Сучасне душпастирство в Україні

Питання  сучасного українського  душ пастирства  є актуальними і в наш час. Ті проблеми, які  вже на сьогодні існують, дають  можливість замислитися  і вищим  церковним керівним органам – єпархіальним управлінням над безвихідною ситуацією або ж становищем  церковних  священнослужителів на  сільських  парафіях. Факти  свідчать самі за себе. Чому на сьогодні  ставлення до духовенства є досить примітивним?  Справа у тому, що  більшість  із  Божих  обранців  не виконують тієї місії, яку доручив їм Господь.

Церква  не несе відповідальності  за кричущі  проблеми  духовенства на церковних парафіях, а всі чекають того моменту, доки бідний священик не принесе їм податі. Чи замислювалася патріархія та єпископія  над цим важливим питанням, і чому  не має  підтримки з їхньої сторони?  Все  через те, що  справжні душ пастирі їх не цікавлять, лише ті, що мають побільше  грошей  в кишені.

Чи таким повинно бути сучасне душ пастирство на Україні?  Така  проблема існує скрізь. А тому слід серйозніше  віднестися до неї.  Існує низка  проблем у духовенстві. Перша проблема – це політика в церкві, друга – надія і довіра  політичним діячам, третя – участь духовної особи  у  політиці. Нам  відомо, що церква відокремлена від держави, а тому  вона повинна триматися  канонічної  установки, виконувати свою духовну місію на землі, але ні в якому разі не займатися політикою, пропагандою серед  релігійної громади.

Нам відомо і про  співпрацю  духовенства з атеїстичною владою, особливо Російської православної церкви. Політика  проникла  в середину церкви, представництву духовної інституції  диктували, що вони повинні зробити, щоб таким чином, працюючи на них заслужити почесті. Насправді  це все була ілюзія  для духовенства РПЦ  у другій половині ХХ століття. Духовенство  тоді продавало свою честь називатися  священнослужителем Божим і людську совість.

На сьогодні  шальки терезів схилилися знову і  повторилася  ця ж сама ситуація, яка була в минулому.  Практично, все духовенство в Україні опинилося у складній ситуації  перед вибором – Київ чи Москва.  Настільки жалюгідним є  християнське ставлення  серед православних ієрархів, де про мир та любов, до яких  закликав Ісус Христос – не може бути й мови.  Навіть миру не має між єпископом та патріархом, митрополитом та архієпископом.  Усі хочуть до церковної влади, які покинули  дітей та свою дружину заради неї.

Відносини  парафіян до священиків  є примітивними. Є поодинокі випадки різних конфліктних ситуацій на  парафіях, не важливо чи в місті чи в селі.  Люди  не розуміють священика , а  священик  добре розуміється  у  людських проблемах.

На Вінниччині, наприклад  реєструють цивільний  шлюб, проте ніхто не вінчається. Зрозуміло лише одне, що радянська атеїстична влада  добре попрацювала  з  людьми, завдяки  політиці науково – військового атеїзму  стерла  релігійну свідомість населення.  Наслідки  впливу атеїзму та їхньої дії  на  просте мирське суспільство  ми бачимо зараз, роблячи соціологічне опитування.    Згідно соціологічних досліджень  центру Разумкова, найбільше віруючих  в Україні зосереджується на  Заході – 89% ,  на Сході – низький (66%). Зміщення центру релігійного життя спостерігається  у західних областях України, умовний центр охоплює західний та центральний регіони України, де  зосереджується приблизно 70%  релігійних  громад України.

 

Стрикалюк Богдан – магістр релігієзнавства