Самотність

samotnistСамотність переслідує людину протягом усього її життя. Самотність – це  не зло і не добро, самотність  – це спілкування та пошук себе, свого я. Самотність – це  частина нашої пораненої душі.

Багато людей говорять: «Я людина не самотня! Я маю щасливу сім’ю, маю хорошу роботу, маю кошти, мене оточує велика кількість друзів та колег, які не дають мені навіть задуматися над самотністю». Мені ніколи не сумно, а тому і не самотньою. До кінця пересічна людина не розуміє, що таке самотність і коли з’являється та формується у людській душі та розумі. Людина може бути в прекрасному оточені і хорошій зовнішній обстановці, але вона буде самотньою і не  розумітиме цього. Для того, щоб зрозуміти феномен людської самотності потрібно розділити самотність на три  види: на зовнішню самотність, внутрішню самотність та інтимну самотність.

Внутрішня самотність – це самотність, яка переслідує людину в її душі та розумі, коли людину оточує велика кількість людей, але така особина розуміє, що вона самотня, їй чогось не вистачає, інколи, навіть такі люди і до кінця не розуміють, що вони самотні, що їм потрібна допомога. Тоді вони себе пригнічують, намагаються знищити ознаки самотності та поглибитися у онтологічні проблеми зовнішнього світу, але їх душевний світ просто палає і закликає вирватися із внутрішньої самотності. Для людей з внутрішньою самотністю характерні такі ознаки: бунтувати, не покорятись, веселитись, розбещуватись. Часто людьми, які мають внутрішню самотність стають повіями, письменниками, музикантами, акторами, священиками, політиками, їх оточує велика кількість знайомих та незнайомих людей, які, нібито, приносять їм радісні емоції, але все одно людське “Я” ще більше пригнічується і людина заглиблюється у внутрішню самотність.

Внутрішня самотність – це шлях людини до небуття, адже внутрішню самотність людина до кінця не усвідомлює, прикрашає її зовнішньою атрибутикою світу, тобто людьми, тваринами, матеріальним речами. Внутрішню самотність ми можемо назвати душевним небуттям, коли ми не хочемо усвідомити свої внутрішньо-душевні проблеми. Внутрішня самотність часто нагадує найстрашнішу у світі хворобу –  рак, яка пожирає людське тіло з середини, перетворюючи його на трухляву колоду наших органів. Так само і внутрішня самотність, яка пускає поетапно метастази у наші душевні, безтілесні  органи, і з часом перетворює наші душі у бездушевну несвідомість. Тому часто люди, яких поглинула внутрішня самотність, перетворюється у деспотів, нелюдів, «тварин» і, навіть, «рослин». Такі моральні потвори, як Сталін, Гітлер, були людьми –  у душах яких людське перетворилася на гниле яблуко, де всі душевні органи померли і трансформувалися у нікчемних істот, яких поглинула внутрішня самотність. І ця внутрішня самотність взяла верх над ними, зробивши з них несвідомих істот  без часточок людяності. Внутрішню самотність можна знищити у своїй душі та в своєму розумі, для цього потрібно усвідомити, що ми перебуваємо на кінцевому етапі самотності, коли матеріальний світ перетворив нас у рабів системного незнання та розпусності, коли ми не можемо визнати, що ми самотні і нам потрібна допомога внутрішнього “Я”.

Окрім внутрішньої самотності, ми можемо виділити зовнішню самотність.

Зовнішня самотність – це самотність, яка не любить матеріального світу, або просто не отримує від нього ніякої насолоди. Тобто зовнішня самотність присутня у людей, які страждають соціопатичними настроями. Люди, які живуть у своєму особливому світі, світі відреченого монаха. Такі люди часто ходять на роботу, мають друзів, спілкуються з рідними, мають сім’ї та родини, але приходячи додому вони розуміють, що завтра вони не хочуть спілкуватися зі своїми друзями, чи іти на роботу, їм подобається самотність, самотність для таких відречних монахів – це  насолода, кайф, почуття самовдоволення. Людина із зовнішньою самотністю повністю усвідомлює, що вона є самотньою і їй подобається ця самотність. Вона весь день ходить навколо людей і чекає завершення свого робочого дня, щоб прийти додому і хлинути у свою самотність, у пошуки свого “Я”. Саме зовнішня самотність до кінця не відкриває людині душу та її розум, вона навпаки робить з душі та розуму ворогів, що пригнічує людське “Я”.

Такі люди мають синдром відреченного  монаха, вони, на відміну від людей з внутрішньою самотністю, повністю не втрачають контроль над своїм зовнішнім емоційним здоров’ям, вони не можуть нашкодити світу, створивши якусь нову систему цінностей чи якусь небезпеку для здоров’я суспільства, але вони можуть нашкодити своїм найближчим людям, дітям, чоловікам, дружинам, а головне собі. Хоча зовнішня самотність і усвідомлюється людиною, але навіть такі люди отримують від такого виду самотності душевний оргазм, але вони теж на шляху до душевного небуття, адже зовнішня самотність відречених монахів рано чи пізно призводить її до абсолютної соціопатії. Коли людина не хоче розпрощатися із своєю самотністю та перетворюється у душевно хвору людину чи домашнього деспота, який формує свої орієнтири та закони для себе та своїх найближчих людей. Такі люди обмежують не лише себе зовнішньою самотністю, але нав’язують їх своїм рідним людям, які можуть від них отримати внутрішню самотність. Відреченні монахи ніколи не показують свого істинного “Я”, вони завжди для не знайомих людей є нормальними та приємними, а от коли вони приходять додому вони можуть нав’язати свою самотністю своїм рідним та собі.

Окрім зовнішньої та внутрішньої самотності може існувати інтимна  самотність.

Інтимна самотність – це єдина правильна самотність, яка не шкодить людському здоров’ю та душі. Інтимна самотність присутня у кожної людини, адже немає таких людей, які не бувають самотніми, кожен із нас час від часу самотній.

Інтимна самотність  –  це вид самотності, який дає змогу людині побути недовго на одинці з собою, усвідомлюючи свої зовнішні та внутрішні проблеми. Інтимна  самотність єдино правильна самотність, яка потрібна усім людям, щоб зрозуміти та пізнати себе, своє навколишнє середовище. Для того щоб не перетворити інтимну  самотність на внутрішню та зовнішню, потрібно любити себе, вірити в істину, любити своїх рідних, жити у  соціумі та бути людиною, яка хоче жити щасливо без усяких зовнішніх та внутрішніх проблем, які роблять із нас зомбі.

Тому, самотність  – це пошук людиною себе, але це пошук ділиться на три види на внутрішню самотність, зовнішню самотність та інтимну самотність, тому, що не зробити себе залежним від самотності, потрібно її інколи розбавляти радістю та коханням.

Тому кохайте, шануйте, вірте і будьте розумно самотніми.

Ігор Дмитрук

Коментування вимкнено

  • Назар Савка

    Що робити зовнішньо самотній людині , яка все ж не хоче тікати від світу ( з точки зору філософії ) ?
    П.С. Бажана конкретна відповідь , а не загальна фраза.

    • Іван

      Ви напевно не зрозуміли, але це не стаття, це роздум. І до чого тут визначення професора Бажана ?