Стратон

СтратонСтратон  народився  близько 340 року до нашої ери  в античній провінції Лампсак, в  грецькій  селянській родині. Батько Стратона  займався  торгівельною справою, а на його матір  була покладена  важлива функція – прищеплення етики і моралі.

Стратон  з молодих літ  почав цікавитися  фізикою. Бажав зрозуміти як пов’язані між собою процеси в природі, намагаючись знайти хоча б якусь розв’язку цієї проблеми. Вступає до лав філософської перипатетичної  школи, розташованої в місті Лікея.

Він  навчається  у Лікеї, проявляє  неабиякі  філософські здібності. Ним зацікавлюється Теофраст – голова навчального закладу, послідовник  філософського вчення Арістотеля.  Випливає  той факт, що  при виповненні  сімнадцятирічного віку Стратону, в рік смерті філософа Арістотеля, навряд  би  той навчався  в Теофраста. Коли ж  від  елліністичного царя Єгипту  Птолемея І Сотера,  Теофрасту  поступила пропозиція, щоб стати вчителем для його дітей, той змушений був відмовити, адже не міг як засновник залишити навчальний заклад в Лікеї, а тому вирішив  запропонувати  йому  гідну кандидатуру – Стратона.

Птолемей І Сотер  прийняв  з радістю  пропозицію, і відповідно ухвалив  таке рішення  Теофраста. Стратона, згідно указу царя Птолемея І було призначено  в Олександрії на посаду керівника Бібліотеки і Мусейону. Саме завдяки діяльності Стратона, Бібліотека і Мусейон перетворилася  на справжній  центр  наукових знань для  всього елліністичного  світу. Після смерті свого вчителя Теофраста, у 287 році до нашої ери Стратона було призначено очолювати  вищий освітній заклад  Лікеї.

Стратон  керував Лікеєм аж до своєї смерті. Він продовжував діяльність Теофраста, підносячи авторитет вищого навчального закладу.  Його філософські погляди  відрізнялися від арістотелівських. В чому це проявлялося?  В першу чергу у тому, що  природу Стратон  вважав  невід’ємною частиною  матерії. Від  заперечував  два самостійні агенти – Бога та Душу.

Пізніше  римський філософ Цицерон  буде говорити про Стратона  як  засновника  нової ідеології, з позиції якої вся  божественна  сила  міститься в природі, яка у свою чергу  приховує  усі причини: народження, збільшення. Проте ця природа є позбавленою  відчуттів та вигляду.

Природа  мислителя Стратона є самодостатньою  силою, в тім і ній не має місця для свідомості та особистості, вона не є підпорядкованою якісь зовнішній формі або ж меті. І якщо пильно придивитися до поглядів Стратона, то можна відразу ж побачити дуже цікаву річ – близькість до атеїзму.

За свою прихильність  до  вивчення  явищ та природніх  процесів  отримав прізвисько «Фізик», а тому якщо розглянути його  філософську спадщину, то можна помітити  у працях  пряме відношення  мислителя до  фізики.

На думку філософа Стратона, головною природньою силою є  тяжіння. Саме воно  має здатність до упорядкування  всього космосу і  виступає джерелом руху матерії. В  ідеї про тяжіння, Стратон  не поділяв  думки Арістотеля, особливо ж його концепції природнього місця, наявності  чотирьох елементів, які нібито  мають здатність володіти  різноступеневим  тяжінням. Стратон заперечував  п’ятий елемент Арістотеля – ефір. Він  в дечому не погоджується  з Арістотелем.

Арістотель стверджував, що тіла можуть  падати на Землю з постійним прискоренням, а от Стратон був іншої думки, вважаючи  що  прискорення таких тіл  прямо пропорційно  залежить від  росту їхньої  відстані. Для свого експерименту, Стратон використовував тіла, вибираючи для них   різну  висоту.  Швидкість цих тіл він визначав  за  допомогою  удару об перешкоду. Тому Стратона  визнають  як  родоначальника  експериментальної фізики.

Стратон  так само як і Демокріт  визнавав  існування пустоти, вважаючи, що вона  має здатність розділяти  частинки між собою, з яких  відповідно і складається речовина. Таким чином філософ пояснює  стискання  тіл. На відміну від атомів  Демокріта, частинки Стратона є неподільними.

Його погляди  зроблять значний вплив  на  пневматику  античності, зокрема  на Філона Візантійського і його праці, в тому числі і Герона, лікаря – анатома Еразистрата. Значну увагу  у науковому дослідженні, Стратон приділяє  також психології. В тім  його психологія є дуже дивною, так як філософ стверджує, що душа локалізується  саме в передній частині голови, точніше – між бровами.  Душ для Стратона  виконує функцію джерела людського мислення, сприйняття та відчуття, тоді як органи відчуттів – посередники  у передачі людських відчуттів.

Тому  сприйняття  може зберігатися в душі, але  тільки протягом  певного часу, а вже мислення  приводить в рух сприйняття  людиною світу.  А тому  те, що раніше нами не  було сприйнято, ми ж насправді   мислити не можемо.

Погляди Стратона  близькі з сучасними  уявленнями науки.  Філософ на жаль не залишив після себе жодного учня для того, щоб продовжувати  його  діяльність.

Деякі із дослідників  намагаються прирахувати  до числа його учнів  видатного великого астронома Арістарха із Самос – автора та засновника сонячної  системи, і ще лікаря – анатома Герофіла із Олександрії.

Варто  зазначити, що Стратон  писав філософські твори, присвячені  різним тематикам: етиці, політиці. Твори філософа вплинули  на становлення  послідовника його вчення – єгипетського царя Птолемея ІІ, які визначили  опанування  олександрійським мистецтвом та наукою. До учнів Стратона також відносять  царського  охоронця  Арістея – автора «Послання до Філократа», який у свою чергу  описав історію становлення  Септуагінти – перекладу  іудейських законодавчих книг   на грецьку мову.

Стратон  прожив  біля  ста років,  помер  близько 268 року до нашої ери. Його тіло було поховано  у місці народження –  Лампсаці.

Богдан  Стрикалюк