Шломо Ібн Гвіроль – це одна із найвидатніших геніальних постатей в іудейській філософії.Ібн Гвіроль народився 1021 року в місті Малага, яке розташоване на півдні Іспанії, в бідній єврейській родині. Його батько – Огуда змушений був тікати зі своєю сім’єю з міста Кордови під час штурмування міста берберами у 1013 році. Сім’я переїхала спочатку в місто Сарагосу. Біографічних даних про цього мислителя збереглося дуже мало, відомо лише те, що Гвіроль перебував за межею бідності, йому доводилось довгий час подорожувати по Іспанії у пошуках літературної кар’єри.
Проте підтримка меценатів з якими Шломо не дуже так і ладнав, дала можливість розвинути літературну діяльність. Деяких євреїв, наприклад Шмуеля Ганагіда – особи, яка посідала місце візиря при Гранадському халіфі, він спочатку оспівав у панегіриках, а вже потім висміяв у своїх памфлетах.
Шломо було не легко в ту епоху, коли південну частину Іспанії вже зайняли узурпатори – Альморавиди. Економічний розвиток країни знаходився на той час на осить високому рівні, представники єврейства безпосередньо приймали активну участь у культурному житті цього міста. Політичне становище країни негативно відображалося і на самих євреях. По правді, їм було не солодко, знаходячись під владою халіфату.
Гвіролю доводилося терпіти, інакше в результаті будь – яких протестів, невдоволень на нього могла б чекати смертна кара, яка у середньовічну епоху була звичним явищем, і якої всі намагалися уникнути.
Соломон Ібн Гвіроль займається написанням поезій, підвищених ніжних елегій, що носили собою в першу чергу сатиричний характер. Крім того, він є автором п’ятисот віршів, написав за своє життя двадцять книг, мала частина яких дійшла і до нашого часу. Один із його етико-філософських трактатів, що був перекладений на арабську мову «Виправлення якостей душі» та віршований трактат на івриті дійшли до нас лише у четвертій частині. Свої поеми Гвіроль присвячував любові до Бога, а також темі, що торкалася очікування Месії. Він писав піюти – різні гімни суботі, притримуючись іудейської традиції потів, свят, багато із них він вмістив у манзхори – невеликі молитовні збірники.
В іудейській літургії використовував нові поетичні форми та фрагменти коментарів Талмуду. Найбільшої популярності набуває його етико-філософська поема «Кетер Малхут» (Вінок царя), яка увійшла до складу літургії Йом — Кіпур (Судного дня).
Твір складається із сорока віршів, у ньому розповідається про взаємовідношення, які відбуваються між Богом та людьми. У ній розкривається доля людської душі. У поемі поєдналися дві сакральні поезії, де перше місце належить гімну – хвалі, а друге – проханню – покаянню. Основний акцент у поемі зроблений на слабкості людини та її схильності до гріха, тому що Бог пропонує свободу волі та можливість для покаяння самої людини перед Ним.
Проте дуже цікавою насамперед є філософська праця «Джерело життя», якій Ібн Гвіроль повністю присвятив самого себе. Бо на той час у середньовічній схоластиці його твір був найавторитетнішим і заслуговував неабиякої поваги зі сторони самого автора. Його праця була перекладена з арабської на латинську мову ще у 1150 році. Ті, хто читав його працю були настільки вражені і вважали автора за мусульманина, інші ж – визнавали християнином, хоча в трактаті на рахунок цього нічого не було вказано.
Автора стали називати Авіцеброном, він надалі залишився б загадкою, якби один із французьких знавців Сходу – Соломон Муж не зацікавився цим автором, і аналізуючи єврейські джерела, не доказав іншим, що Авіцберон та Ібн Гвіроль є однією і тією ж самою особою.
Праця «Джерело життя» була написана ним у такій собі формі діалогу між наставником та учнем. Можливо, саму назву книги він запозичив із одного псалма царя Давида, у якому мова йде про те, що в Бога є джерело життя (Псалом 36,10), у якому матерія та форма простежуються як першооснови буття та джерело життя у кожному із створених предметів.
Філософ зводить поняття сущого до трьох таких категорій:
А) Перша Сутність;
Б) Бог: матерія і форма;
В) воля як безпосередня проміжна ланка.
Про мислителя було складено дуже багато легенд. Одні вважали його прихильником містичної кабалістики, підтверджуючи те, що Гвіроль практикував різні форми магії, нібито створив жінку — голема. Також стверджували, що інші легенди пов’язані з його смертю у місті Валенсія. Проте, чи є достовірними такі легенди, сказати досить важко.
Шломо ібн Гвіроль помирає у 1058 році. Його було поховано у місті Валенсії.
БСІД
портал ФІР
