Шудха – адвайта

sudhaШудха – адвайта  вважається однією із  традиційних філософських  ведантичних  шкіл Індії.  Засновником  та  основоположником школи  шудхи – адвайти  вважають Валабху, який проповідував приблизно у ХVІ столітті. Він народився приблизно у 1500 році в місті Бенаресі, в родині  брахманів – вішнуїтів, походив з Південної Індії. Дитинство провів  у тому ж самому місті,  знайшов  у собі  надзвичайні  здібності  до вивчення  сакральних текстів.

Він подорожував  по багатьом священним місцям для того,  щоб витлумачити події  життя Кріпни по Бхагават – пурані, проповідував шлях бхакті, під час  однієї з дискусій  був поставлений  наставником  у школі бхакта Вішнусваміна. Його секта  шанує дві події, які мають  місце  у місті Браджі –  в приміській частині  відомого  центру кришнаїтів в Матхурі.  Перше місце пов’язують  з явленням бога Кріпни Валабхі, де той відкрив йому мантру, внаслідок  якої кожен  адепт має право вступити у прямий контакт  з брахманом, друге – зі знайденням Валабхою на горі  Говардхан, що поблизу  Матхури – кам’яного ідола  Шрі Натхджі Кріпши, який тримає  гору Говардхан на знак того, що  захищає мирних жителів, є покровителем над  своїми шанувальниками.

Найменована  мантра  є основним, можна сказати, компонентом  в обряді ініціації до «секти»  Валабхі, а ідол Кріпни – головною  реліквією для поклоніння вірних підданих. На відміну від інших вчителів бхакті, Валаха був дійсно одружений, мав  двох синів,  які після смерті свого батька  очолили  спільноту,  яка у свою чергу  до  теперішнього часу  керується нащадками Валахби, звісно по чоловічій лінії.

Стверджують , що  Валабхі приписують 80  творів, оригіналів серед них  набагато менше. До числа творів  відносяться такі:  «Анубхашья»  (Тонке витлумачення) – у  ньому викладені  коментарі  до Брахми – сутри,  в «Субодхіні» – трактування на Бхагават – пурану, ще біля шістнадцяти трактатів, в яких викладається вчення Валахи. Суть вчення полягає в тому, що адвайта  Шанкари не така вже  не подвійна, тому що допускається невизначений статус Майї.  Валаха робить спроби  її очистити,  включаючи майю як частину  природи  Брахмана, в якості  однієї із його енергій.

Припускаються думки щодо  зміни і самого Брахмана, який  у Рамануджі, Мадхви, Німбарки – ототожнюється  з персоніфікованим божеством, яке наділене повнотою чайтаньї (свідомості) та анади (блаженства).

Брахман  постає  для  Валабхи  Вищою Істотою, тому що крім неї у світі немає нічого. Існує лише Крішна,  тоді як душі та світ повністю є реальними, але обмеженими маніфестаціями,  які  той  проектує із самого себе.  Крішна ,насправді,  є тотальністю, що присутня  у модусах  (спосіб існування або дія будь – чого ) душі, не одухотвореного  світу  та Брахмана. Душі  є  не лише відображенням, відбитком  бога Кріпни, а його частинками, забули про свою істинну природу,  віддаючись егоїзму.  А егоїзм є  основною причиною  їхнього  відділення  від Кріпни та безкінечних  сансар (рперевтілень).

Заради  їхнього звільнення  Крішна зійшов  на землю у людській подобі в Браджі, проповідував шлях бхакті,  який потрібно розуміти  як пристрасний преман (любов) до нього. Милість Кріпни є доступною для кожного,  хто  здатен  залишити назавжди свій егоїзм та сконцентруватись  повністю на ньому, але не може бути  вироблена  справами благочестя або  звершенням обрядів. Кінцева  мета кожного – вічне перебування  з Крішною у його  світі, за межами часу та простору. Милість Кріпни є маргою (шляхом) для їжі – розквіту душі (пушті).

Послідовники гуру Валабхі почали називати свою секту «пуштімарг» (що з мови санскриту означає – шлях процвітання). Діяльність цієї секти було зупинено  англійською владою у ХІХ столітті. Влада запідозрила  «секту»  у порушенні  моральності. Проте  на початку ХХ століття  вона почала дуже швидко  відроджуватися  на території  Північно – Західної Індії,  в містах – Раджастхан, Гуджарат та Бомбей.

Стрикалюк Богдан – магістр релігієзнавства