Сенека

senekaСенека – видатний  філософ, державний діяч, представник  стоїцизму у Стародавньому Римі, вихованець імператора Нерона.

Народився  близько 4 року до нашої ери в місті Кордова (Іспанія) в родині  римського оратора  Марка Аннея Сенеки. Спочатку сам  намагався оволодіти  риторичним  мистецтвом і  навчався цієї спеціальності, потім – філософією, увагу  якого привернув  грецький стоїк Посидоній.  Молоді  роки  Сенеки проходили в місті Римі.  Сенека  займав дуже високі посади при імператорі  Нероні, що дало йому змогу накопичити  великі статки, які в першу приводили в подив його сучасників.

Був  дуже хитрим, при дворі імператора він домагався  різного роду подарунків, вдаючи з себе убогу людину. Такими подарунками могли слугувати  гроші, палаци, сади, матеріальна власність. Можна стверджувати, що  жив він не бідно. Сенека  був  плідним письменником не лише філософом, а й драматургом.  Його авторстві належать  близько дев’яти трагедій з дидактичним  змістом, в тому числі одна історична драма. Його філософську спадщину складають  філософські діалоги, вісім томів  книг   «Природно наукових питань», сто двадцять чотири листи, адресовані Люцилію, філософські трактати, які збереглися лише у невеликих фрагментарних частинах.

Велику славу філософу принесли  його моральні твори, які  отримали схвалення зі сторони шанувальників моральної філософії.  Із стоїчної  філософії, його увагу найменше  привертала теоретична частина, зокрема  логіка і теорія пізнання. Він чомусь постійно  заперечує   захоплення  логічними питаннями і тонкощами, які  не мають ніякої ваги. Залишаючи  питання каталептичної  теорії  уявлень, Сенека  обмежується в теорії пізнання  лише  тим, що стоїки  ґрунтуються  тільки  на доказах стійкості понять, які виведені шляхом досвіду.

Найбільше Сенеку цікавлять  проблеми  людської моралі, а тому він присвячує  їм і відділяє  якусь значну частину у книзі «Природно наукових питань», не дивлячись  на так звані «Листи» у яких головну роль відіграє моральна дидактика. В тім мораль ще не є філософією. А тому  для того щоб вона стала філософією потрібно було пройти  нелегкий шлях. Сенека як справжній філософ – стоїк  починає розвивати вчення  так званого матеріалістичного монізму.

Матеріалістиний монізм  полягав у тому, що свідомість примикала до матерії, являючи ментальні  процеси як тілесні реакції. Тобто  цей монізм підтверджував, що свідомість є елементом  матеріальної дійсності. Тому згідно позиції Сенеки усе є тілесним.

Значить  згідно із Сенекою  все є теплим  диханням  або інакше кажучи «пневмою» (духом) – вогнем. Сенека  говорить  про фізичне самостійне вчення яке  відображається як фізика вогню – першоелемента у філософії Геракліта. У чистому та тонкому вигляді, як стверджує Сенека, вогонь  може перебувати на небі, проте  спускаючись донизу – стає щільнішим. Він має здатність охолонути і кам’яніти  в землі. Як боги так і людська душа є  тілесними. Душа – витік найвищого вогню і вона піднімається до найвищого. У мудрої людини  це зішестя здійснюється  на свідомому рівні, а от у природі – на несвідомому.

Стаючи послідовником стоїцизму, Сенека  приймає  їхнє вчення про періодичні займання світу. У філософа немає  чіткого обмеження площин буття, для нього є тотожними бог, доля, провидіння, природа. Він стверджує таку думку, що вічні закони  природи закладені в свідомості людини, де і стають свобідною волею. Якщо ж придивимося ближче до світогляду мислителя, то обов’язково помітимо, що він наскрізь проникнутий пантеїзмом, його  думкою про гармонію космосу і хаосу. Бо космос  у нього є єдиний спільним як для богів так і людей.

Сенека  наділяє психічними властивостями і надає божественного характеру небесним світилам і усій піднебесній. Багато чого у філософії стоїка Сенеки запозичено із Посидонія. Стоїцизм  римського філософа набуває  забарвлення і тонів античного платонізму, особливо у вченнях про буття, психологію і етику. За своєю природою людина є слабкою і безпомічною з точки зору Сенеки. Вона безпосередньо погрузилася у зло  та  гріх і не може вийти з цього стану.

У Сенеки  Бог не є особистим в християнському монізмі, тому що вогненний світовий розум  немає нічого спільного з уявою християнського Бога в єдиній особі. Життя світу,а також його історія  являють собою деякий  цілісний коловорот, де його частини  протікають в узгодженості,  а кожна стихія переходить  в іншу, тому все виникає  із усього. Сенека ніяк не може звільнитися від  разючих протиріч  розуміння  бога. Для нього бог може бути одночасно  вогнем, тобто  тілом, ідеєю, розумом, силою, що творить, люблячим отцем.

Якщо ж світ  відходить від істини, то бог  влаштовує  світову пожежу, в результаті якої гине світ без залишку, і волога, яка залишилася після цієї пожежі – це є слід загиблого світу і виникнення зовсім іншого, нового,  кращого світу. Усе у світі відбувається не через гнів богів, наприклад  землетрус  є наслідком законів природи, і бог не є повновладним змінити матерію.

Сенека також  навчає, що життя  людини визначається  за допомогою зірок, тобто містичне і міфічне  пояснення  якихось явищ  природи і людського життя зберігається в силі. У світі не має випадковостей, бо все у світі є від бога. Катастрофи, які виникають як випадкові є не досяжними для нас у випадку нашого незнання. Сенека  виробив  такий собі натуралізм, з насмішкою відносячись до міфології, у нього все це зміщується  з філософським обґрунтуванням  ворожінням за блиском блискавки і по нутрощах тварин.

Якщо ж говорити про антропологію Сенеки, то слід замітити, що людська природа сама  по собі  на думку мислителя є непорочною. Чиста людська природа  дуже часто піддається порчі. І як результат, тіло стає  в’язницею душі, тобто знаходиться в певних кайданах. Істинне життя, з точки зору  Сенеки  можливе лише поза тілом людини, душа ж є гостем для тіла, її в’язнем, що перебуває в тілі. А вже потім вона звільняється  для непорочного, блаженного  безмовного життя на небі.

Філософ  завжди виявляє стійкість  при усіх випадках  і загрозах бід, прагне до добродійності, щоб визволитися від скорботи тільки через пізнання істини. Усі люди, на думку філософа є рівними. Тому що вони є повноцінні члени  світового цілого. Злочинці також люди, бо ж перед людиною відкриті  безкінечні шляхи  досконалості, і усякий, хто прагне до добра – отримає  перемогу над злом. Сенека  вбачав у рабах  і їхній ремісничій праці  та силі більше принизливості, а допускав лише духовну творчість, що є єдиною і вільною.

Сенека  засуджував  прояви гніву, закликав у проповідях до ласки і всепрощення, милосердя і любові до свого ближнього. Як стоїк він вважав, що при безнадійній  плутанині та протиріччях життя, філософ  повинен добровільно виходити з неї.

Сенека  займається написанням  філософських трактатів, зокрема  трактат «Про спокій душі», у якому діяння залишаються істинними поприщем добродійства і усіх, хто до нього є причетним, перш за все діянням, що скероване на благоустрій держави. Він вважає, що людина має повне право на дозвілля, не відслуживши свій термін. Про це  Сенека пише у книзі під назвою «Про дозвілля».

Сенека є автором  таких філософських творів:  «Про милосердя», «Про благодіяння», «Дослідження про природу», «Про щасливе життя», «Про подяку», «Про провидіння», останній  завершальним твором у його спадщині стали «Моральні листи до Луцилія».

Сенека  навіть був  духовним вождем для  шляхетного Луцилія, який пристрасно бажав стати філософом  як він.

В тім  Сенеку  як філософа не злюбив імператор Нерон. У 65 році в ході змови проти Пізона , Сенеку було неправдиво звинувачено. Філософ став перешкодою на шляху до слави  римського імператора, а тому у такий спосіб його було легше позбутись. За наказом імператора Нерона, Сенека і його дружина вчинили самогубство.

Сенеку було поховано в Римі. Смерть філософа нагадала його сучасникам  таку ж участь мислителя  Сократа.

Богдан Стрикалюк

Магістр релігієзнавства