Становлення середньовічної арабської філософії

arabСпочатку спробуємо з вами розібратися з таким поняттям як «арабська філософія», прослідкувати періоди її розвитку, а також яскравих  представників  цього напряму, і вплив аристотелізму на формування поглядів арабських філософів.

   Отож, перейдемо до основного визначення терміну «арабська філософія». Арабська філософія –  це сукупність філософських вчень, поглядів і думок, що були запроваджені мислителями Близького Сходу, тобто особами з перською, арабською, таджицькою національністю, які прийняли іслам і оволоділи арабською мовою.

Если Вы понимаете, что вас обижают на работе, или вам продали не качественный товар?  Тогда Вы можете смело обратиться к специалистам которые помогут Вам в написание претензий. Помните, что своевременная написанная претензия,  может защитить ваши гражданские права.

Слід виділити  три періоди розвитку в арабській філософії:

1)   Класичний (обіймає  хронологічні  межі з VIII  по ХV століття);

2)  Пізній середньовічний – охоплює XVI-XIX століття;

3)  Сучасний – охоплює переважно межі другої половини XIX-XXI століття.

Поява самої ж арабської філософії пов’язана у першу чергу з ранніми  представниками раціонального богослов’я (каляму) і їхньою діяльністю на території арабських держав, розпочинаючи від Перської імперії і закінчуючи її поширенням на території Османської імперії. Ще одним таких важливих  факторів є її паралельний розвиток разом з ранньою середньовічною схоластикою. Проте така думка дещо спростовується самими арабами.

Якщо ж прослідкувати розвиток середньовічної арабської філософії, то можна побачити підтвердження того, що араби на початку переймали деякі ідеї з філософії Платона і неоплатоніків, проте дуже швидко надали перевагу  філософії Аристотеля, особливо його творам, метафізичним, фізичним і логічним трактатам, які дуже уважно вивчалися та досліджувалися арабськими філософами.

Арабські мислителі в основному займалися обговоренням важливих питань про свободу волі людини, про божественні атрибути, займалися розробкою філософської концепції, що без будь – якого сумніву, виходили за рамки релігії. Лише у ІХ столітті їм випадає можливість ознайомлення з  філософською спадщиною античних мислителів. Їхню увагу привертає  філософія Аристотеля. Арабам спочатку було дуже важко зрозуміти античну філософію, але з плином часу їм все ж таки вдається це зробити.

Особливий опір арабські філософи роблять на аристотелівську метафізику та логіку. Аристотелізм постає перед ними як незвичайне явище в арабському світі, а тому він не зумів культивуватися тут у чистому вигляді, одночасно переплітаючись з неоплатонівськими ідеями, оскільки і сам платонізм був близьким до інтересів теології, ніж аристотелізм.

У такому випадку перед усією арабською філософією постає питання вибору: або ж йти за неоплатоніками або ж триматися  філософії аристотелізму. Основний смисл арабської філософії полягав перш за все  у захисті ісламу, його  релігійних доктрин, що в основному співпадало з положенням середньовічної схоластичної філософії.

Біля витоків арабської філософії стоять її найяскравіші представники – Аль-Кінді і Аль –Фарабі.  Перший відомий як автор перекладу та коментарів до «Метафізики» Аристотеля, сучасник філософа-схоласта Дунса Скота – Еріугени. Аль- Кінді чомусь відходить від аристотелізма і відразу є переходить до неоплатонізму. Натомість послідовником аристотелізму стає Аль-Фарабі. Філософ проробив чималу роботу, інтерпретуючи  всю філософію Аристотеля, проте, знову ж таки у дусі неоплатоніків.

Від філософії Аристотеля, Аль-Фарабі бере чітке і логічне розділення  дійсності на такі собі окремі площини наукових інтересів. До нашої уваги представлені «Трактати чистих братів», які розглядають картину духовного світу цього ж періоду. Біля 50 творів з релігії, філософії і природніх наук, що були написані представниками так званої секти «Брати чистоти і щирості», що була сформована у Х столітті. У неї  навіть були спроби щодо поєднання ісламу з елліністичною філософією. Помітну роль відігравала і неоплатонівська ідея, згідно якої увесь світ походить від Бога і відповідно повертається до нього (мається на увазі думка Орігена про те, що все повертається до свого початкового первісного стану – апокастасіс).

На відміну від Аль –Кінді і Аль –Фарабі, важливе значення для усієї арабської філософії має творчість геніальних мислителів цієї доби, яку представляють на Сході – Авіцена (Ібн Сіна), а на Заході – Аверойс (Ібн Рушд).