Стоїцизм

stoikuСтоїцизм є ще одним із  напрямків  античної філософії.  Основні  філософські ідеї  стоїцизму як не дивно  були   запозичені  ними  у кініків.

Засновником   даного філософського напряму   вважають  Зенона  Китійського, уродженця острова  Кіпр.  Зенон  народився  близько  330 – 262   року до нашої ери  в  полісі  Китій,  розташованого   на  узбережжі  Кіпру. Відомо також, що навколо  себе  він  збирав  великий натовп   людей – шанувальників  його філософії, поблизу  полігнотійського  портика,  стоя.  Можливо  саме від  назви цього  місця,  на якому  виголошував  свої філософські промови   Зенон  – стала  називатися  школа  стоїцизму.

Послідовником   філософії  Зенона  став  Клеанф, в минулому  чудовий  кулачний  боєць, народився  близько 300  року до нашої ери. Після  Клеанфа  став  Хрізіп  (дослідники  наводять  приблизний  рік народження і смерті, який коливається  між  277 – 205 роками до нашої ери), у минулому   сильний атлет,  а також швидкий бігун.

На жаль  праці  раннього стоїцизму  дійшли до нас лише  у фрагментарному вигляді. В тім не має  жодної можливості  заперечення в  їхньому існуванні. У стоїків прослідковується дуже чіткий  поділ  філософії  як цариці наук на наступні пізнавальні   науки: фізику (природа речей, явища, процеси,),  етику  (людська мораль і виховання) і логіку  (хід думок  від  загальних  речей до конкретних, логіко- смисловий  зв’язок ).  Тобто таким чином  здійснювали  поділ філософії  Зенон і його учень Хрізіп.

На відміну  від  поділу  Зенона і Хрізіпа, Клеанф  намагається виділити, виокремити у самі філософії   інші науки, такі  як  діалектика, риторика,  етика, політика, фізика і теологія.

На  перший план  Зеноном і Хрізіпом  висувалася  логіка.

Як  взагалі  сприймалася  на розуміння   логіка  самими стоїками?   Стоїки  розуміли  логіку  як  певне дослідження  як внутрішньої  так  і  зовнішньої   мови.  Логіка  поділялася  на дві частини. Перша  частина  торкалася  питання   вчення  про  розмисли  у вигляді  непереривної мови, а друга  –  щодо  руху  мови  у вигляді  запитань та відповідей.

Тому першим вченням  стоїків  вважають  риторику, другим – діалектику.  Крім того, у логіці  стоїків  розглядалося   ще  вчення  про   так звані  поняття, міркування і умовиводи. Тобто  слід говорити, що їхнє вчення  стосувалося  позначення слів та знаків.

Перша  з них утворює  складову логіки  у розумінні  сучасної філософії, інша ж  – позначали стоїки  як граматику.

Як ми бачимо,  стоїки  продовжували розвивати ідеї  вчення Арістотеля, торкаючись питань  силогістики та  суджень. Не  зважаючи  на  їхню прив’язаність  до  арістотелівських  філософських  міркувань,  ранні стоїки   у своїй теорії  пізнання світу  визнавали лише  дійсне пізнання  цього  світу.  Тобто  за їхніми  міркуваннями  джерелом  пізнання  світу  вважалися  відчуття і сприйняття. На цих обох  власне і формується  уявлення.

 Стоїцизм  заперечував  існування   вроджених  ідей. Вони стверджували, що в  питанні  двох  пізнань : загального  і єдиного  дійсно  є наявність існування  реальних  одиничних  речей.

Ними  робить спроба відрізнення   двох понять: природніх  і штучних. Перші  формуються  стихійно,  а от другі  –  діалектично.  Так наприклад категорії  вони   вважали  суб’єктивними поняттями. Виділяли  чотири  важливі категорії:

1) Субстанція  –  першоматерія, з якої  все  практично  і виникло.  Так  з  першоматерії   починають утворюватися   речі,  які володіють переважною якістю.

2) Якість –  розуміється  у стоїків  як  постійні  характерні властивості, якими відповідно  наділена річ.

3) Стан –  перехідні  властивості  речей  (твердий, рідкий, газоподібний).

4) Відношення –  позначаються   речі,  які  розташовані  один біля одного, тобто перебувають  у такому  спільному відношенні  один з одним.

Основою всього  що існує  стоїки  вважали  землю,  вогонь,  повітря, воду. Особливу увагу акцентували  на  пневмі  – своєрідному  синтезі  вогню і повітря. Першоосновою  всього у світі  стоїки вважали   вогонь  (за  філософом Гераклітом). Світ  для розуміння  стоїків  розглядався  як  єдина цілісність.  Вона  основується  на  узгодженості  і обумовленому взаємозв’язку.    Стоїк  Хрізіп  стверджував, що  світ  має сферичну  форму,  розташовується  у  безкінечній  безтілесній  порожнині.  У природі  все знаходиться у постійному русі.

На  їхню думку   існують  такі три  види  руху  як  зміна, переміщення простору, напруження. І ось якраз напруження  відноситься ними   до стану духа (пневми). Таким чином стоїки  намагаються виділити   чотири  царства  натурального світу:

А)  Неорганічний світ ;

Б)  флора (рослинний світ);

В) фауна (тваринний світ);

Г) Світ людей.

Стоїки  стали розуміти пневму  не лише  як фізичну , а й духовну основу, початок. У них  вона фігурує  в  ролі  якогось  розуму, космосу, логосу (слова).  Тому розум  для  них  є чистим вогнем, а Бог – вищою розумною  силою, що керує   усім  і надає  світові  форму. Крім того  стоїки розробили низку  концепцій  етики. Перша  концепція  стосується  поняття  обов’язку  у  філософії  стоїків.   Обов’язок  – це  перш за все  є прагнення  людини до моральної   досконалості. Людина  ж не може зробити  цей світ досконалим, але  може побудувати його у собі, набуваючи  гідності гордості  і дотримання  високих моральних вимог.  Прагнення  до досконалості людини  проходить  через  шлях  пізнання світу  і вправах  її самої  у добродійстві.  Шлях до блаженства  полягає у безпристрасності.  У розумінні  стоїків,  пристрасті  повинні підпорядковуватися  розуму.  Вони  діляться стоїками  на  чотири  види:  сум, страх ,пожадання,  задоволення

Сум може бути багатоманітним,  у свою чергу  викликаний   співчуттям, заздрістю, ревністю, не добрим бажанням,  турботою, горем або ж бідою.  Страх  – це передчуття  зла.  Пожадання  – нерозумне  прагнення  душі (пристрасть до матеріального багатства, влади). Задоволення – нерозумне   користування   людськими бажаннями ( тілесна насолода, життєва насолода).  Цього всього   стоїки  намагалися уникнути.  Виходом з цієї  не дуже приємної ситуації  є  ідеал  людини, позбавленої  таких пристрастей, тобто аскет.

Стоїки  намагаються подолати ці пристрасті, щоб   високо піднестися  над ними шляхом  вдосконалення.  Вони вчили   про  розуміння суті  добра і зла.  Розробляли вчення  стосовно  того, що  повинно  бути у людині  –  це насамперед терпіння, помірність, перенесення  ударів долі.

Можна  виділити  також середній   стоїцизм, який характерний   переосмисленням  і внесенням  поправок  у  саму є філософію.  Яскравим представником цього періоду став  Панецій  (близько 185 – 109 року до нашої ери) і його учень і продовжувач  справи стоїцизму – Посидоній (близько 135 – 51 рр. до нашої  ери).

Панецій відкидає  формулювання  щодо  жорстоке визначення   явищ, подій, процесів у світі,  прихильниками  яких були   представники раннього  стоїцизму. Натомість  він  починає настоювати на  розділенні  тіла і людської душі,  тому що  його попередники  вважали  тіло і душу  злитими в єдине ціле.  В етиці,  він  практично відійшов  від ідеалу  самодостатності  добрих дій  людини,  а замінив  його  хорошим здоров’ям  та матеріальним благополуччям.

Вони  намагалися  підпорядкувати стоїцизм  запитам  діяльних військових  римлян

Праці  цих мислителів дійшли  до нас  у фрагментарному вигляді, в тім  знайшла місце пропаганда  філософських  ідей  Панеція і Посидонія.

Якщо ж  розглядати ранній стоїцизм,  то можна  прослідкувати його  паралельний перетин  з християнством, зокрема  одним із його напрямків – аскетизмом, у якому  велика і особлива увага  приділялася  душі, розуму, серцю  і їхнім  чітким контролем над людським тілом.  Пізніше  у християнстві  виникне  умоспоглядальна  філософія – ісихазм.

 Богдан Стрикалюк