо  закон  даний через Мойсея; благодать же  та істина  відбулися  через Ісуса Христа» (Ін. 1,17).  Значить Одкровення Старого Завіту дане через людину, Одкровення ж Нового – через Боголюдину. Виявляється благодать Божа,  яка була присутньою у Старому Завіті – виконується  у Новому  через  Ісуса Христа. Яке ж тоді відношення  має Ісус до  Закону, Пророків  та Писання?  Він  має пряме відношення  до Танаху (Тора, Набім, Хетубім).

Все, що стосувалося  Ісуса Христа  у Старому Завіті – в точності  виконується  в Новому Завіті.

За  іудейським  законом  право  стати вчителем  для  свого народу  мав чоловік, який досягнув  дорослого віку – 30 років. Така людина мало повне право  читати священну книгу Тору в єврейській синагозі. Вчителем  іудейського  народу був  Ісус Христос. Він  дотримувався всіх  правил,  щодо прочитання Тори. Читав  книгу пророка Ісаї на староєврейській мові  в синагозі, стверджуючи про здійснення цього пророцтва на ньому.

Але в іудейському суспільстві  існували дві  зовсім протилежні  партії – фарисеї та садукеї. Фарисеї були  справжні хранителі  всіх істинних  релігійно – національних  традицій.  Часто  помилялися  щодо   неправильного  розуміння  про майбутнього Месію, якого  вони уявляли в образі  войовничого монарха – переможця: він визволить іудеїв   від влади  язичників, положить основу  майбутньому Царству Божому на землі і вижене звідси грішників. Істинними наслідниками  цього  Царства вони вважали  самих  себе.

Їхнє моральне вчення  відрізнялось  вузьким формалізмом і  дрібністю. Релігійність  фарисеїв обмежувалась  лише  однією обрядовістю  чисто зовнішнього характеру. Якщо  зовнішні приписи виконані, то людина нічого більше не винна Богу. Христос їх викривав  і говорив: «Вожді сліпі,  що відціджуєте комара,  а  верблюда ковтаєте» (Мф. 23,24). Звідси витікає те, що моральний вигляд   фарисеїв  представляється  у  зовсім  невигідному  для них освітленні, і не тільки в Євангелії, але також  і в Талмуді, де, наприклад, в трактаті Беракот, говориться, що із  семи фарисеїв  лише один діє за  пробудженням любові. Риси, з яких складається цей моральний вигляд,  можуть бути зведені до трьох: лицемірство, безмірна гордість, презирство до «натовпу».

Садукеї  вважалися  більше політичною партією, ніж релігійною. Їх можна назвати  ліберальною чи космополітичною  партією. Були свідомими  та несвідомими матеріалістами. Партія  садукеїв охоплювала керівництва правлячої іудейської аристократії. Навіть первосвященики, які займали вище становище  були садукеями. Часто ворогували  з фарисеями, викликали  ворожнечу  і до Христа.

Яке ж становище іудаїзму  спостерігається сьогодні?  На сьогодні  іудаїзм знаходиться у великій небезпеці космополітів, точніше  єдину загрозу   для них  становить політика. Відомий ізраїльський філософ Ісайя Лейбович (1903 -1994р.),  переконаний сіоніст – критикував  окупацію районів  і оволодіння арабським населенням.  Його  критика була підтверджена  згідно інтерпретації Галахи  як чистого та  безкорисного  служіння Богу. Він навіть заперечував  проти альянсу між  ортодоксією  та секулярним сіонізмом з питання про державу  Ізраїль.

Ще не задовго до своєї смерті він передбачив, що окупація  західного берега річки  Йордан та сектора Гази може привести  до загибелі  самої  держави. А  голова ізраїльської  ліги Ісраель  Шавхак  наводить приклади дискримінації палестинців:  закони держави, які стосуються  використання землі  побудовані  на принципі дискримінації не євреїв. Сама ж держава перетворила  біля 92% землі Ізраїлю  на державну власність, що є не прийнятним. Право орендувати землю мають тільки євреї,  а для  не євреїв –  вхід  закритий. Такий расизм  є в певній мірі  масовою дискримінацією. Расизм  проникає  в устрій життя держави Ізраїль.

Основними жертвами расизму  стають палестинці,  які терплять утиски зі сторони  держави. Ізраїль можна вважати і терористичною державою, адже  тут діє  такий підрозділ  як «Моссад», який  спричинює акти насильства і терору,  включаючи масові  вбивства. Майже все керівництво  Ізраїлю  здійснювало  теракти,  а всі  сіоністичні  партії  підтримують його у цій справі. Таким чином  це становить загрозу для  держави Ізраїль  через створення  так званої «неонацистської та неофашистської»  держави.

Відомий  ізраїльський  письменник Амос  Оз (нар.1939 р.)  підтверджує  те, що в регіоні будуть йти дві  палестино – ізраїльські   війни: перша справедлива війна  буде стосуватись  звільнення палестинського народу від окупації  і їхнє право  на державну незалежність,  друга ж – несправедлива  війна,  яку буде вести фанатичний іслам від  Ірана  до Гази та від Лівана  до Рамалаха – буде стосуватися  знищення Ізраїля  та вигнання  євреїв  з їхньої землі. На  думку  Оза,  Ясир Арафа  веде подвійну війну,  в результаті якої  буде велика кількість  жертв.

Ізраїльтяни досить неправильно оцінюють  ситуацію  на  Близькому Сході.  Деколи не розуміють, що йде не одна війна – а дві  різні війни.  Чому не має  примирення  між  Ізраїлем  і  Палестиною?   Що  мотивує  державу Ізраїль   це робити?  По – перше  цим може слугувати  відбиток давнього минулого  ізраїльського народу.  Передумовою  такої складної  ситуації  може бути  втілення  фарисейства  в житті  ізраїльської  держави, її  народу. Мотивація може бути лише одна  – витіснення палестинців  та оволодіння  прилеглими земельними територіями.

Єдиною проблемою сучасного становлення  держави Ізраїль може  бути  без принциповий  матеріалізм, жага до влади,  до  багатства.  Тому  так сіоністи стараються підтримувати  державне керівництво в  політиці.  Сіоністи посідають місця  у європейських парламентах,  всі важелі керування  зосереджують  у своїх руках.  Відомо, що сіоністи   чекають приходу неправдивого Месії,  звісно не Христа, але  людини, в  руках якої буде зосереджена  не тільки політична,  а духовна  влада – Антихриста.  Саме  йому готують місце  в Єрусалимському храмі,  зустрічатимуть  звуком  сурм.  Таким чином  слова пророцтва Ісуса Христа  про Антихриста  вже стають реальністю.

Стрикалюк Богдан, магістр  релігієзнавство